15. Субстанціональні якості начал фінансового права

Фінансове право у своїй субстанціональній сутності є юридичною формою вище продемонстрованої нами соціальної данності. Воно однаково підпорядковане історичним, моральним і національним, тобто перемінним у часі началам, і універсальним, не залежним від часу його началам. Власне субстанціональна сторона його начал виражає його універсальність, не залежну ні від місця, ні від часу – воно було, є нині і залишиться в майбутньому правом розподільних, перерозподільних і контрольних відносин у суспільстві з приводу публічних фінансів, тобто, тієї частки власності приватного власника, яка переходить до власності держави, незалежно від того, у якій історичній та іншій формі ця субстанція проявляється. Тривалий історичний період, у класичній формі аж до появи демократичних парламентів замість фінансового права існувало фінансове неправо. Тільки з перемогою буржуазних революцій і утвердженням внаслідок цього ідей юридичного лібералізму, що ознаменувало собою завершення середньовіччя в правознавстві і правозастосуванні, виникло фінансове право як міра свободи всіх суб'єктів фінансових правовідносин. Проте воно було ще, так би мовити, нерівним фінансовим правом для різних суб’єктів фінансових правовідносин, а тому являло собою швидше всього фінансове субправо. Стосовно пострадянських країн такий його вимір з 1917 р. до моменту краху СРСР було призупинено, а в даний час він знову повертається і набирає силу.

Справжнім призначенням фінансового права з позицій природно-позитивної доктрини фінансового права і принципу соціального натуралізму, як випливає з нині чинних конституцій пострадянських держав, є досягнення суспільно необхідного компромісу з приводу публічних фінансів між виробниками новоствореної доданої вартості та інститутами публічної влади, встановлення та підтримка, забезпечення балансу їх природних прав і законних інтересів, вироблення правових механізмів, завдяки яким стануть усе повніше, в міру можливостей, задовольнятися на основі принципу конкуренції заявлених суспільних потреб власне ці потреби, з одного боку, і не пригнічуватися і, тим більше, не знищуватися, що повсюдно має місце нині, а навпаки, якнайшвидше прирощуватись можливості приватного сектора суспільного виробництва задовольняти власні потреби і виробляти водночас усе більш вагомий публічний фінансовий продукт, що дозволить набагато повніше задовольняти зростаючі суспільні потреби завтрашнього дня, у публічних фінансах, з іншого боку.

Щоб усе це з можливості перетворилося в реальність, фінансове право, пройшовши у власній еволюції неминучі історичні етапи становлення і розвитку від фінансового неправа у рабовласницькому та феодальному суспільстві через нерівне для різних суб’єктів фінансових правовідносин фінансове право буржуазного, соціалістичного і нинішнього українського суспільства, повинностати рівним для усіх суб’єктів фінансових правовідносинмірилом відповідних прав та обов’язків, погодження їх інтересів.

Прототипом для майбутнього фінансового права України може бути чинне право ЄС. Основною його властивістю якраз і є рівність як інструмент. Вона стала наслідком іншого імперативу сучасної епохи – визнання найвищою неперехідною цінністю природних прав людини, свободи людини. Проте ця свобода має своєю межею таку ж свободу інших індивідів. Набуття правами людини як феноменами природного права безпосередньої правової чинності, їх проникнення у саму тканину юридичної матерії стало не тільки найвизначнішим правовим явищем сучасної епохи, але й нездоланним імперативом фінансово-правовій дійсності. Саме тому найважливішим онтологічним виміром, началом фінансового права є його субстанціональна властивість масштабу (мірила, критерію* прав та обов’язків суб’єктів фінансових правовідносинз приводу публічних фінансів. З позицій природно-позитивної доктрини права та принципу соціального натуралізму таким масштабом істинного фінансового права повинна стати його рівність як інструменту для усіх суб’єктів фінансових правовідносин. Це аксіома.

Яскравою ілюстрацією цього факту може бути рішення Суду ЄС щодо відповідності норм польського законодавства у сфері акцизного податку на автомобілі праву ЄС від 18 січня 2007 р. Досліджуючи дане питання, Суд насамперед з'ясував, чи є формально рівними усі суб'єкти акцизного податку на автомобілі у Польщі. Зокрема, було встановлено, що польський акцизний податок справляється з власників товарів не на підставі перетину відповідними товарами кордону, що створювало б нерівні умови для національного та зарубіжного виробника, а у зв'язку з їх першою реєстрацією, незалежно від місця походження, тобто перед оподаткуванням всі вони формально рівні. На цій підставі Суд зробив висновок, що польський акцизний податок не є ні митом, ні оплатою з наслідками, властивими для мита, забороненими ст. 25 Договору про створення ЄС, а тому не мають місця порушення цієї статті. Рішення Суду ЄС з даного питання має фундаментальне значення для всієї податкової системи Польщі. Воно покладає на польських законодавців як творців позитивного фінансового права країни, а також на національні суди та податкові органи обов'язок більше уваги приділяти нормам права ЄС, невиконання яких загрожує негативними наслідками для бюджету держави.

Висхідним гносеологічним началом фінансового права з цих же позицій є його об’єктивна нормативність, виражена та закріплена у відповідних позитивних формах, насамперед в Конституції держави. Ця нормативність проявляється, зі змістовної сторони, у періодичному відщепленні частини новоствореної приватної власності, яка так само періодично відтворюється та примножується, і передачі її у власність публічної влади. На певному етапі суспільного розвитку державою встановлюються позитивні, тобто, зовнішні атрибути цієї нормативності, її цілі юридичні конструкції. Особливістю прояву нормативного характеру фінансового права у сучасну епоху є необхідність позитивного фіксування його виключно у фінансових законах держави, що приймаються за спеціальною процедурою.

Найважливішим аксіологічним началом істинного фінансового права є принцип адекватності інтересів (більш відомий як принцип справедливості*виробника суспільних благ та відповідного інституту публічної влади з приводу тієї частки новоствореної суспільної вартості, яка переходить із власності її творця у власність держави чи органу місцевого самоврядування, досягнення на цій основі правового консенсусу між ними. Це завдання надто складне, особливо в умовах панування правового нігілізму з обох сторін. Проте відмова від його досягнення загрожує суспільству ще суттєвішим ускладненням та небезпеками.

Щоб начала фінансового права могли відігравати винятково важливу роль в регулюванні фінансово-правової дійсності і тим самим виконати свою історичну місію, вони повинні бути нормативно закріплені в Основному Законі держави безпосередньо або виведені з нього Конституційним Судом України. Чинна Конституція України містить в собі достатні передумови для цього. Позитивне закріплення начал фінансового права в інший спосіб також зіграє прогресивну роль, однак не дозволить сповна скористатися закладеним у них глибинним внутрішнім потенціалом.