1. Поняття та загальна характеристика правового становища державних і комунальних сільськогосподарських підприємств

   Державні та комунальні сільськогосподарські підприємства посідають особливе місце серед сільськогосподарських підприємств. Це зумовлено важливістю їхньої економічної ролі в агропромисловому комплексі та інших галузях народного господарства в цілому.    Державні сільськогосподарські підприємства залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду поділяються на унітарні (комерційні й казенні) та корпоративні. Всі комунальні підприємства є унітарними.    За ст. 63 ГК унітарне підприємство створюється одним засновником, який надає потрібне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який сам призначає, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їхнього спільного управління справами; на основі корпоративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.    Державне (комунальне) унітарне сільськогосподарське підприємство — це заснований на державній (комунальній) власності самостійний статутний суб'єкт господарювання, який має статус юридичної особи публічного права і здійснює виробничу (виробляє продукти харчування, продовольство та сировину рослинного і тваринного походження) та підприємницьку діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Таке підприємство має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Воно створюється компетентним органом державної влади (органом місцевого самоврядування) в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної (комунальної) власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери управління цього органу. Воно також може бути створене внаслідок адміністративного поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Створення державного (комунального) унітарного сільськогосподарського підприємства шляхом відокремлення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.    Важливе значення для визначення правосуб'єктності державного (комунального) унітарного сільськогосподарського підприємства має також його статут, на основі якого воно діє (гл. 8 ГК), який затверджується власником майна суб'єкта господарювання чи його представниками. У статуті містяться відомості про найменування й місцезнаходження підприємства, мету й предмет його діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління та контролю, їхню компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також про інші особливості організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Державне унітарне комерційне підприємство, згідно з ч. 7 ст. 74 ГК, може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності державних акціонерних товариств визначаються ГК та іншими законами. Спеціального закону про державні підприємства на сьогодні не прийнято.    Головні ознаки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств такі:    1) ці організації з правами юридичної особи не є власниками закріпленого за ними майна. їхнє майно перебуває в державній або комунальній власності;    2) вони створюються не лише задля виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. їхня діяльність спрямована також на реалізацію національних і регіональних виробничих та науково-технічних програм і розвиток аграрного сектора економіки в цілому.    Обсяг прав та обов'язків державних і комунальних унітарних сільськогосподарських підприємств залежить передусім від правового режиму майна, закріплено за ними. Так, майно державного унітарного сільськогосподарського підприємства перебуває в державній власності й закріплюється за ним на праві господарського відання (державне комерційне підприємство) чи праві оперативного управління (казенне підприємство). Майно комунального унітарного сільськогосподарського підприємства перебуває в комунальній власності й закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).    Слід зазначити, що в зв'язку з проведенням аграрної і земельної реформ істотно зменшився державний сегмент сільськогосподарського товарного виробництва. Вчені вирізняють 2 категорії державних підприємств, представлених сьогодні в аграрному секторі економіки. Основну їх частину становлять державні підприємства, головним завданням яких є забезпечення науково-технічного прогресу в сільському господарстві та обслуговування всіх сільськогосподарських товаровиробників. До них належать: машино-випробувальні станції, дослідні заводи сільськогосподарського машинобудування, насінницькі та племінні заводи й підприємства, кінні заводи, іподроми, державні заводські конюшні, селекційно-гібридні центри, дослідно-селекційні станції, сортовипробувальні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, птахофабрики, парниково-тепличні комбінати, підприємства з відтворення цінних та анадромних видів риб (рибокомбінати, рибоводно-меліоративні станції, нерестово-виросні господарства), підприємства, які вирощують ефіроолійні та лікарські рослини і культури, що містять наркотичні та отруйні речовини, а також підсобні сільські господарства несільськогосподарських державних (комунальних) підприємств, які мають відокремлене майно і наділені правами юридичної особи. До них належать також радгоспи-заводи, радгоспи-технікуми, радгоспи-коледжі, різноманітні навчально-дослідні або навчально-виробничі господарства, що здійснюють свою діяльність самостійно чи в органічному зв'язку з відповідними навчальними або навчально-дослідницькими закладами. Другу категорію державних підприємств уособлюють сільськогосподарські товаровиробники, які зберегли форму господарювання, тобто не були реорганізовані або приватизовані.    Відповідно до ст. 76 ГК казенні підприємства створюються в галузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання, не можлива вільна конкуренція товаровиробників або споживачів; переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом. Казенні сільськогосподарські підприємства створюються здебільшого тоді, коли основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) є держава.    Казенне сільськогосподарське підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, яке визначає обсяг і характер його (підприємства) основної діяльності, а також орган, до сфери управління якого воно входить. Реорганізація і ліквідація такого підприємства провадяться відповідно до вимог ГК за рішенням органу, до компетенції якого належить створення цього підприємства.    Порядок створення, реорганізації і ліквідації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств визначається гл. 6 ГК, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та іншими законодавчими актами.

 Правовий режим майна та особливості здійснення господарської діяльності державними й комунальними сільськогосподарськими підприємствами

   За ст. 139 ГК майном є сукупність речей та інших цінностей (зокрема нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються суб'єктами господарювання та відображаються в їхньому балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Правовий режим майна державного (комунального) унітарного сільськогосподарського підприємства визначають встановлені правовими нормами структура цього майна, порядок його придбання, використання й вибуття, а також звернення на нього стягнень кредиторів.    Залежно від тієї економічної форми, якої набуває майно в процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Фонди — це однорідні за економічними ознаками групи матеріальних цінностей або грошових коштів, які мають загальне цільове призначення й підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому правовому режиму.    Головну й визначальну частину державного (комунального) сільськогосподарського підприємства становлять виробничі фонди — майно, призначене для безпосереднього використання у виробничому процесі. Залежно від ролі в цьому процесі й способу перенесення своєї вартості на продукцію виробничі фонди поділяють на основні та оборотні. Належність майна до основних і оборотних засобів визначається відповідно до Закону України від 16 липня 1999 р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про бухгалтерський облік основних засобів (фондів) державних, кооперативних (крім колгоспів) і громадських підприємств та організацій, затвердженого листом Міністерства фінансів СРСР від 7 травня 1976 р. № 30.    До основних фондів сільськогосподарських підприємств виробничого і невиробничого призначення належать будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого застосування, віднесене законодавством до основних фондів. До основних засобів належать також капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель і в орендовані будівлі, споруди, устаткування та інші об'єкти, що є основними засобами. Слід зауважити, що до основних засобів не належать предмети з терміном служби менше 1 року, незалежно від їх вартості, а також предмети вартістю до 15 неоподатковуваних мінімумів за одиницю за ціною придбання незалежно від терміну служби, за винятком сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізованого інструменту, робочої і продуктивної худоби, які є основними засобами незалежно від їх вартості. Гранична вартість предметів, які не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України.    Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, знаряддя лову, незалежно від вартості й терміну служби, спеціальні інструменти та спеціальні пристосування незалежно від вартості, спеціальний одяг, спеціальне взуття, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птахи, кролики, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини, багаторічні насадження, вирощувані в розсадниках як посадковий матеріал та інші малоцінні предмети, й ті, що швидко зношуються. Оборотні засоби (сировина, матеріали, пальне та інші предмети праці) кваліфікуються як матеріальні витрати (витрати на обслуговування виробничого процесу), які відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг). Вони споживаються впродовж одного виробничого циклу, трансформуючись у вироблену продукцію (роботи, послуги).    Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Товарами в складі майна суб'єктів аграрного підприємництва визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Особливим видом майна цих суб'єктів, у тому числі державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, є цінні папери.    Крім основних фондів, оборотних засобів і коштів, до виробничих фондів сільськогосподарського підприємства належать нематеріальні активи, у складі яких відображаються здобуті підприємством права користування землею, водами, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Погашення вартості нематеріальних активів здійснюється щомісячно нарахуванням зносу, виходячи з їх первинної вартості й терміну корисного використання, але не більше 10 років, або терміну діяльності підприємства. Не нараховується знос на ноу-хау, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується в процесі їх використання.    Ще одну велику частку майна державного (комунального) сільськогосподарського підприємства становлять спеціальні фонди. Це — грошові кошти, які прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом підприємства. До спеціальних фондів належать:    - статутний фонд, що являє собою сукупність внесків (у грошовому вираженні учасників у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності. Законодавство, яке регулює діяльність державних (комунальних) сільськогосподарських підприємств, не встановлює ні мінімального розміру статутного фонду для державного (комунального) сільськогосподарського підприємства, ні обов'язковості його формування для цього виду підприємств;    - резервний фонд, що створюється з прибутку підприємства для покриття непередбачених витрат і збитків;    - фонд охорони праці та ін.    Використання засобів одного фонду для цілей іншого фонду підприємства, як правило, не допускається.    Майно державних та комунальних сільськогосподарських підприємств формується з таких джерел: грошових та матеріальних внесків засновників; доходів від реалізації продукції (робіт, послуг); доходів від цінних паперів; капітальних вкладень і дотацій з бюджетів; надходжень від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредитів банків та інших кредиторів; безоплатних і благодійних внесків, пожертвувань організацій і громадян; інших джерел, не заборонених законом.    До державного (комунального) майна у сфері сільськогосподарського товарного виробництва належать цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних (комунальних) підприємств, акції (частки, паї) держави (місцевих органів самоврядування) в майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними (комунальними) установами й організаціями з метою здійснення відповідної господарської діяльності, і те, що його передано в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його в господарській діяльності.    Особливість правового режиму державного майна у сфері сільськогосподарського товарного виробництва полягає в тому, що держава через свої уповноважені органи здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу. Згідно з чинним законодавством до таких об'єктів належать: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які розміщені в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Управління об'єктами державної власності у сфері сільськогосподарського товарного виробництва здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також інші суб'єкти відповідно до вимог чинного законодавства (наприклад, Фонд держмайна, Мінагрополітики тощо). Кабінет Міністрів України також визначає перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність).    Оскільки діяльність державного (комунального) сільськогосподарського підприємства пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як головного засобу сільськогосподарського виробництва, то йому надаються ці землі відповідною радою на умовах постійного і строкового (за договором оренди) користування, оскільки власником цих земель (як і самого підприємства) є й лишається держава (органи місцевого самоврядування).    Державні сільськогосподарські підприємства, що здійснюють діяльність, провадження якої дозволено виключно державним підприємствам, установам і організаціям, не можуть передаватися у комунальну та приватну власність. Види майна, яке може перебувати виключно в державній власності й відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, що належить до основних фондів державних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, визначаються чинним законодавством.    Відповідно до вищезазначеного, майно державного (комунального) комерційного сільськогосподарського підприємства закріплене за ним на праві господарського відання. Це — речове право, за яким суб'єкт аграрного підприємництва, котрий володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), має обмежені правомочності розпорядження щодо окремих видів цього майна. Такі обмеження зумовлені волею (згодою) власника майна (відповідних органів державної влади або місцевого самоврядування), який здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Так, державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Відчужувати, заставляти майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного (комунального) комерційного сільськогосподарського підприємства, спрямовуються на інвестування його виробничої діяльності.    Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні (органів місцевого самоврядування) замовлення і державні (органів місцевого самоврядування) завдання, а також враховувати їх у формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного й соціального розвитку та виборі контрагентів.    Для управління державним (комунальним) сільськогосподарським підприємством і його майном наймається керівник (директор), з яким укладається контракт. У контракті визначаються порядок і умови використання державного майна в процесі виробництва й реалізації продукції, а також повноваження директора в управлінні й розпорядженні майном і засобами виробництва.    Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство, яке здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав у разі їх порушення з боку будь-яких суб'єктів правовідносин у тому числі й від власника майна. Такий захист здійснюється відповідно до положень чинного законодавства.    Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ними майном на праві оперативного управління. Під цим правом визнається речове право суб'єкта аграрного підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для некомерційної господарської діяльності, в межах, встановлених власником майна, а також чинним законодавством. Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за казенним (комунальним некомерційним) сільськогосподарським підприємством, контролює використання і збереження наданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у цього підприємства надлишкове майно, а також те, що не використовується, або використовується ним не за призначенням.    Особливості здійснення господарської діяльності на основі права оперативного управління полягають у тому, що казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, яке належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.    За ч. 4 ст. 77 ГК, джерелами формування майна казенного підприємства є: державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; кредити банків; передбачена статутом частина доходів підприємства, одержаних ним за наслідками господарської діяльності; інші джерела, не заборонені законом.    Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно належить. За своїми зобов'язаннями казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство відповідає лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава (органи місцевого самоврядування) в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе цілковиту субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного (комунального некомерційного) сільськогосподарського підприємства. Порядок розподілу та використання прибутку казенного (комунального некомерційного) підприємства визначається його статутом відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України (органом місцевого самоврядування).    Захист прав підприємства, яке господарює на основі права оперативного управління, здійснюється відповідно до положень, встановлених щодо захисту права власності.    Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) сільськогосподарського підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами й відокремлюються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі в майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян або недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами. Приватизація державних (комунальних) сільськогосподарських підприємств здійснюється не інакше, як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому чинним законодавством. Вирізняють такі шляхи приватизації державних (комунальних) сільськогосподарських підприємств або їх майна:    - купівля-продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом або іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;    - викуп цілісного майнового комплексу державного (комунального) сільськогосподарського підприємства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством;    - викуп майна державного (комунального) сільськогосподарського підприємства в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Тема 5

Поняття та види сільськогосподарських кооперативів

   Розвиток ринкових відносин зумовлює необхідність широкого використання кооперативної форми організації праці в аграрному секторі економіки.    Історичний досвід розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні, економічно розвинутих країнах, засвідчує, що саме кооператив, — основна мета якого — обслуговувати основну діяльність членів сільськогосподарських кооперативів, може забезпечити їм реальний доступ до фінансових і матеріальних засобів. Він може й повинен стати зв'язуючою ланкою між приватним товаровиробником і ринком, допомагаючи йому у сфері збуту продукції, в матеріально-технічному забезпеченні, кредитуванні, агрономічному та зоотехнічному обслуговуванні тощо.    Кооперативна форма організації праці в сільському господарстві є найефективнішою в зовнішніх відносинах виробників сільськогосподарської продукції — із збуту продукції, із придбання знарядь і засобів сільськогосподарського виробництва, використання складної техніки, організації взаємного кредитування селянських господарств тощо. Такі обслуговуючі кооперативи є досить дійовими за умови високого розвитку індивідуальних фермерських господарств, об'єднуючи їхні зусилля в окремій фазі виробничого процесу. Оскільки сільськогосподарське виробництво є сукупністю багатьох різноманітних процесів, то і фермер може бути членом одночасно кількох кооперативів, обслуговуючих його виробництво.    Правовою основою функціонування сільськогосподарських кооперативів в Україні є закони України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" та від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію".    Закон "Про сільськогосподарську кооперацію", на відміну від загального кооперативного закону, регулює діяльність тільки одного виду кооперативів — сільськогосподарських. Він є комплексним нормативно-правовим актом, що регулює взаємозв'язані між собою земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини, які мають місце в сільськогосподарському кооперативі.    Надзвичайно важливим є повне і правильне визначення поняття кооперативу взагалі і сільськогосподарського зокрема, чітке з'ясування його ознак, що відрізняють кооператив від інших форм господарювання в сільському господарстві. Для цього потрібно розрізняти загальні (родові) ознаки кооперативу (характерні для всіх видів кооперативів) та специфічні (видові), які характеризують саме сільськогосподарські кооперативи.    Визначення кооперативу дається в кількох нормативних документах. Так, згідно із визначенням XXXI конгресу Міжнародного Кооперативного Альянсу, кооператив — це автономна асоціація осіб, які добровільно об'єдналися з метою задоволення своїх економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою підприємства, що знаходиться у спільному володінні й управляється демократично.    Закон України "Про кооперацію" визначає кооператив як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.    На основі запропонованих дефініцій поняття кооперативу, інших положень кооперативного законодавства можна назвати такі загальні ознаки кооперативу:    1. Кооператив — це, насамперед, добровільне об'єднання.    Лише шляхом об'єднання окремі особи можуть досягти поставленої спільної мети, отримати прибуток, належно організувати працю, захистити свої інтереси. Проте не будь-яке об'єднання, можна назвати кооперативом (громадське об'єднання є теж добровільним об'єднанням громадян): кооператив відрізняється від інших об'єднань своєю персоналізованістю. Це означає, що кооператив — об'єднання людей, осіб, а не капіталів, на відміну від акціонерних та деяких інших господарських товариств, якими визнаються "підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку". До кооперативу приймають осіб незалежно від їх матеріального становища. Крім того, успіх діяльності кооперативу дуже часто залежить від кількості його членів (чим їх більше, тим міцніший кооператив). В акціонерному товаристві не має значення, скільки є акціонерів. Важливо лише те, щоб був внесений потрібний капітал. У кооперативі капітал, на відміну від акціонерного товариства, відіграє другорядну роль.    2. Членський характер об'єднання.    Членами кооперативу можуть стати особи, котрі засновують його або ті, що вступають до нього вже після створення. Питання прийому в члени кооперативу вирішується загальними зборами. Акціонера не потрібно приймати товариства за тими вимогами, що стосуються членів кооперативу. Цією ознакою кооператив також відрізняється і від товариства з обмеженою відповідальністю, що має наперед визначений у договорі особовий склад. Зміна кількісного складу членів кооперативу ніяк не впливає на юридичне існування кооперативу (крім випадків, коли кількість членів стане меншою від встановленого законом мінімуму). Зміна ж особового складу товариства з обмеженою відповідальністю вимагає внесення відповідних змін до статуту”    3. Рівноправність членів, що означає не лише рівність прав, але й рівність обов'язків, однакову відповідальність, а головне — що кожен член кооперативу має лише один голос, незалежно від кількості внесених паїв. У акціонерному товаристві кожен акціонер має кількість голосів, відповідно до кількості акцій, які йому належать.    У кооперативі розмір паю не впливає на права члена кооперативу: всі мають однакові права і в управлінні кооперативом, і в користуванні тими вигодами, які він дає своїм членам.    4. Пайовий характер майна кооперативу; обмеження виплат часток доходу на пай.    Кожен член кооперативу має право на пай у майні кооперативу, який є його власністю. Право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член кооперативу здобуває після припинення членства в кооперативі. У разі виходу з кооперативу громадянин має право на пай натурою, грішми або цінними паперами.    5. Розподіл прибутків кооперативу відбувається незалежно від паю, який вніс член кооперативу, а залежно від наслідків тих господарських операцій, які провів кооператив.    6. Головною метою діяльності кооперативу є не одержання високого прибутку на вкладений капітал, як у акціонерному товаристві, а збільшення доходів і добробуту своїх членів, зменшення їхніх витрат на споживання. Це означає, в основному, безприбутковий характер кооперативу, тобто, що "прибуток, створюваний внаслідок кооперативної діяльності, не акумулюватиметься на рахунку кооперативу безпосередньо, а розподілятиметься між його членами пропорційно ступеню використання своєї організації (обсягам реалізації, постачання, вартості отриманих послуг), що є принциповою ознакою будь-якої комерційної кооперативної організації".    Мета кооперативу в організації праці — її полегшення шляхом об'єднання узгоджених зусиль (здебільшого — трудових).    7. Досягнення мети кооперативу за допомогою ведення спільної діяльності.    8. Обов'язкова участь членів кооперативу в його діяльності (трудова участь — у виробничих кооперативах, участь в господарських операціях — в обслуговуючих кооперативах)    Встановивши родові ознаки кооперативу, можна визначити його як таке добровільне, засноване на членстві об'єднання осіб для організації спільної діяльності на основі їх власної трудової участі чи участі в господарських операціях кооперативу, на базі належного йому на праві власності майна, і створене об'єднанням пайових внесків, метою якого є задоволення матеріальних та інших потреб його членів.    Головними ознаками, які визначають належність кооперативу до сільськогосподарського, вважають, по-перше, розташування його в сільській місцевості; по-друге, ведення сільського господарства, обслуговування його потреб або потреб сільського населення.    Визначення поняття сільського господарства (сільськогосподарського виробництва) дається в Законі України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років"1 як такий вид господарської діяльності, що пов'язана з біологічними процесами вирощування продукції, призначеної для споживання в сирому й переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.    Головним критерієм для відмежування сільськогосподарської діяльності від інших видів діяльності є використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва. Практично жодна галузь сільського господарства не може обходитися без землі. Всі біологічні процеси, які є основними в сільському господарстві, так чи інакше пов'язані з нею.    Використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення є головною, але недостатньою умовою для заняття сільськогосподарською діяльністю. Крім земельної ділянки, виробнику сільськогосподарської продукції потрібна певна техніка, приміщення, їх обслуговування, наявність певних можливостей для забезпечення господарства потрібними матеріалами, збуту продукції тощо. Отже, без багатьох видів діяльності з обслуговування, забезпечення основного виробництва ефективна сільськогосподарська діяльність є також неможливою. Тому сільськогосподарською діяльністю слід визнавати не лише виробництво продукції, пов'язаної з використанням земель сільськогосподарського призначення з метою біологічних перетворень під впливом кліматичних умов, а й обслуговування потреб цього виробництва: ремонт техніки, матеріально-технічне забезпечення, агрохімічне, зооветеринарне обслуговування тощо.    Дане в Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" визначення поняття сільськогосподарського кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу, не вповні вказує на специфіку саме сільськогосподарського кооперативу.    До специфічних ознак (критеріїв) сільськогосподарських кооперативів належать:    1) ведення сільськогосподарської діяльності (з використанням земельної ділянки сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва) або обслуговування її потреб;    2) розташування, як правило, у сільській місцевості.    Ці ознаки мають бути головними ознаками сільськогосподарських кооперативів.    Беручи до уваги з'ясоване нами родове поняття кооперативу і родові ознаки сільськогосподарського кооперативу, можна дати таке визначення: сільськогосподарський кооператив — це таке добровільне, засноване на членстві об'єднання осіб для спільної сільськогосподарської діяльності чи обслуговування її потреб на основі трудової участі цих осіб, або участі в господарських операціях на основі належного йому на праві власності майна на базі пайових внесків, метою якого є задоволення матеріальних та інших потреб його членів і яке розміщується, як правило, в сільській місцевості.    За мірою концентрації сільськогосподарського виробництва кооперативи можна поділити на універсальні й спеціалізовані. Універсальні кооперативи в сільському господарстві історично були першими і об'єднували як функції постачально-збутові, так і кредитні та виробничі, тобто весь спектр завдань щодо здійснення і обслуговування сільськогосподарського виробництва.    Дещо інакше сільськогосподарські кооперативи класифікує Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", поділяючи їх, залежно від цілей, завдань та характеру діяльності, на виробничі та обслуговуючі.    Визначення загальних понять виробничого та обслуговуючого кооперативів дає Закон України "Про кооперацію". Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" визначає поняття сільськогосподарського виробничого та сільськогосподарського обслуговуючого кооперативів. На основі наведених дефініцій можна вирізнити основні правові ознаки названих видів сільськогосподарських кооперативів. До основних ознак виробничого сільськогосподарського кооперативу належать такі:    1) засновниками і членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи;    2) обов'язковою є трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;    3) змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного й лісового господарства;    4) це — одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є отримання доходу.    Обслуговуючим сільськогосподарським кооперативам властиві такі ознаки:    1) їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;    2) основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб сільськогосподарського виробництва, переважно — членів кооперативу;    3) обов'язковою є участь членів у господарській діяльності кооперативу;    4) вони не ставлять за мету отримання прибутку.    Залежно від виду діяльності кооперативи поділяються на: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та ін.    До переробних належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів із льону, коноплі, лісо- й пиломатеріалів та ін.).    Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо.    Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, потрібних для виготовлення сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; підготовки сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.    Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та ін.    Запропонований в Законі перелік обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів не є вичерпним. Залежно від потреб сільськогосподарських товаровиробників можуть створюватися й інші види таких кооперативів.    Законодавство містить чіткі критерії співвідношення обсягів робіт і операцій кооперативу, які виконуються його членами і для його членів. Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлює, що обслуговуючі кооперативи надають послуги відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу. Такі положення обов'язкові для того, щоб обслуговуючий кооператив не перетворився в підприємницьку структуру, котра використовує в основному найману працю.