11

Лекція 4.

Тема 6. Експортно-імпортні операції План лекції

1. Основні поняття та положення при здійсненні експортно-імпортних операцій.

2. Організація експортно-імпортних операцій

3. Поняття митниці та її функції.

4. Організація митної справи в Україні.

5. Поняття митного оформлення та контролю вантажів.

1. Основні поняття та положення при здійсненні експортно-імпортних операцій.

Міжнародні комерційні операції обслуговують міжнародний обмін матеріальними цінностями та послугами. Для того щоб обмін здійснився, необхідно провести визначені взаємопов’язані дії:

• по-перше: знайти покупця;

• по-друге: укласти з ним угоду, тобто договір, в якому оговорити всі умови – товар, його кількість, якість, вартість, термін поставки та ін.;

• в-третіх: виконати договір – підготувати товар до доставки, доставити його покупцю, провести розрахунки за доставлений товар.

Такі дії мають комерційний характер, а операції обміну стають комерційними операціями, що є по суті управлінською діяльністю. Сенс управління обміном, тобто проведення операцій обміну, полягає в тому, щоб організовувати, направляти, регулювати різні виді діяльності людей, які здійснюють процес обміну матеріальними цінностями і послугами. Це і складає зміст комерційної діяльності, що здійснюється на рівні фірм та інших господарських організацій, тобто на мікрорівні. Через комерційну діяльність практично реалізується зв’язок фірми із споживачами – контрагентами на ринку. Якщо такий зв’язок підтримується з іноземними контрагентами, ця діяльність розглядається як зовнішньоекономічна діяльність фірми, що відноситься до внутрішньофірмового управління. Вона направлена як на проведення фірмою експортно-імпортних операцій, так і на управління закордонною виробничою і збутовою діяльністю.

Важливо мати на увазі, що комерційна діяльність направлена на реалізацію конкретних видів продукції, незалежно від того, коли вона здійснюється – до початку виробництва продукції (на підставі замовлень) чи після його завершення (пошук покупців уже виробленого товару, коли виробник працює на невідомий ринок). Це є практика здійснення обміну.

Держава здійснює економічне і адміністративне регулювання зовнішньої торгівлі, що забезпечує захист національних виробників від іноземних конкурентів і виявляє вплив на об’єм і структуру зовнішньоторговельного обороту. Важливим економічним регулювальником зовнішньої торгівлі є митні тарифи.

Митний тариф – систематизований за групами товарів перелік митних зборів, якими обкладаються товари при імпорті в дану країну і експорті з неї.

Митний збір виконує функцію податку, що стягується при перетині товаром митного кордону який підвищує ціну товарів, що імпортуються (або експортуються) і виявляє тим самим вплив на об’єм і структуру зовнішньоторговельного обороту. Крім того, митний тариф являє собою одне з джерел надходження коштів до державного бюджету. Як правило, в кожній країні застосовуються свої національні митні тарифи. Однак, можуть застосовуватися і загальні для ряду країн, що об’єдналися в торгово-економічне угрупування (наприклад, ЄЕС).

Митні тарифи будуються на основі товарних класифікаторів, що містять перелік товарів, які розподіляються по розділах, групах і підгрупах відповідно до певних ознак. Мито, що встановлюється в митних тарифах, буває трьох видів:

• адвалорне – стягується в процентах від митної вартості товару;

• специфічне – стягується у вигляді певної грошової суми з ваги, об’єму або одиниці товару;

• комбіноване – при якому товар одночасно обкладається і адвалорним, і специфічним митом.

Останнім часом в практиці зовнішньоторговельної діяльності все ширше застосовуються нетарифні заходи її регулювання, які включають широкий набір інструментів сучасної зовнішньоторговельної і економічної політики держави, що впливають істотним чином на зовнішню торгівлю. До них, зокрема, можна віднести ліцензування і квотування (контингентування) імпорту, а іноді і експорту.

Ліцензування – порядок вивозу (ввезення) товарів, при якому держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвіл на зовнішньоторговельні операції з певними товарами – ліцензію. Ліцензування зовнішньоторговельних операцій тісно пов’язане з кількісними обмеженнями – квотами на імпорт і експорт окремих товарів.

Квоти (від лат. quota – частина, що приходиться на кожного) – це максимальний обсяг товару (у вартісному або фізичному вираженні), який дозволений для імпорту і експорту протягом певного часу (наприклад, року, кварталу).

У праці зовнішньоторговельних операцій застосовуються такі форми економіко-фінансових зв’язків між експортерами і імпортерами товарів, як бартер, кліринг, розрахунок у вільно конвертованій валюті (ВКВ).

Бартер (від англ. barter – обмінювати) – угода, що передбачає обмін певної кількості товару на зумовлену кількість іншого товару. Як правило, бартерна угода не супроводжується переказом грошових коштів з рахунків покупців на рахунки продавців.

Кліринг (від англ. dearing – очищати) – система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери і надані послуги, заснована на заліку взаємних вимог і зобов’язань.

Більш довершеною формою фінансових розрахунків є розрахунок у вільно конвертованій валюті, що дозволяє експортеру використовувати виручку в ВКВ для розрахунків з будь-якою іншою державою при двосторонніх зовнішньоторговельних зв’язках.

Контрагентами в міжнародній торгівлі називаються сторони, що знаходяться в договірних відносинах по купівлі-продажу товарів або наданню різнобічних послуг. Контрагентів, які виступають на світовому ринку, в залежності від мети і характеру діяльності можна розділити на чотири категорії: фірми; союзі підприємців; державні органи (міністерства і відомства) і організації; міжнародні економічні організації системи ООН. Переважна частка міжнародних комерційних операцій здійснюється фірмами.

Термін “фірма” застосовується в світовій практиці для умовного означення контрагента, що переслідує комерційну мету. Під фірмою розуміється підприємство, що здійснює господарську діяльність в області промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту, сільського господарства з метою добування прибутків. Кожна фірма присвоює собі визначене фірмове найменування, під яким вона регіструється в торговому реєстрі своєї країни. Фірмове найменування може складатися з імені і прізвища одного або декількох власників фірми (“Крупп”, “Маннесман”, “Форд”, “Даймлер-Крайслер”), відображати характер діяльності фірми (“Дженерал моторс”, “Дженерал електрик”, “Айрон майнс”, “Українські телекомунікації”) або складається з того і іншого (“Дау кемікал”, “Фарбверке Хьохст”). Найменування фірми означаються на бланках листів, рахунках, печатках, в товарному знакові, рекламі. Воно обов’язково повинно містити в собі зазначення на правове положення фірми. Наприклад, в найменуванні фірми, що є акціонерним товариством, обов’язково повинні містити в собі слова “акціонерне товариство”.

Фірми, що виступають на світовому ринку, розрізняються за видами господарської діяльності і операціями, що здійснюються, правовому положенню, характеру власності, приналежності капіталу і контролю, за сферою діяльності.