§8. Проблеми стандартизації і класифікація і текстильних матеріалів в умовах становлення ринку.

Оскільки нинішнє уявлення про текстильні товари вийшло за межі класичного поняття “тканина”, то, у свою чергу, проблеми цієї групи товарів виходять за межі кордонів окремих держав. Нормативні документи економічно розвинених країн у поняття “текстиль” об’єднують усі вироби, виготовлені з волокон (пряжі, ниток) будь-якої природи - тканини, трикотажні полотна, неткані полотна, довговолокнисті матеріали (штучне хутро), комплексні матеріали (дубльовані, ламіновані, багатошарові тощо), килими, килимові вироби, вату, повсть, фетр. Асортимент цих товарів дуже широкий, має складну структуру. Складність полягає у наступному: номенклатура асортименту окремих груп текстилю (тканин, трикотажних, нетканих полотен) налічує сотні артикулів, які, як правило, різні за гамою кольорів, рисунків, оздоблювальних і спеціальних ефектів тощо і формують таким чином тисячі різновидів; номенклатура асортименту постійно змінюється (поповнюється, оновлюється); формування асортименту текстилю на ринку будь-якої держави здійснюється власними і закордонними виробниками, питома вага яких у різні періоди часу різна (так, на ринку України у1998-2005 р.р. частка виробів з текстилю, виготовлених за кордоном, складає 70-90%).

У такій ситуації актуальною є не стільки проблема розширення асортименту текстильних матеріалів і сировини для їх виробництва, скільки оптимізація їх структури, яка в ринкових умовах набуває міжнародного характеру. Першими кроками організаційного характеру її вирішення у міждержавному масштабі можна вважати створення окремого текстильного комітету у ISO (37-й комітет), запровадження у практику міжнародної торгівлі спеціального текстильного сертифікату тощо.

Одним з перспективних сучасних наукових напрямів вирішення про­блеми оптимізації асортименту сировини для текстилю і текстильних товарів на окремому товарному ринку є практика розробки асортиментних концепцій, які покликані забезпечити збалансованість структури асортименту зі структурою потреб конкретного контингенту споживачів у конкретний період часу. У світлі цього, напр., формування асортименту сировини для текстилю і текстилю для одягу і взуття доцільно здійснювати не розрізнено, а як єдине ціле, бо ці групи матеріалів споріднені функціонально: одяг і взуття щодо людського організму виконують одну функцію - забезпечення індивідуального захисту людини від несприятливої дії довкілля (температури, опадів, вологи, вітру, сонячного проміння тощо); забезпечення обміну організму людини з довкіллям (відведення вуглекислого газу і поту); формування зовнішності людини (окремо взяті одяг і взуття є складовими костюму у широкому розумінні).

Означена функціональна спорідненість дає підстави окремим вченим пропонувати внесення відповідних змін у термінологію. Зокрема, доцільним і оправданим вважається запровадження замість окремих понять “матеріали для одягу” і “матеріали для взуття” узагальнюючого - “матеріали для вбрання”; наголошується, що передовий практичний досвід сьогодення базується саме на використанні такого підходу. Напр., на щорічному лейпцизькому ярмарку моди, експонентами якого традиційно є підприємства і виробничі і торговельні найрозвиненіших країн, сировина для текстилю, текстиль та вироби з нього завжди демонструються спільно. Аналіз теоретичних засад наукового формування раціонального асортименту товарів та деяких практичних результатів формування оптимальної структури асортименту окремих груп текстилю дозволяє зробити однозначний висновок: успішна діяльність і позитивний результат формування оптимального асортименту сировини для текстилю і текстилю для вбрання та управління ним можливі лише за наявності обгрунтованої класифікації асортименту цих матеріалів.

Становлення ринкових відносин у нашій державі і формування цивілізованого ринку товарів призвели до ситуації, коли більшість форм і методів управління товарним ринком, які раніше діяли безвідмовно, сьогодні неефективні. Фізичні масштаби товарного ринку, зростання у ньому частки сировини і матеріалів до 50-70%, багатофакторність його характеристик та частота їх змін тощо - однозначно вказують на необхідність залучення сучасних комп’ютерних технологій до розв’язання проблем ринку. У свою чергу комп’ютеризація управління ринком сировини і завершених виробів неможлива без чіткої систематизації об’єктів ринку.

Історія розвитку промислового виробництва товарів та світової торгівлі свідчить про постійно зростаючу роль систематизації товарів, а значна кількість наукових робіт цього напряму лише підтверджує складність вказаної проблеми і її актуальність. Класифікація і науковий аналіз органічно тісно пов’язані і взаємно обумовлені складові загального процесу пізнання. Схематично місце класифікації у процесі пізнання будь якого об’єкта навколишньої дійсності можна подати як логічну послідовність певних етапів. Відправним моментом пізнання завжди є збирання і накопичення достатнього обсягу інформації про об’єкт та її ретельне і науково сумлінне вивчення, бо досконалість класифікації прямо пропорційна ступеню вивченості об’єктів класифікації. На наступному етапі накопичені інформаційні дані про об’єкт і знання про нього потрібно систематизувати (привести до певного порядку), тобто підготовити до 1-го наукового процесу пізнання – класифікації. Починати роботи з класифікації недоцільно, поки об’єкт її глибоко не вивчений, а отримані результати науково не проаналізовані.

Класифікація - один з найважливіших етапів пізнання і без перебільшення один із головних методів пізнання. За своєю сутністю – це логічна операція поділу множини на відособлені і однорідні ланки (групи, підгрупи тощо) за певними загальними ознаками (які виявлені в результаті усестороннього вивчення і глибокого аналізу властивостей об’єкта класифікації) з використанням певного методу поділу і дотримання встановлених правил поділу. Таким чином, чітка логічність, сувора методичність і верховенство правил є тією триєдиною характеристичною ознакою класифікації, що відрізняє її від звичайної систематизації. Результатом класифікації є класифікаційна система. Повністю відповідну процесу пізнання слід вважати таку класифікацію, в результаті якої створена не тільки класифікаційна система власне об’єкта, але і класифікаційна система наукових знань про цей об’єкт.

Науковий аналіз об’єкта є логічним продовженням процесу пізнання і не менш важливою стадією, ніж класифікація. Аналіз об’єкта пізнання має підстави вважатися науковим, якщо він проведений у розрізі всіх класифікаційних ознак (при науковому аналізі сировини, матеріалів, товарів, як правило, беруть до уваги найважливіші для ринку класифікаційні ознаки). Слід особливо зазначити, що результати наукового аналізу (і подальша доля всього процесу пізнання в цілому) практично певністю залежать від класифікації: якщо класифікація складена невірно (неповна, нелогічна, недовершена тощо), то і науковий аналіз і власне процес пізнання будуть мати певні недоліки.

Висновки, сформульовані за результатами наукового аналізу, завершують теоретичну частину процесу пізнання і є підставою для формулювання наукових напрямів практичної діяльності з об’єктом пізнання. Практична частина процесу пізнання знаходить свій вираз у побудові системи управління об’єктом пізнання. Така система базується на висновках з результатів наукового аналізу об’єкта пізнання і може вважатися верхівкою процесу пізнання, бо кінцева мета пізнання - пошук методів впливу на об’єкт пізнання.

Побудовою системи управління об’єктом умовно завершується процес пізнання у певній часовій площині (на певному історичному відрізку часу). З іншого боку очевидно, що за час від початку вивчення даного об’єкту до завершення побудови системи управління ним відбуваються певні зміни як самого об’єкта, так і інформаційного уявлення про нього (особливо відчутною є така зміна тоді, коли об’єктом пізнання є сировина чи завершений ужитковий товар, адже практично кожен день приносить інформацію чи про нову сировину або товар, про нові властивості відомих видів сировини чи товарів тощо), що у свою чергу об’єктивно спонукатиме подальший розвиток процесу пізнання вже на іншому (вищому) рівні. Етапи пізнання при цьому не змінюються: доповнюється інформація про об’єкт, здійснюється подальше його вивчення, вносяться зміни і доповнення у систематизацію, вдосконалюється класифікація, розширюється і поглиблюється науковий аналіз, доповнюються висновки і покращується система управління об’єктом. Таким чином, процес пізнання в цілому і всі його складові розвиваються у висхідному порядку і цей розвиток має перманентний характер.

Викладене про процес пізнання та етапи пізнання повною мірою стосується вивчення сировини для виготовлення ужиткових товарів, ужиткових товарів у цілому і сировини для текстилю зокрема. Наведена структура процесу пізнання і коротка характеристика його окремих стадій подані з метою формування загального уявлення про процес пізнання. Очевидно, що для кожного конкретного об’єкта пізнання і у кожний конкретний історичний період часу роль і значення того чи іншого етапу пізнання набувають особливої актуальності. Стосовно вивчення сировини для текстилю на сучасному етапі формування ринку, на нашу думку, актуальною є проблема подальшого вдосконалення її класифікації.