§6. Товарознавчі аспекти світової торгівлі текстильними волокнами

Бавовна. З доісторичних часів (Індія, Єгипет, Китай, країни Середньої Азії, Америки, де бавовник вирощували ще до нашої ери (у Європі - приблизно 300 років). і до сьогодні він є найважливішим джерелом натурального текстильного волокна. Основні регіони культивування - США, Єгипет, Середня Азія, країни басейну Індійського океану. Сучасна торгівля здійснюється бавовною-сирцем (насіння бавовни разом з волокном; розрізняють за часом збирання (до і після морозного збирання), різновидами, сортами, способом збирання і очищення), бавовною-волокном (продукт розділення бавовни-сирцю на пух (лінт) і насіння) та насінням бавовнику. За останні 20 років потреба світового ринку у бавовні постійно збільшується через зростання чисельності населення та бажання користуватися натуральними текстильними матеріалами та виробами з цих матеріалів.

На перспективу до 2025р. прогнозуються високі темпи виробництва хіміволокон; у співвідношенні бавовна-хімічні волокна передбачається превалювання бавовни в Латинській Америці, Індії, Південній Кореї, Тайвані і Японії (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Прогноз виробництва текстильних волокон в 2010–2025р

Країна	Щорічні темпи росту, %		Співвідношення бавовна/хім. волокна
	хімічні волокна	бавовна
Південна Америка	1,7	1,5	63:37
Латинська Америка	2,4	1,6	56:44
Західна Європа	1,2	0,2	48:52
Туреччина	2,1	0,1	56:44
Африка	3,7	1,4	36:64
Австралія	2,0	0,7	43:57
Південна Азія	3,0	1,5	40:60
Індія	3,3	1,6	60:40
Китай	1,9	0,1	31:69
Південна Корея	2,6	0,3	69:31
Тайвань	-2,1	2,0	73:27
Японія	2,2	0,1	65:35
В світі		1,1	49:51

Таблиця 2.3

Прогноз світових потреб у текстильних волокнах

Волокна	Одиниці виміру	Роки
		1960	1970	1980	1990	2000	2050 (прогноз)
Вовна	млн.т	1,5	1,6	1,6	1,7	1,5	2,0
Бавовна	млн.т	9,4	12,3	14,2	18,2	20,2	30,0
(ринкова частка)	%	64,5	53,3	46,6	45,8	37,3	21,0
Хімічні волокна	млн.т	1,8	4,8	8,2	10,4	16,2	38,0
(ринкова частка)	%	12,0	20,5	27,1	26,2	30,0	24,0
Хімічні нитки	млн.т	1,5	4,0	5,9	8,9	15,5	85,0
(ринкова частка)	%	10,1	17,1	19,4	22,4	28,7	53,0
Всього	млн.т	14,6	23,2	30,3	39,8	54,1	160,0
Щорічний темп росту	%		4,7	2,7	2,8	3,1	2,2
Потреба волокна на одну людину	кг/ людину	4,7	6,2	6,7	7,5	8,8	17,3

Основні фактори формування ринкової пропозиції і ціни бавовни: розміри посівних площ поточного року під вирощування бавовнику, які тісно пов’язані з площами під інші культури: якщо ціни на бавовну зменшуються, а на інші сільськогосподарські культури підвищуються, то посівні площі під бавовник скорочуються і навпаки; погодні умови (температура, дощі тощо) у період засівання, росту і збирання врожаю; розповсюдження та ефективність боротьби у даний рік з шкідниками; державна політика, програми регулювання внутрішніх цін, посівних площ та перехідних (на наступний рік) запасів бавовни (напр., такі запаси у США складають у різні роки 5-9 млн. Кип).

Ринкова схема реалізації бавовни у країнах-постачальниках світового ринку така. Фермери (безпосередні виробники) продають врожай поточного року місцевому бавовноочисному підприємству; він використовується для погашення позики у держави (фірм, що торгують бавовною, текстильних фабрик, які переробляють бавовник у волокно та олію) у попередньому році під заставу майбутнього врожаю.

Частка бавовни на ринках волокнистих матеріалів розвинутих країн складає приблизно 30%. Торгівля бавовною зосереджена на біржах реального товару в США (Даллас, Х’юстон, Новий Орлеан, Мемфіс) і є одним із найбільш наочних прикладів організації широкомасштабної торгівлі сировинним товаром у країні-виробнику; торгівля бавовняними ф’ючерсами зосереджена в Нью-Йорку, Новому Орлеані, Чикаго). Великі центри торгівлі бавовною є і в інших

країнах-виробниках - Олександрії (Єгипет), Бомбеї (Індія) і Сан-Паулу (Бразилія). Найбільшою біржею за межами США, що торгує бавовною, є ф'ючерсна біржа в Ліверпулі, яка сьогодні задовольняє потреби практично всієї європейської текстильної промисловості та має набагато більше значення, ніж біржі Мілана і Гавра. Провідною міжнародною організацією з проблем світового ринку бавовни, є Міжнародний консультативний комітет по бавовні (МККБ), який, зокрема, публікує щорічні огляди ринку бавовни. На думку експертів МККБ, зниження ціни на бавовну стимулює світова кон’юнктура, що також стимулюватиме зростання використання її у найближчі роки (табл.2.8) Прогнозується зростання виробництва волокна у Китаї (великий виробник бавовни для світового ринку), США, Узбекистані, Індії, Туреччині та зменшення збору у Бразилії. В цілому посівні площі бавовнику у світі становлять майже 34 млн. га. Середні світові ресурси бавовни в 2000-2003 рр. становили близько 30 млн. т, (з них 70% використано на виробництво волокна, решта – на перехідні запаси, які збільшуються в цілому за рахунок приросту у США, Туреччині, Пакистані, Індії, Австралії, КНР та скорочення в Бразилії. Світове споживання у 2005 р збільшиться незначно (в межах 2%) і досягло рекордного рівня під впливом економічного росту та стимулювання попиту на волокно в умовах конкурентних цін порівняно з альтернативною текстильною сировиною. Світовими центрами біржової торгівлі бавовною є Нью-Йоркська біржа бавовни (Now York cotton Exchange - NYCE), Текстильна біржа Осаки (Osaka Textile Exchange - OTE), Ліверпульська біржа бавовни (Liverpool cotton Exchange - LCE), Текстильна біржа Нагої (Nagoya Textile Exchange - NTE),Токійська товарна біржа (Tokyo Commodity Exchan - TOCOM), Чикагська біржа рису і бавовни (Chikago Rice and Cotton Exchange - CRCE), Бавовняна асоціація в Карачі (Пакистан) Бавовну–волокно продають у незначних кількостях товарні біржі Нью-Йорка, Бостона, Нового Орлеана, Ліверпуля, Бремена, Гавра, Бомбея, Чикаго, Олександрії, Сан-Паулу, Антверпена.

Liverpool Сotton Exchange є провідним світовим центром торгівлі бавовною з 1757р., створена організація “Ліверпульська Асоціація бавовни”, здійснює публічну політику до сьогоднішніх днів, як керуючий орган Ліверпульської Біржі бавовни і Арбітражний суд і форум торговців бавовною з усього світу. 18.05.2000р позначає 4-й ступінь розвитку в 160-річній історії Асоціації. У нове тисячоліття LCE прийшла з реєстром - понад 300 фірм з понад 60 країн світу. Вважається, що понад 60% світової торгівлі бавовною занесено і продається за підзаконними актами та правилами Ліверпульської Асоціації бавовни. Незважаючи на те, що бавовна більше не імпортується в Об`єднане Королівство, подальша важливість Ліверпульської Асоціації бавовни і її значення для ринку полягають у поєднанні сучасних технологій і неоціненного досвіду роботи; членство в Ліверпульській Біржі бавовни є основною вимогою і найвищою честю для залучених до промисловості бавовни, символом етики та доброї практики торгівлі і підтримки принципів обов’язковості виконання контрактів.

Ціна на бавовну на світових ринках виражається у центах долара США за 1 англійський фунт - ¢/1f. Із 01.08.1997р. по 31.10.2005р. межі коливань становили 30-84 ¢/1f , що еквівалентно межі 1.8-2.8 €/kg; Бавовняна пряжа найбільше постачається на світовий ринок TOCOM

Натуральний шовк. Провідним виробником натурального шовку для світової торгівлі є Китай, який із 2002 р збільшує експорт завдяки підвищенню ділової активності на ринках натурального шовку Азії та зростання потреби у Європі та США. Поставки Китаю на ринок США і Європи становлять понад $500 млн/рік. Підвищився попит на китайський натуральний шовк в Японії і Республіці Корея, але найбільшим покупцем сьогодні є Індія. Доходи Китаю від продажу натурального шовку становлять понад 70 млрд. юаней; чистий прибуток щорічно зростає на 100-500% (1-2млрд. юаней), частка збиткових підприємств зменшується. Виробництво коконів і шовку-сирцю у Китаї продовжує стійко зростати із 1999р.: площі під засадження рослин для годування шовкопрядів за цей час зросли і досягли 616600 га; виробництво коконів становить понад 0,5 млн т, підвищились їх якість і ступінь розмотування. Сучасне використання натурального шовку охоплює практично усі сфери текстильного виробництва і передбачає виготовлення перш за все нарядних виробів побутового призначення (одяг, білизна, галантерея, килими, взуття, меблеві текстильні матеріали, шовкові поштучні вироби тощо, які відрізняються вишуканим зовнішнім виглядом, високими характеристиками гігієнічності, незрівнянними технологічними та експлуатаційними характеристиками стійкості до зминання та здатності до драпірування) та тих виробів технічного та спеціального призначення, де натуральний шовк і сьогодні залишається монопольною і незамінною сировиною.

В Україні шовковичних шовкопрядів розводять у південних і централь­них областях, де культивується шовковиця. У найкращі сільськогосподарські сезони виробництво коконів складає 2000 т, яке, зрозуміло, не покриває потреб внутрішнього ринку і не є предметом торгівлі на світових ринках.

Вовна. Частка натуральної вовни в загальному обсязі переробки всіх видів текстильних волокон у світі не перевищує 4-5%. Світові лідери її виробництва – Австралія (забезпечує близько 40% світового виробництва високоякісної мериносової вовни), Нова Зеландія, ПАР, Великобританія.

Загальносвітовий випуск текстильних волокон зростає; особливо це стосується синтетичних волокон, які у пряжі, нитках чи виробах усе частіше поєднані з вовняними (це характерна ознака сировинного складу вовномісткого текстилю останнього десятиліття . Світовий попит на вовну відзначається стабілізацією кількості, а її частка у загальному обсязі споживання текстильних волокон поступово знижується. Збільшення потреби у текстильних штучних і синтетичних волокнах обумовлено постійним розширенням використання виробів технічного призначення та відносною дешевизною. Традиційні лідери виробництва і споживання виробів з вовни - Італія, Японія, Німеччина, Індія; суттєво зріс цей показник у Китаї, Гонконгу, Південній Кореї (щорічні темпи зростання виробництва продукції з вовни - 3-5%). В Україні виробництво продукції із вовни становить приблизно 6,5 млн. м пог. (близько 2% світового виробництва), з яких 30% використовують для внутрішнього споживання.

Потреби населення у текстильних виробах з вовни формуює значна кількість факторів - особливості клімату, місцевості, рівень доходів, життєвий цикл сім’ї, соціальний стан, спосіб і стиль життя тощо. Однак більша частка текстилю з вовни реалізується як товар виробничого призначення, де покупці приймають рішення не спонтанно, а на основі ґрунтовного економічного аналізу. Структура ринкового імпорту вовни у розрізі країн: 40% — Італія, 15% — Франція, 13% — США, 9% — РФ, по 7% — Великобританія та Угорщина, 3% — Литва, по 2% Австралія і Чехія, 1% — інші. Світове виробництво вовняних тканин становило (млн. м²): 1993 – 3010, 1994 – 2924, 1995 – 3083, 1996 – 2806, 1997 – 2670, 1998 – 2500, 1999 – 2460, 2000 – 2390, 2001 – 2382; динаміка цін в ці роки має тенденцію до стабілізації після спаду.

Вовняна промисловість України за кількістю офіційно зареєстрованих підприємств є другою серед текстильних галузей - 26 підприємств з переробки волокон і 78 текстильних, де працюють понад 5 тис. осіб. Сукупні виробничі потужності вовняної індустрії дозволяють виготовляти щороку 45400 т пряжі, 78 млн. м² тканин, 4 млн. м² нетканих матеріалів, 600 000 пар валяного взуття. У 2001-2004р. в Україні виготовлено щорічно близько 7 млн. м² вовняних тканин. Виробничі потужності в середньому завантажуються на 10-12%, бо при проектуванні розраховувались на ринок усього колишнього СРСР. В цілому вовняна підгалузь виробляє товарної продукції приблизно на 15% вартості про­дукції текстильної промисловості. Структура асортименту вовняних тканин на ринку України: 4% - костюмні сукняні, 6% - піджачні, 17% - пальтові, 28% - костюмні камвольні, 45% - брючні. Жодне національне підприємство не ставить мету бути конкурентоспроможним за усім асортиментом в усіх нішах ринку. Для результативної діяльності актуальним є використання класичних іструментів маркетингу - дослідження потреб, сегментація ринку, позиціювання виробленої продукції, створення товарів-новинок відповідно до сучасних вимог споживачів, оптимізація асортименту, продовження життєвого циклу, виготовлення нових видів продукції (зокрема, взуття); першочергове завдання - забезпечення якості процесів виробництва і рівня якості продукції.

Експерти ринку вказують такі тенденції споживчого ринку продукції з вовни: виникнення у споживачів асоціації виробів з вовни з виробами вищого ґатунку у широкому розумінні; провідне місце текстилю з вовни у формалізації стилю життя та одягу (якщо деякі споживачі дозволяють собі окремий гардероб для різноманітних цілей (робота, дім, відпочинок, спорт тощо), то універсалізація одягу в цілому зростає (в Україні ця тенденція посилюється обмеженістю доходів більшості населення); реалізація побажання споживачів щодо ергономічності одягу із шерсті незалежно від призначення і стилю, поєднання її з універсальністю, легкістю виробу і конструкції, м’якістю на дотик (як у кашеміру), неподразненням шкіри (особливо дитячого і жіночого одягу), високим ступенем гігієнічності; швидкозмінність асортименту (коефіцієнт оновлення асортименту провідних світових виробників – до 65%/рік; провідні українські виробники оновлюють 30% асортименту);бажання витрачати менше часу і коштів на догляд (вовняний одяг не дешевий і потребує ретельного догляду, тому продукція з вовни з вмістом лайкри, просочуванням тефлонами, типу “superwosh” (суперпрання) тощо завойовує дедалі більшу популярність.

На світовому ринку вовна продається, як правило, на аукціонах у країнах-виробниках (Австралії, Новій Зеландії, Південній Африці), окремі партії високоякісної вовни відправляються для продажу на аукціони Європи. Великий ринок вовни як реального біржового товару є в Бостоні, а ф'ючерсні контракти укладають в основному в Нью-Йорку, Лондоні, Сіднеї (Австралія), Рубе (Франція), Антверпені (Бельгія). Одним із ключових є ринок чесаної вовни у Бредфорді (Англія), де виробники купують товар, що постачається практично з усіх країн від Китаю до Перу.

Льон. Лляне волокно використовувалось з часів стародавніх Єгипту, Греції і Риму: з тканин із лляної пряжі виготовляли одяг (хітони), предмети військового спорядження (прокладкові матеріали для збруї), постільну білизну, парусину, такелаж, матеріал для писання картин (заупокійні портрети); у Великих пірамідах знайдені мумії, загорнені в лляні полотнини, які понині зберігаються в Metropolitan Museum (Нью-Йорк). Територіально льон широко використовувався у Єгипті, Верхній Італії, Галлії, Іспанії. З розширенням морської торгівлі в епоху Відродження потреба у льоні значно зросла і вироби з нього експортувалися аж в Індію ("коптські тканини"). Завезений в Європу романцями лляний одяг став символом середніх віків. Особливо широкі масштаби використання текстилю з льону пов’язують з 1812р (винайдено ткацький верстат). На наших теренах льон відомий 2000 р до н.е. (є описані вироблені із льону вбрання, парусина, рибальські сіті, канати, олія). Кордони використання льону в X-XII ст. сягли Пскова і Новгорода. Особливого розвитку лляна промисловість набула в XVIII ст. у Росії у часи мануфактур: у виробництві текстилю працювало 38 мануфактур, з них 15 – лляні (полотняні); зарплата ткача складала 18-24 руб/рік (на прожиття 1 людини вистачало 7 руб/рік); експорт продукції з льону становив 19% загального експорту. Із 1936р. врожайність льону на наших теренах уже не відповідає світовим рівням (1,7-4 проти 15-18 ц/га у Бельгії, Франції, Голландії), посівні площі практично не змінюються до 1980 р, одержуване волокно має низьку якість (не вище N14), ткацькі і прядильні фабрики змушені імпортувати сировину.

На світовому ринку тривалий час РФ мала репутацію одного з найбільших виробників льону-довгунця і найбільшого споживача льону, де льон є національною гордістю і візитною карткою, а вироби з льону традиційно популярні в усьому світі (напр., у столицях ряду європейських держав майже сотню років функціонує мережа магазинів “Русский лен”). Сьогодні лляна промисловість РФ забезпечена власним волокном на 80%, решту ввозять переважно з Білорусі. В результаті реалізації державної цільової програми “Развитие льняного комплекса России”, згідно з якою місцева влада виділяла значні кошти на закупівлю насіння і проведення польових робіт, посіви льону збільшуються, збір льоноволокна перевищив 51 тис. т

Збільшення виробництва льону в Україні об’єктивно актуальне сьогодні з таких причин: середньоазіатські республіки СРСР набули самостійності, бавовна стала “закордонним товаром”; а льон залишився єдиною натуральною рослинною сировиною для величезної текстильної промисловості (тому його значення стає стратегічним, а виробництво набуває статусу першочергового національного завдання); зниження виробництва льону відбувається всупереч здоровому глузду, бо у світі є стійка тенденція збільшення використання льону у виробництві одягу, білизни, трикотажу (де раніше льоноволокно практично не використовувалося), взуттєвих матеріалів тощо через їх високі споживні властивості. З іншого боку, є низка труднощів, які важко швидко здолати і які гальмують зростання виробництва льону: льон-довгунець є однією з найбільш трудомістких культур (затрати праці на виробництво 1 ц лляного волокна і зерна відносяться як 3,5:1) через особливість технології виробництва, високу вимогливість до агротехніки, тривалість і трудомісткість первинної переробки; виробництво льону зосереджене в несприятливих природно-кліматичних умовах; вирощування вимагає значних, порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами, затрат теплоенергоресурсів, міндобрив, хімічних засобів захисту рослин, великої кількості дорогої спеціальної техніки (комбайни, сушарки тощо), яка не може бути використана для виробництва інших культур. Одним з напрямів подолання цих труднощів є створення нових сортів льону-довгунця (за 1991-2000 рр. створено 14 нових сортів, зокрема, швидко- (А-29, Томський-17, Томський-18) і середньодозріваючих (Алексин, А-93, Льонок, Кром, Білочка, Нептун, Смолич, Русич, Прибій, Синичка, Схід, Могилевський, Дашковський), які занесені у реєстр селекційних досягнень і характеризуються високим вмістом волокна (30-33%), урожайністю волокна (19-20 ц/га) і стійкістю до основних захворювань, але посівні площі нових сортів складають сьогодні менше 10 % посівів льону.

Частка лляного волокна у балансі використання луб’яних волокон у світі оцінюється у 15%, потреба європейського і американського ринку (приблизно по 120000 т/рік), має тенденцію до збільшення і задовольняється на 70-80%.Певні країни сьогодні інтенсивно реалізуються державні і міждержавні програми виробництва льоноволокна: “Саксонський льон “ (Німеччина), “Скандинавський льон“ (Фінляндія, Данія, Швеція), “Південноафриканський льон “; Китай збільшив виробництво льону в 1,5 р., у країнах Західної Європи цьому сприяє виділення постійних субсидій Євросоюзу та ін організацій ($1000 на 1 га посівів).

На американському континенті льон вирощують переважно для отримання насіння і переробки на олію. У Канаді максимальні посіви - близько млн. га, урожай - 730 тис. т насіння. Завдяки зростанню потреби європейських переробників експорт насіння льону із Канади збільшується. На початку 2003р. на Вінніпезькій товарній біржі відзначається ріст котирувань за ф’ючерсами на насіння льону до $419/т. В Аргентині щорічно отримують лише близько 10 тис. т насіння льону, а США значно розширили його посіви і отримують близько 320 тис. т насіння (експорт - 30 тис. т). Світове виробництво насіння льону зме­ншилося до 2,13 млн. т, (найнижчий показник за останні 10 років), і через низький рівень запасів склався напружений баланс ресурсів (світове споживання насіння льону складає приблизно 650 тис. т).

На вітчизняному ринку є тенденція зниження імпорту льоноволокна до 7000 т (у 7,8 разу більше експорту); поставки з країн СНД за кількістюі у 2 рази перевищували поставки з далекого зарубіжжя; найбільші постачальники - Білорусь (понад 60%), Єгипет і Франція (приблизно по 10%). Експорт вітчизня­ного льноволокна зростає, але поставки незначні (1,5% виробленого волокна або 900 т) і орієнтовані на Литву (59%) і Бельгію (19%). Україна має об’єктивні підстави у перспективі посісти важливе місце на світовому ринку льноволокон: у північних і центральних областях споконвічно вирощують льон-довгунець (сучасна площа посіву - близько 200 тис. га) і льон-кучерявець різних селекційних сортів; в Україні функціонує понад 30 потужних льонопереробних підприємств з традиційно високою культурою виробництва; сучасне виробництво волокна перевищує 100 тис.т/рік (у середньому за останні 10 років: Чернігівська обл. - 28, Житомирська - 24, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Рівненська, Сумська, Київська, Черкаська – до 10 кожна). Але реформування промислового комплексу України передбачає скорочення посівних площ під льон і зменшення заготівлі лляного волокна, що вкрай небажаний і недалекоглядний крок.

Основною масою луб’яних (т. з. грубих волокон - сизаль і мексиканське прядиво), торгують Нью-Йоркські і Лондонські товарні біржі, а головним джутовим ринком є центр британської джутової індустрії м. Данді (Шотландія). Активні ринки грубих волокон є в Індії і Пакистані. Найзначнішими постачальниками світового ринку льноволокна і насіння сьогодні є Бельгія, Ірландія, РФ та Канада.

Бельгія є значним постачальником світового біржового ринку льону: з часів Відродження вирощують льон і виробляють лляні тканини у західному регіоні країни - Фландрії (Flanders), де клімат і рельєф, доповнений безліччю річок, є ідеальний для оброблення льону (р. Мэндел використовується для отримання трести з XIII ст.; у 1275р. в м. Тилт була заснована перша лляна біржа, яка процвітала і активно підтримувала виробництво льону у регіоні: у 1796р. в лляній галузі зайняті 17% жителів міста, у 1840р. - 71%). Лляне ремесло поширилося за межі Фландрії у регіон Лисиць (Lys, що став одним з головних у виробництві лляного одягу), місцевості навколо міст Гол (Gaul), Брюгге, Кортрийк, Мюлебек (Meulebeke, де у 1858р. заснована фірма Lagae Linens, у 1864 фірма Libeco, які представляють бельгійський льон на світовому ринку і понині).

В Ірландії льоноволокно використовують з часів прийняття християнства, коли Ірландську Церкву очолював Святий Патрик (St.Patrick), який заповів поховати його у полотнинах з ірландського льону. У кінці XII ст. Гугеноти (Huguenots), що втекли з Франції, внесли цінні знання й ідеї у вже добре розвинену текстильну промисловість Ірландії, і саме ірландський льон заво­ював славу і популярність у Європі. Виробництво льону зосереджене на півночі Ірландії (межиріччя Бонн (Bann) і Леген (Lagan) відоме сьогодні як Лляні землі (Тhe Linen Homelands). Лляна промисловість була в центрі індустріальної революції на півночі Ірландії і зробила вагомий внесок у спорядження європейських армій у 1-ї Світовій війні: мотузки, мережі, одяг моряків, парусина, тенти і крила для аеропланів були зроблені з ірландського льону. Із 1950-х рр., коли синтетичні волокна замінили льон у багатьох матеріалах спецпризначення, незважаючи на зростаючий інтерес у 1960-70 рр. до волокон, зроблених людиною (нейлон, поліестер і мікроволокна (microfibres), льон і вироби з ірландського льон понині надійно утримують ринкові позиції. Крім того, ірландське льноволокно утворює прекрасні за властивостями суміші з новими синтетичними волокнами (tencel, лайкра тощо): отриманий текстиль має кращі гігієнічні властивості, краще зберігає колір і має великий попит на ринку. Ірландські виробники вважають льон своєю національною гордістю і його якістю доводять це.

Поява льону на північноамериканському континенті датується 1617р., коли Луїс Хеберт (Louis Herbert), перший фермер у Канаді, завіз льон у Нову Францію. Виробництво льону розширювалося і пересувалося на захід поперек континенту. У 1875р. Європейські поселенці засіяли льоном недоторкані прерії, його виробництво процвітало і розвивалося, але було спрямоване в основному на отримання олії. Світові війни збільшили попит на льон як джерело олії, і виробництво льону в Канаді істотно розширилося. У 1950-60-х рр., товари з використанням канадського льону поширилися в світі: створені на базі лляної олії (oil-based) покриття матеріалів з деревини та стійкі до стирання американські лінолеуми стали матеріалами з світовим визнанням. У той же час у США продукти на основі лляного насіння стають незамінними складниками при формуванні найбільш популярних рецептів дієтичного харчування, яке є модною і проблемною сферою у цій країні посьогодні. Протягом останніх десятиліть льон залишається популярним: прогресивні канадські виробники льону уміло проштовхують його на ринку, задовольняючи нові вимоги споживачів. Частка Канади у світовому виробництві льону постійно зростала, і у 1990 р. Канада стає головним експортером льону для олії на світовий ринок.

Міжнародна конференція в Потсдамі (ве­ресень 2002р.) “Production, Processinig and Application of Natural Fibres “ констатувала зростання викорис­тання в світі луб’яних волокон, серед яких частка джуту оцінюється у 50% загального обсягу. Проблемами світового ринку джуту займається спеціальна міжнародна організація. За її оцінками сучасні світові площі посіву луб’яних волокон перевищують 3 млн. га, загальне виробництво - більше 4,4 млн. т. Провідні продуценти джуту у світі є Індія (1,8 млн. т), Бангладеш (900 тис. т), М’янма (200 тис.т). Окремі сорти джуту довгоплідного (Первісток Узбекистану, Узбецький 53) вирощують на незначних площах у Середній Азії (врожай сухих стебел у 95-100 ц/га досягається тільки при внесенні перегною (10-15 т/га) і міндобрив (кг/га: 90-120 азотних, 90-120 фосфорних, 60-90 калійних)). Провідним постачальником сучасного світового ринку волокон джуту є Бангладеш - 85-95% світового експорту. Світові ціни волокон джуту значною мірою формуються основним постачальником світового ринку і залежать від стану урожаю конкретного сезону та якісних характеристик (сорту).

Україна є традиційним регіоном вирощування конопель і має нині понад 15 профільних переробних підприємств. Первинна обробка конопель аналогічна переробці льону (біохімічні способи обробки стебел, механічна обробка тертям, тіпанням). Посівні площі і заготівлі волокон конопель різко зменшилися (у 1985. - 22, у 2000р.- менше 6 тис. га) через недосконалість економічного механізму заготівель та продажу продуктів перероблення (волокно, насіння, костриця), які вважають нерентабельними, та небезпеку поширення наркоманії (коноплі, переважно диких сортів, містять речовини групи каннабіноїдів (каннабінол і каннабідіол), які після вживання викликають у людини стан сп’яніння, подібний до дії гашишу; тому селекціонери створили ботанічні види конопель, які не містять наркотичних речовин і вирощують у різних країнах світу під власними назвами - новозеландські, манільські, сизальські, італійські тощо).