§4. Товарознавча характеристика промислової сировини на основі плівкових, листових газонаповнених, пластмас.. Особливості зберігання і транспортування та товарної інформації про пластичні маси

ПМ як промислову сировину найчастіше переробляють залежно від стану полімеру (сполучного) при формуванні:

= у в'язкотекучому стані - формування виробів із литтєвих і пресувальних композицій литтям під тиском, екструзією, каландруванням, гарячим пресуванням;

= у сокоеластичному стані - формування виробів із підігрітих листів і труб пневматичними методами (вакуум-формуванням, видуванням) і гарячим штампуванням;

= твердому стані - механічна обробка на верстатах (вирубне штампування, вирізання, виточування, висвердлювання й ін.);

= виготовлення виробів безпосередньо з рідкого мономера (метод можна назвати хімічним формуванням) застосовується при виготовленні листів органічного скла (поліметилметакрилату) полімеризацією метилметакрилату безпосередньо в плоских формах; так же в особливих формах одержують пінополіуретан.

= інші методи переробки - спікання, зварювання, склеювання.

Вибір методу переробки безпосередньо обумовлений характером змін пластмаси при нагріванні (оборотними або необоротними). Термопласти (оборотні пластмаси) можуть бути перероблені будь-яким методом пластичної деформації, а термореактивні пластмаси (необоротні) — переважно лише методом гарячого пресування. Термопласти мають у цьому відношенні велику перевагу, оскільки їх можна переробляти найбільш прогресивними методами - литтям під тиском і екструзією.

Найпоширеніші дефекти листових і плівкових ПМ: неоднакова товщина, розшаровування та різноманітні поверхневі дефекти (подряпини, матові плями, нерівномірність фарбування й ін.).

Поряд із великою кількістю виробів споживчих товарів, виготовлених безпосереднім формуванням із пресувальних порошків і литтєвих мас (порошків, гранул), із пластичних мас виробляють багато виробів (напівфабрикатів) у вигляді листів, плит, плівок і труб, що широко використовуються у виробництві меблів, одягу і взуття, а також переробляють (штампуванням, видуванням, механічною обробкою та ін.) у вироби або різноманітні деталі. Серед цих виробів найбільше значення мають шаруваті і волокнисті пластики, листові і плиткові матеріали, плівки і пінопоропласти. У них вдало сполучаються легкість (мала щільність), висока механічна міцність, вологостійкість, електро-, тепло-, звуко- і гідроізоляційні властивості, атмосферотривкість і хімічна стійкість. Багато з них розглядаються в спеціальних курсах товарознавства (меблеві і будівельні товари, взуття й ін.). Більш загальне значення мають пластмаси шаруваті, плівкові і пористі.

Шаруваті пластмаси (пластики). Вони являють собою тверді ' тривкі матеріали на основі шаруватих і волокнистих наповнювачів, ^пов'язаних (зцементованих) синтетичними смолами. Висока ^тРивкість наповнювачів, що виконують армуючу роль, у цих матеріалах сполучиться з властивостями застосовуваної синтетичної смоли. Сполучними цих пластиків у більшості випадків є термореактивні феноло- і аміноформальдегідні смоли, а також ненасичені поліефірні смоли. Для пластиків технічного значення застосовують також епоксидні і кремнійорганічні смоли. Виробництво шаруватих пластиків (гетинаксу, текстоліту) складається в основному з просочення прошарків наповнювача (папери, тканини) розчином або емульсією смоли, підсушування і складання просочених прошарків у пакети необхідної товщини і гарячого пресування між полірованими металевими плитами на багатоповерхових гідравлічних пресах. У процесі гарячого пресування (із витримкою 3—5 мин на 1 мм товщини) термореактивна смола переходить із стадії А в стадію С і необоротно зв'язує (склеює) прошарки наповнювача в щільний і тривкий матеріал. Шаруваті пластики застосовують у якості конструкційних, електроізоляційних і лицювальних декоративних матеріалів у машинобудуванні, будівництві, меблевому виробництві й ін. Шаруваті пластмаси на основі склотканини (склотекстоліт) використовують як конструкційний матеріал для кузовів автомобілів, човнів, суден і як будівельний матеріал.

Плівкові пластмаси. Термопласти широко використовують у вигляді плівкових матеріалів (для упаковування, конденсаторо-будування, фото- і кіноплівки і т.д.). Поряд з іншими добре відомими плівковими матеріалами (целофан і ефіроцелюлозні плівки) значно поширені плівки з полівінілхлоридного пластикату, поліетилену, поліамідів, поліпропілену, поліетилентерефталату й ін. Для розширення торгівлі розфасованими продовольчими товарами дуже перспективними є плівки з поліетилену, поліпропілену, сополімерів хлорвінілу з вініліденхлоридом, а також полікар-бонатні і поліетилентерефталатні (лавсанові) та також лакований целофан.

Целофан — целюлозний пластик, пластифікований гліцерином, який випускається у вигляді тонкої (30—60 мкм) прозорої плівки з високою тривкістю на розтяг, але недостатньою стійкістю до надриву і вигинів. Поглинаючи воду, він утрачає при цьому механічну тривкість, проникний для парів води, але непроникний для багатьох газів, стійкий до дії жирів, слабких розчинів кислот і лугів, має гарну стійкість до дії сонячних променів і придатний для нанесення друкарського тексту (наприклад, маркірування). Тому його використовують як обгортковий і пакувальний матеріал. Однак для упаковування гігроскопічних товарів і вологих продуктів він малопридатний. Серйозним недоліком целофану є неможливість одержання швів зварюванням. Це утрудняє його обробку на автоматах. Для підвищення вологостійкості целофан іноді лакують нітролаком. Лакований целофан менш паропроникний. Випускається також целофан, дубльований із поліетиленовою плівкою. Такі дубльовані плівки сполучають найкращі якості целофану і поліетилену, вони непроникні для газів, води і її парів. їх можна зварювати (шви виробів).

Цінними специфічними властивостями володіють інші багатошарові пакувальні матеріали (плівки, дубльовані з папером, фольгою й ін.).

Ефіроцелюлозні плівки одержують переважно методом відливу з розчинів. Найпоширеніші для пакування плівки з ацетилцелюлози і з ацетобутиратцелюлози. Вони зберігають еластичність як при низьких температурах (до —20°С), так і при високих (до 100— 105°С), стійки до дії жирів і мінеральних масел, добре зварюються, не пліснявіють, майже не електризуються. Ацегилцелюлозна плівка прозора, не має запаху, нетоксична, тривка, паро- і газопроникна. Ацетобутиратцелюлозна плівка прочніша і більш водостійка й атмосферостійка, ніж плівка з ацетилцелюлози. Завдяки цим властивостям обидва види плівок застосовують для упаковування харчових продуктів, особливо для фруктів та овочів. З ацетилцелюлози виробляють негорючі фото-, кіноплівки, магнітофонні плівки й ін.

Поліетиленові плівки виробляють переважно з поліетилену високого тиску (низької щільності) переважно методом екструзії з роздуванням рукава, а також екструзією через щілинний мундштук. Товщина їх звичайно 40—60 мкм. Вони стійки до дії води і хімічних реагентів, тривкі на розтяг, вигин і розрив, зберігають еластичність при низьких температурах (до —60°С), легко зварюються (при нагріванні до 120—140°С). Поліетиленові плівки недостатньо стійки лише До дії нафтопродуктів і жирів та відрізняються підвищеною газопроникністю. Вони допускають нагрівання не вище 80°С. Плівки з поліетилену НД більш теплостійкі (до 100°С), міцніші на розтяг, але більш жорсткі і менш стійкі до багаторазових вигинів, ніж плівки з поліетилену ВД. Частка поліетиленових плівок у загальному обсязі плівкових матеріалів у ряді країн (наприклад США) досягає понад 60 %.

Поліпропіленові плівки здебільшого аналогічні поліетиле-новим, але більш прозорі і термостійкі, легко без змін витримують дію киплячої води. Морозостійкість їх нижче (до —15°С), а механічна тривкість і стійкість до жирів і мінеральних олій вище, ніж у поліетиленових плівок. Вони менш газопроникні, ніж поліетиленові. Поліпропіленові плівки дуже перспективні для випуску упаковок. Полівінілхлоридні плівки з пластифікованого і стабілізованого полівінілхлориду мають багато переваг, характерних для поліетиленових плівок. Вони бувають прозорими і напівпрозорими, безбарвними і пофарбованими, а також пофарбованими непрозорими (із наповнювачами і пігментами). Полівінілхлоридні плівки використовують для виготовлення непромокального одягу, фіранок для ванних кімнат, пакувального матеріалу, а також матеріалу для переплетення книг, дрібної шкіргалантереї, абажурів тощо. При відсутності шкідливих домішок вони придатні для упаковування харчових продуктів, оскільки полівінілхлорид практично не токсичний. Проте токсичними можуть бути пластифікатори, стабілізатори й інші складові частини пластикату, а також продукти його термічної деструкції. Важливе значення для виготовлення плівкових матеріалів, зокрема для упаковування харчових продуктів, мають співполімери хлорвінілу з вінілацетатом і хлорвініліденом, та продукти суміщення полівінілхлориду з нитрильним каучуком.

Плівки із співполімерів хлористого вінілу і хлорвінілідену (СХВ, типу саранових плівок) особливо перспективні, бо мають високу стійкість до дії жирів і розчинників, значну стабільність, негорючість і винятково низьку паро- і газопроникність. Вони прозорі і безбарвні, не мають запаху і фізіологічно нешкідливі. Завдяки високій еластичності і тривкості вони витримують багатократні вигини.

Саранові плівки належать до паро-, газо- і ароматонепроникних матеріалів. Упаковані продукти зберігають пахощі і не поглинають сторонні запахи з зовнішнього середовища. Плівки можуть давати усадку при короткочасному нагріванні до 90°С (при витримуванні на декілька секунд у гарячій воді), що використовують для вакуум-упаковування м'яса й інших продуктів із неправильною формою. При усадці, плівка щільно охоплює продукт.

Поліамідні плівки одержують методом виливка з розплаву і використовують для герметизації і "заскління" парників. Вони прозорі і механічно тривкі, проникні для ультрафіолетових променів, але водонепроникні, стійки до дії жирів і мінеральних масел, морозостійкі і негорючі. Однак застосування їх для упаковування харчових продуктів небажано у зв'язку з можливим вмістом мономерів (капролактаму, діамінів), шкідливих для організму людини.

Полістирольні плівки одержують методом екструзії з наступною орієнтаційною витяжкою. їх іноді називають стиро-флексом. Вони прозорі, стійки до дії води, кислот і лугів, сонячного світла і морозу, не мають запаху. їх використовують для виготовлення конденсаторів, ізоляції кабеля, упаковування. Полістирольні плівки вважають дуже зручним пакувальним матеріалом для багатьох сухих харчових продуктів. Серйозними недоліками полістирольних плівок є їхня горючість і мала теплостійкість.

Поліетилентерефталатні (лавсанові) плівки одержують методом екструзії розплаву смоли через щілинне сопло з наступною орієнтаційним витягуванням (у подовжньому і поперечному напрямах) і загартуванням при підвищеній температурі (180—210°С). Загартована плівка стає термостабільною і без усяких змін витримує нагрівання до 150°С. Поліетилентерефталатні плівки прозорі і мають дуже високу механічну тривкість і хімічну стійкість. Вони дуже мало проникні для газів і парів води, стійкі до дії жирів і при відсутності шкідливих домішок фізіологічно нешкідливі. У зв'язку з цим за рубежем їх широко застосовують для упаковування харчових і особливо м'ясних продуктів. Для цього особливо придатна сильно орієнтована плівка, але яка не піддавалась загартуванню. Така плівка при нагріванні до 80— 100°С дуже скорочується (усаджується), що використовують для упаковування шинки, ковбас, птиці й ін. Водо-, газо-, паро- і ароматонепроникність поліетилентерефталатної плівки забезпечує тривалу цілісність продуктів. За механічною міцністю ці плівки понад 3 рази перевищують целофанові й ацетилцелюлозні і майже в 10 разів - поліетиленові, що сприяє їхньому використанню в якості пакувального матеріалу та для виготовлення фото- і кіноплівок, магнітних стрічок тощо.

Полікарбонатні плівки мають багато переваг за рахунок поєднання прозорості, високої механічної міцності, стійкості до дії води, жирів і нафтопродуктів, морозостійкості (до мінус 100°С) із високою теплостійкістю (до +140°С) та стійкістю до старіння дозволяє розглядати їх як найважливіший і винятково перспективний вид полімерних плівкових матеріалів. Відсутність запаху і смаку, низька паро-, водо- і газопроникність роблять їх придатними для упаковування багатьох харчових продуктів.

Важливе значення для тепло- і звукоізоляції в будівництві та при виготовленні побутових машин і приладів (холодильників, кондиціонерів та ін.) мають пористі пластмаси (пінопоропласти). Поропластами називають пористі пластмаси з відкритими і сполученими порами, пінопластами - пористі пластмаси з замкнутими осередками (порами), заповненими повітрям і різноманітними газами (С0₂, N₂ та ін.). У багатьох пористих матеріалах сполучаються замкнуті і сполучені пори. Спінена в пресформі пластмаса при нагріванні (реактопласти) або наступному охолодженні (термопласти) твердне. Велике значення тепло- і звукоізоляційних пористих полімерних матеріалів визначають такі переваги: легкість, міцність, низька тепло- і звукопровідність і мала гігроскопічність. Поропінопласти випускають у вигляді блоків, пластин і листів. Серед пінопоропластів найбільш відомі пінополістирол, пінополівінілхло-рид, пінополіуретан і міпора.

Поверхневі уявлення про природу пластмаси можна одержати при огляді виробів. Для багатьох пластмас характерні певний колір, прозорість або непрозорість, велика твердість і пругкість або м'якість, гнучкість і еластичність, блиск поверхні, звук при ударі й ін. Найточніше природу і властивості пластичних мас визначають методами хімічного і фізико-механічного аналізів у лабораторних умовах. Ці методи в більшості відрізняються складністю і тривалістю виконання, тому не застосовуються при товарознавчій оцінці виробів із пластмас. Найпростішим і швидким способом встановлення природи пластмас є визначення характеру горіння матеріалу. Результати такого визначення разом із даними зовнішнього огляду виробу в дозволяють товарознавцю досить точно встановити природу пластмаси. При розпізнанні матеріалу виробу відзначають колір дослідного зразка, прозорість, гнучкість, запах, характер зламу, здатність до розм'якшення при нагріванні й інші особливості. Пластмаси з термореактивних смол при нагріванні до 70-80°С зберігають звичайну твердість, а надтверді термопласти - розм'якшуються. Прозорими зазвичай є вироби з поліметилметакрилату (оргскла), полістиролу, поліпропілену, полікарбонатів, целулоїду. Проте із цих же пластмас виробляють напівпрозорі і непрозорі вироби. Деякі зовнішні ознаки виробів із пластмас обумовлені методом виготовлення. Вироби, виготовлені литтям під тиском, як правило, відрізняються високою гладкістю і дзеркальним блиском. Так, вироби з полістиролу, що за цією ознакою досить легко відрізняти від виробів з амінопластів того ж кольору, виготовлені пресуванням. У пресованих виробів поверхня не має дзеркального блиску. На зворотному боці литих виробів є сліди від литника. Вироби, виготовлені видуванням або роздуванням трубчастих заготовок, мають шви, які дещо спотворюють їх форму, але неминучі і, природно, не можуть служити підставою для бракування (за умови, якщо шви добре оброблені).

Якість вихідної сировини і склад пластмаси регламентуються і гарантуються заводами-постачальниками. Останні зобов'язані підтверджувати якість і основні характеристики пластмаси у відповідних сертифікатах, зокрема при постачанні нових видів виробів і особливо харчового посуду і тари.

Хімічний склад та фізико-механічні властивості усіх пластмас повинні відповідати вимогам чинних стандартів. Виконання їх гарантує завод-постачальник, тому необхідна періодична їх перевірка товарознавцями. Особливо ретельній перевірці повинні піддаватися вироби з нових пластмас і нової конструкції. При цьому в першу чергу встановлюють, наскільки правильно зроблено вибір виду і складу пластмаси для даного виробу і наскільки раціональна його конструкція. Вироби повинні бути виготовлені тільки з тих пластмас і таких кольорів, які передбачені технічними умовами, а показники хімічних і фізико-механічних властивостей виробів повинні відповідати передбаченим нормам.

Залежно від призначення виробів пластмаси випробовують на стійкість до дії холодної і гарячої води, розчинників і нафтопродуктів, хімічних реагентів (розчинів солей, кислот і лугів), до дії світла, тепла, вогню, морозу й інших атмосферних впливів. Іноді визначають мікробіологічну стійкість, бо не всі пластмаси стійкі до дії мікроорганізмів. Багато пофарбованих ПМ випробовують на стійкість фарбування при терті (міграція барвників) при санітарно-хімічних випробуваннях, щоб не допустити до складу пластмас, призначених для виробів харчового призначення, фізіологічно шкідливих складових частин (залишків мономерів, каталізаторів, пластифікаторів, барвників, стабілізаторів). Визначення багатьох властивостей пластмас, які характеризують поводження їх при дії води, нафтопродуктів, жирів, кислот, при митті з милом, терті, нагріванні, вигині, ударі й інших впливах, не потребує спеціального устаткування і легко може бути виконано у будь-яких умовах (у торговому підприємстві, домашніх умовах).

При оцінці якості виробів особливу увагу приділяють механічним випробовуванням із метою визначення твердості, еластичності, опору розриву, стиску, вигину й іншим впливам (стиранню, дряпанню) відповідно запропонованих до виробів вимог. Фізико-механічні і хімічні випробування проводять у промисловості на спеціально виготовлених зразках стандартної форми (бруски або диски) за стандартною методикою. При цьому визначають показники фізико-механічних властивостей, які мають дуже важливе значення при товарознавчій оцінці виробів із пластмас. Ці показники для окремих пластмас вказують у таблицях довідкових матеріалів, якими товарознавці повинні вміти користуватися. До найважливіших показників фізико-механічних властивостей пластмас належать щільність, що руйнує напругу при розтягуванні, стиску і вигинанні, твердість, ударна в'язкість, тепло- і морозостійкість, водопоглинання, електричні характеристики тощо. За розміром цих показників визначають певні умови транспортування і збереження виробів, розробляють відповідні заходи по догляду за виробами, з'ясовують можливості використання в певних умовах. Так, показник ударної в'язкості характеризує стійкість виробів до ударів (ступінь крихкості), показник теплостійкості (по Мартенсу або Віку) - температуру початку розм'якшення (верхню температуру використання виробів із твердих пластмас), а морозостійкість - нижню межу використання м'яких пластиків (за початком крихкості при вигині) і т.д.

Приймання і перевірка якості пластмас здійснюється відповідно до чинних стандартів, де вказується розмір вибірки при визначенні того або іншого показника. Перевірку якості виробів здійснюють за зовнішнім виглядом, кольором, формою і розмірами, стійкістю до удару при падінні, станом декорованої поверхні, відзначають міграцію барвників, коробления й ін. Є ДСТУ на групи (господарські, галантерейні, канцелярські) і на окремі види виробу з пластмас.

Багато синтетичних смол і пластмас фізіологічно нешкідливі, проте ймовірною є наявність в них (напр, при недостатньому очищенні) залишків вихідних низькомолекулярних речовин (стирол, капролактам, формальдегід, фенол та ін.) та деяких спеціально введених (пластифікатори, барвники, каталізатори і стабілізатори) які є токсичними. Фізіологічно шкідливі речовини можуть виділятися з деяких пластмас і під впливом умов переробки й експлуатації виробів (особливо при підвищеній температур, під впливом харчових середовищ, при пожежі). Тому виробництво і використання пластмасових побутових товарів, що знаходяться в постійному контакті з людиною (харчовий посуд, тара й упаковування, іграшки й будівельні матеріали тощо), допускається в Україні лише з дозволу державного санітарного нагляду, а будівельних матеріалів із пластмас, крім того, із дозволу органів пожежного нагляду. На підставі результатів токсикологічних досліджень установлені норми гранично припустимих концентрацій (ГПК) токсичних речовин в атмосферному повітрі (середньодобова і максимальна разова), у воді водойм і повітрі виробничих помешкань, де здійснюється переробка тих або інших токсичних речовин і матеріалів. Внаслідок токсичності фенолів і формальдегіду, що вражають нервову систему людини, фенопласти не можна використовувати для виготовлення харчового посуду; не можна допускати будматеріали (деревостружкові та шаруваті пластики) на основі фенолоформальдегідних смол для виготовлення внутрішніх деталей житлових помешкань і меблів; формальдегід у значних кількостях виділяється в рідких середовищах амінопластами, тому посуд із них придатний лише для сухих продуктів.

Багато чистих полімерів, які є водонерозчинними і хімічно стійкими речовинами, природно, не можуть переходити в харчові або модельні середовища, Тому їх можна вважати фізіологічно нешкідливими. Поліетилен, напр, нешкідливий для людського організму. Та при переробці екструзією, литтям під тиском, роздуванням він піддається дії температур, що викликають термоокислюючу деструкцію макромолекул. Утворені при цьому низькомолекулярні сполуки, які містять кисень, мають неприємний запах, що може передаватися упакованим харчовим продуктам. Те ж поліпропілен, який нешкідливий, але легко окислюється (через третинні вуглецеві атоми в молекулі); щоб попередити окисні процеси, у нього вводять спеціальні стабілізатори, які, на жаль, здебільшого шкідливі. Поліетилен низького тиску звичайно містить залишки каталізаторів (солі й окисли А1, Ті, Мо й ін.), що недопустиме при попаданні в їжу.

Деякі поліаміди, які є нешкідливими як полімери, можуть містити значні кількості шкідливих вихідних мономерів (капролактаму, діамінів), що хоч і вимиваються поступово гарячою водою, але при термообці знову виділяються з полімеру. Капролактам добре розчиняється у воді і надає їй неприємного гіркого смаку та запаху. При потраплянні у великих кількостях в організм людини він викликає судинні неврози і зміни функціонального стану печінки.

Деякі види (марки) полістиролу внаслідок наявності залишків мономера стиролу не можна застосовувати для виробів, які контактують із харчовим середовищем, особливо з рідким і гарячим. У ряді досліджень показано, що він шкідливо впливає на нервову систему, кровотворення і печінку. Тому для харчового посуду використовують лише ті марки полістиролу, що містять мінімальну кількість вільного мономера - стиролу (суспензійний полістирол марки ПС-СУ₂ з утриманням стиролу близько 0,5 %), причому тільки для сухих продуктів (із вологістю не більше 15%). При підвищених температурах може відбуватися деполімеризація полістиролу і співполімерів стиролу з виділенням додаткової кількості вільного стиролу. Тому, напр, ударостійкий полістирол СНП-2 рекомендується для виготовлення тільки тих сантехнічних виробів і предметів широкого вжитку, які не нагріваються. Вироби з полістиролу і співполімерів стиролу треба оберігати від вогню не тільки тому, що вони горючі, але і через виділення при горінні великих кількостей токсичних мономерів. Продукти термоокислювального розпаду співполімерів СНП і СП містять, крім стиролу, окис вуглецю і ціанисті сполуки (вони утворюється також при горінні інших пластмас, що містять азот - поліуретанів, поліакрілонітрилу, амінопластів, але тільки при нестачі кисню (при тлінні); при горінні з вільним доступом кисню повітря ці токсичні речовини не утворюються, бо, легко окислюючись, перетворюються в нетоксичні.

Санітарно-гігієнічні дослідження включають органолептичні і хіміко-гігієнічні випробування. Органолептичні дозволяють оцінити в санітарно-гігієнічному відношенні полімери і вироби з них та середовище, що контактує з ними (повітря, вода, продукти харчування й ін.), за допомогою органів чуття. При хіміко-гігієнічних дослідженнях встановлюють вид і кількість речовин, що виділилися з пластмас і виробів із них у навколишнє повітря й інше середовище. Основні гігієнічні вимоги до харчового посуду, тари і пакувальних, будівельних і інших матеріалів із пластмас зводяться до того, щоб вони не змінювали органолептичних властивостей харчових продуктів (кольору, запаху, смаку) і не виділяли в довкілля шкідливих складників. На таких пластмасових виробах (харчовому посуду) повинні указуватися вид використаної пластмаси, заводська марка, призначення. При гігієнічній оцінці харчового посуду, тари і пакувальних матеріалів у першу чергу визначають запах. При наявності стійкого запаху виріб без подальших досліджень вважають непридатним для використання за прямим призначенням. При відсутності запаху зразок подальше досліджують. Вироби, призначені для рідких і напіврідких продуктів, обробляють у певних умовах розчинами кухарської солі, етилового спирту, харчових кислот (оцтової, молочної) тощо. Після цього розчини (витяжки) перевіряють на наявність токсичних речовин (фенолу, стиролу, капролактаму, солей свинцю, міді, цинку й ін.), а випробовувані зразки оглядають, відмічаючи видимі зміни кольору, характеру поверхні і т.п.

При санітарно-хімічній (гігієнічній) оцінці пластмас рекомендують у витяжках визначати загальну кількість органічних речовин, що переходять у розчин, та вміст в ньому бромуючих речовин, за якими судять про виділення з виробу в розчин інших шкідливих речовин. Загальну кількість оргречовин визначають за окислюваністю їх у водяній витяжці сполуками калію (у сірчанокислому розчині) і виражають у міліграмах кисню на 1 літр досліджуваної витяжки. Бромуючі речовини визначають за кількістю брому, що прореагувала (мг на 1 л витяжки). Визначення їх дає уявлення про перехід у витяжку фенолу, ненасичених сполук та інших речовин, що приєднують бром.

Гігієнічну оцінку вважають позитивною, якщо у витяжці відсутні речовини, шкідливі для здоров'я, якщо не змінилися органолептичні властивості налитого у виріб розчину (смак, колір, запах, прозорість, утворення осадку в розчині) та відсутні видимі зміни виробу. При наявності у витяжках сполук (продуктів розпаду полімерів, стабілізаторів й ін.), дія яких на організм людини і тварин невідома, проводять токсикологічні дослідження (у спецлабораторіях або інститутах). При цьому відгодовують піддослідних тварин (пацюків, білих мишей, кроликів та ін.) витяжками з полімерних матеріалів, або вводять їх під шкіру, у шлунок, а потім вивчають їхню дію на організм тварини.

Нові будматеріали з пластмас, призначені для виготовлення внутрішніх де­талей житлових помешкань і меблів, також повинні піддаватися санітарно-гігі­єнічній оцінці і, додатково, протипожежним дослідженням. Визначають середньо­добове утримання певної токсичної речовини (фенолу, форм­альдегіду, стиролу й ін.) у повітрі житлового помешкання і порівнюють із нормою граничнодопустимої концентрації в цих умовах. Детальні санітарно-гігієнічні і протипожежні дослід­ження пластмас проводяться спеціальними науково-дослідними організаціями, що дають висновок про можливість використання їх для побутових цілей.

Контрольні питання