§ 3. Товарознавча характеристика нафти і промислова сировина на її основі

Найбільш розповсюджене походження слова “нафта” пов’язують із східними джерелами: від персидського “нефт” - спалахувати, загорятися та індійського “нефата” - просочуватись.

Нафта - дуже специфічний товар: маючи виключне значення для економічно розвинених країн, вона здебільшого добувається в країнах, що розвиваються, або економічно не розвинених. Навіть сучасні економічно розвинені країни, які мають великі нафтові родовища, значно залежні від імпорту нафти і нафтопродуктів (за винятком Норвегії і Великобританії). Тому торгівля нафтою є надзвичайно актуальною і важливою багатосторонньою (у т.ч. торговельною) проблемою.

У сучасній світовій торгівлі товарна група “Нафта і нафтопродукти” включає такі види товарів: сира нафта (власне нафта), дизельне пальне (солярова олія), бензин (газойль), газ (звичайний, газоподібний), газ скраплений, мазут. Для означення разом нафти і нафтопродуктів у практиці торгівлі часто використовують універсальний термін petroleum (слово походить з латинської і грецької мови і означає “нафта гір”).

Сира нафта - горюча рідина копалинного походження, яка є маслянистою (жирною) на дотик, переважно темно-бурого кольору з відтінками у червонувато-оранжевій гамі; густина сирої нафти залежить від родовища і коливається в межах 750-970 кг/м³ (вона легша від води); теплота згорання становить 43,7-46,2 МДж/кг. За хімічним складом сира нафта - багатокомпонентна суміш вуглеводів з домішками кисню, азотистих та сірчистих сполук, води, мінеральних речовин; містить вуглецю 82-87%, водню 11,5-14,5%, домішок 4-5%. У сучасній торгівлі реалізація сирої нафти залежить від комплексу характеристик, які покладені в основу наукової класифікації нафти - поділу на сорти, які визначаються:

= місцем знаходження родовища; нафта є материкова і морська; нафта різних родовищ суттєво відрізняється за хімічним складом;

= вмістом сірки (%); визначає клас нафти: малосірчиста (не більше 0,5) – кл. 1; сірчиста (0,51-2,0) – кл. 2; високосірчиста (понад 2,0) – кл. 3.

= потенційним сумарним вмістом масел (%); визначається виходом масляних дистилятів; характеризує групу нафти: М1 - не менше 25; М2 - 20-25; М3 - 15-25; М4 - менше 15.

= в’язкістю; залежить від якості масел у нафті; визначає підгрупу нафти: понад 85 (індекс І 1); 40-85 ( індекс І 2).

= вмістом парафіну (%); впливає на можливість отримання палива певного призначення (для реактивних чи дизельних двигунів, дистилятних бензинових масел) і визначає вид нафти: П1 (не більше 1,5); П2 (1,51-6,0); П3 (понад 6).

= потенційним сумарним вмістом палива (%); визначається виходом паливних фракцій і характеризує тип нафти: Т1 – не менше 45; Т2 - 30-44,9; Т3 - менше 30.

= вмістом основного вуглеводного компоненту, за яким нафта поділяється на метанову (парафінову), нафтенову і ароматичну.

Дослідженням світового ринку нафти займаються практично усі провідні світові добувачі і переробні компанії. Найавторитетніші експерти ринку нафти в Європі - Esso AG-Oeldorado (Німеччина), Oil & Gas Jornal та International Petroleum Finance (Великобританія); на ринку США - PIW (Petroleum Intelligence Weekly). Особливостями сучасного ринку нафти (забезпеченість окремих регіонів і країн, коливання цін тощо) порівняно з ринками інших сировинних товарів є те, що в останні 30 років (особливо через війну США та Іраку) він найбільше піддається впливу політичних, загальноекономічних та інших факторів (час настання холодів, природні катаклізми тощо), що посилює конкурентоспроможність нафти серед енергоносіїв та зменшує загальний рівень прибутку від торгівлі. Особливим етапом еволюції ринку нафти є утворення на у 1970-х р. організації країн-експортерів нафти (ОРЕС – Organization of Petroleum Exporting Countries) і перехід (1973р.) нафтовидобування на Середньому Сході від промислових компаній до урядів та національних нафтових компаній. Внаслідок цього ОРЕС стала основною організацією, яка формує ціни на світовому нафтовому ринку. Члени ОРЕС: Алжир (1969 р.), Венесуела (1961 р.), Індонезія (1962 р.), Іран (1961 р.), Ірак (1961 р.), Кувейт (1961 р.), Лівія (1962 р.), Нігерія (1971 р.), Катар (1961 р), Об’єднані Арабські Емірати (1967 р.), Саудівська Аравія (1961 р.); штаб-квартира ОРЕС - у м. Відень (Австрія). Певний час в ОРЕС входили Еквадор (до 1993 р.) і Габон (до 1996 р.). Паралельно з ОРЕС існує Організація арабських країн-експортерів нафти з штаб-квартирою у Кувейті. Із 1970-х р. політичні та економічні події, організаційні зміни у керівництві ОРЕС та інші подібні фактори (стихійні лиха, страйки, ембарго, економічні та мілітарні війни, санкції тощо) мають практично виключний вплив на світовий ринок нафти. Частка ОРЕС в імпорті нафти США (одного з найбільших світових імпортерів) становила 9% (1985 р.), 46% (1987р.), понад 50% (2002 р). Це змушує світовий ринок змінювати акценти постачання і сприяти залученню інших постачальників, серед яких перспективне чільне місце експерти прогнозують РФ.

Світовий видобуток нафти оцінюють за двома характеристиками:

- загальний обсяг видобутку за рік (напр., 1997р. - 3,5 млрд. т);

- характеристика "барель/добу" - максимальна кількість барелей (1 бар = 42 галони США = приблизно 158,98 л) сирої нафти, яка може бути перероблена протягом 24 год (напр., у 1998р. - 73 млн.).

Співвідношення (річне, місячне, добове) добування та споживання (використання, перероблення) нафти у світі також величина дуже мінлива, значно впливає на формування ринкових цін і має дуже стрибкоподібний характер. Напр., протягом 1998р. перевищення пропозиції нафти на світовому ринку та зростання світових технічних запасів сирої нафти обумовлювали коливання біржових цін в межах $12-22/бар.

Дуже важливий фактор формування потреб регіональних ринків у нафті є погодні умови. Напр., тепла зима 1998р. спричинила змен­шення закупівлі нафти тільки Німеччиною майже на1 млн. т.

Динаміка світових цін на нафту суттєво залежить від завантаженості виробничих потужностей нафтодобувних країн та наукового обґрунтування їх діяльності, впровадження дисципліни дотримання квот добування нафти. Напр., Іран має нафтодобувні потужності 4 млн. бар/добу, використовує залежно від потреби 1-2 млн. бар/добу і може це число дуже оперативно змінювати; з іншого боку, співпраця Іраку і інших 10-ти членів ОПЕК суттєво впливає на стан ринку і обумовлює ситуацію і всередині цієї організації і на світовому ринку нафти в цілому.

Загальні світові запаси нафти постійно збільшуються за рахунок розвідування нових родовищ; із 1997р. цей показник складає приблизно 3% у рік для нафти і газу. Сучасні запаси оцінюються у 140 млрд.т нафти і 150 трлн.м³ природного газу, чого при сьогоднішніх темпах добування і споживання вистачить приблизно на 42 роки (частка країн Перської затоки у цьому складає майже 80% запасів і 10% споживання). Темпи розвідування нафти і газових родовищ постійно зростають; причому розвідані запаси нафти і газу перераховують і виражають у млн. т нафти. Якщо у 1992-94 рр. було відкрито 7 родовищ, які за класифікацією вмісту нафти і газу належать до гігантських (запаси понад 70 млн.т), то у 1995-97 рр. - 12 (в Австралії, Колумбії, Бразилії, Анголі, Конго, Нігерії, шельфі Мексиканської затоки). Це передбачає зміщення у майбутньому світових центрів добування нафти з арабського світу в інші країни.

Експорт нафти - надзвичайно прибуткова справа, а сира нафта сьогодні є найважливішим товаром міжнародної торгівлі. Особливо це стосується експорту у економічно розвинені країни; напр., Німеччина у 2000 р. ввезла нафти на $40 млрд. З іншого боку, витрати на видобування і перероблення нафти постійно зростають. Напр., для характеристики цих витрат у США спеціально розроблено індекс Нельсона-Фарреля (індекс вартості будівництва нафтопереробних заводів - НПЗ); для початку відліку взято вартість НПЗ у 1946р. за 100%; у 1998 р. він складав загалом і за окремими чинниками будівництва НПЗ в цілому 1510%, трудові затрати - 2000%, загальні максимальні затрати - 900%, вартість помп і комп­ресорів - 1500%. Тому прибутки нафтових компаній, провідних учасників ринку торгівлі нафтою, внаслідок зазначених факторів є величиною дуже не стабільною (табл.6.1).

Таблиця 6.1.

Дані про прибутки найбільших нафтових компаній світу у 2000 р.

Назва компанії	Чистий прибуток (ЧП) $	Зменшення ЧП, %
Exxon Corp	1,4 млрд.	23
Mobil Corp	-	суттєво
Texaco	208 млн.	58
Chevron	416 млн.	47
Phillips Petroleum Co	46 млн.	210

Багатофакторність формування і значна нестабільність ринку нафти, з одного боку, та бажання максимальної стабілізації прибутків і захисту від коливань, з іншого - причина світового об’єднання нафтодобувних і нафтопереробних компаній та створення так званих нафтових груп, найбільшими з яких сьогодні є Royal/Dutch/Shell та Arco. Цей процес постійний, напр., оголошено про злиття British Petroleum (BP) i Amoco Corp; спільні операції на ринку компаній Mobil, Exxon i Arco та Total, ENI i Elf Aquitaine тощо.

Загальне світове споживання нафти сьогодні оцінюється близько 75 млн. бар/день, щорічно зростає із 1990-х рр. на 1-3 млн. бар/добу за рік; темпи зростання мають висхідний характер. Частка країн, що не є членами ОПЕК, на світовому ринку нафти складає близько 35%. Найбільші споживачі нафти - США (понад 25% світового споживання), Японія і країни ЄС (серед світових ринків нафти євроринок є найстабільнішим).

Значний вплив на формування і функціонування ринку нафти мають нафтодобувні і нафтопереробні компанії (найбільші у США - Arco, Chevron, Conoco, Exxon, Mobil, Phillips, Texaco; у Європі ENI, Amoco, Shell, ЛУКойл (серед компаній РФ - Сургутнефтегаз, Роснефть, Юкос, КомиТЕК). Практично усі великі нафтові компанії багатогалузеві за напрямом діяльності (кожна певним чином задіяна у розвідуванні, добуванні, транспортуванні, купівлі-продажу і переробленні нафти) та транснаціональні за розташуванням (філії, дочірні компанії, СП їх є практично у всьому світі). Новий напрям нафтового бізнесу провідних компаній - розподілення операцій за функціональною, а не національною ознакою.

Дуже важлива характеристика світового ринку нафти і газу - конкурентна боротьба за володіння (на правах співвласності чи приватної власності) родовищами в інших країнах та проведення бурових і транспортних (будівництво трубопроводів) операцій. Характерний приклад цього - перехід права власності на нафтодобувні родовища Іраку від уряду Іраку до приватних компаній США зразу ж після захоплення США цих родовищ під час війни в Іраку. Лідери в даній галузі - США, Росія і Китай, який (за оцінкою журналу Wirtshaftswoche) є молодим, дуже агресивним, який "не спиниться ні перед чим" конкурентом, що обрав своєрідну і ефективну стратегічну лінію поведінки: "разом з Росією потіснити Захід і разом з Заходом - Росію".

Добування нафти уже сьогодні здійснюється на значних глибинах (2000-5000 м); на початку XX ст. використовували переважно поверхневі шари нафти (напр., описано І.Франком у повісті "Борислав сміється"). Це одна з основних об’єктивних причин подорожчання нафти і постійного збільшення глибини її переробки. На розроблення глибоких родовищ потрібні значні затрати, що є причиною залучення іноземних капіталів у добування нафти та інтернаціоналізації процесу добування: сьогодні одна країна не може самотужки розробляти значні родовища нафти і залучає до цього міжнародний капітал через іноземні компанії (саме такий шлях обирають Казахстан, Бразилія, Мексика). За участю провідних світових компаній створюють СП розвідування родовищ, видають короткотермінові (3-5р.) концесії для розроблення і укладають довготермінові (30-50р.) контракти на експлуатацію.

Враховуючи зростаюче світове та надзвичайно важливе для України значення нафтового ринку РФ, доцільно сказати, що цей ринок сьогодні - це більше десяти великих компаній, які за часткою у нафтодобуванні розташовані так: ЛУКойл -17,5 %, Сургутнефтегаз -11%, Юкос - 11,6%, ТАТнефть - 8%, Сиданко - 6,6%, Тюменская нефтяная компанія (ТНК) - 6,9%, Сибнефть - 5,9%, Роснефть, Башнефть, Славнефть, Восточная нефтяная компания, Онако, Компания ТЕК, які разом мають понад 150 нафтодобувних і переробних підприємств, співрозмірних з провідними світовими виробництвами у цій галузі.

Продуценти та експортери нафти формують її запаси (сира нафта і конденсат). Найзначніші вони у Саудівській Аравії (260 млрд.бар.), ОАЕ (100 млрд.бар.), США і Венесуелі (по 50 млрд.бар.). Наявність надмірних запасів сприяє зменшенню свтових цін.

Визначальний вплив на світовий ринок нафти мають його учасники (оператори); кожен з них має своє коло функцій і належить до певної групи за змістом діяльності. Групують ці компанії так:

- нафтові компанії, що розвідують, добувають, переробляють сиру нафту і нафтопродукти, та торгують правами на нафту і нафтопродукти - ф’ючерсами, облігаціями, обміном фінансової маси на реальний товар (новий вид ринку); напр., ВР i Shell;

- нафтопереробні заводи, які є одночасно і покупцями сирої нафти і продавцями (постачальниками) на ринок продуктів її перероблення; як правило, вони підпорядковані нафтовим компаніям;

- незалежні торговельні компанії, що працюють на ринку нафти і на нових ринках (Мark Rich, Vitol, Arkadia);

- фінансові інвестиційні компанії, банки, торговельні дома - Morgan Stanly, Aig;

- інвестори (приватні і колективні), які чекають на дивіденди від вдалого вкладення капіталу у ф’ючерси і облігації.

У перспективі до 2020 р. найважливішими факторами впливу на світовий ринок нафти вважаються:

- підвищення ефективності споживання паливних ресурсів, посилення ролі енергозберігаючих технологій у господарській діяльності країн різного ступеня економічного розвитку за рахунок науково-технічного прогресу;

Добування нафти країнами ОПЕК, млн.бар./добу	Добування нафти у Північному морі (Великобританія, Норвегія)	Добування нафти країнами СНД та Мексикою
Погодні умови (урагани, шторми) у місцях добування		Політичні стосунки Іраку та ОРЕС
Наявні запаси нафти в країнах-продуцентах та експортерах		Ступінь реалізації домов­леностей продуцентів щодо дотримання квот до­бування нафти країнами ОРЕС
Внутрішньополітична ситуація у країнах-продуцентах (президентські і парламентські вибори, профспілковий рух тощо)		Політика ООН щодо продуцентів
Плата за трубопроводи та інші способи транспор­тування		Суворість зими в європейських країнах (1 млн. бар./добу)
Політичні стосунки продуцентів та експортерів нафти		Податки з нафтодобування (Росія 60%)
Темпи зростання економічного розвитку окремих країн		Собівартість розробок нафтових родовищ (витрати на добування 1 бар. нафти у США складають менше $5)
Гострота конкурентної боротьби продуцентів за основні ринки збуту (США, Європа, Західна Росія)		Поточний ремонт свердловин

Рис. 6.1. Фактори формування цін на сиру нафту на світовому ринку

- динаміка приросту світового населення: прогнозується приріст населення у світі до 2020 р. приблизно на 1% щороку;

- зростаюча роль екологічного фактора через запровадження у різних країнах світу більш строгих законів з захисту довкілля після прийняття Кіотського протоколу; - запровадження нових технологій виробництва електроенергії, які у перспективі істотно знизять світові ціни на нафту;

- науково обґрунтовані гіпотези про те, що нафта у XXI ст. буде основним джерелом забруднення довкілля, внаслідок чого на Заході податки на нафтопродукти підвищуватимуться, що стимулюватиме перехід основних споживачів нафти на інші енергоносії;

- планування використання принципово нових, перш за все еко­логічно чистих видів пального - біобензину та біодизпалива з рослинної сировини за технологіями, відмінними від нафтопере­робки, що спричинить зміну глобального енергетичного балансу;

- стан загальносвітових запасів нафти: очікується, що світовий нафтовидобуток з традиційних джерел у 2010-2020 р.р. досягне максимуму і почне поступово знижуватися; тому в цей час посилено освоюватимуть, незважаючи на значні фінансові витрати, нетрадиційні джерела енергії;

- розроблення та впровадження економічно розвиненими країнами держа­них програм, передбачаючих суттєве загальне скорочення використання енергії у народному господарстві в цілому.

Розвідані запаси нафти країн світу (% від загальносвітових): Саудівська Аравія – 25, Ірак – 11, Об’єднані Арабські Емірати – 10, Кувейт – 14, Іран – 9, Венесуела – 7, Росія - 6, Мексика - 5 , Лівія – 3; Китай, США, Нігерія, Казахстан та інші країни – по 2 кожна.

На особливу увагу заслуговує висвітлення місця і ролі США у світовому ринку нафти, оскільки це одночасно основний світовий імпортер нафти і один з найбільших її виробників: середньорічний видобуток за підсумками 2001 р. (млн. барелів у день) - 8,5 (світовий - 72, найбільшого нафтовидобувника - Саудівської Аравії -7,8). Причина такого стану - дуже висока енергоємкість американської економіки. Потреба США в нафті і нафтопродуктах набагато перевищує потреби навіть найбільш населених країн світу (Китаю та Індії) і складає понад 25% загальносвітової (населення США - менше 4% світового). Подальше економічне зростання США не може відбуватися без додаткової витрати енергоносіїв, в першу чергу -нафти, приводить до збільшення прибутків американців, що, у свою чергу, є причиною зростання потреб у бензині та інших нафтопродуктах. На початок XXI ст. основні нафтові запаси США склали (млн. бар): сира нафта - 286,7; бензин - 196,4; дистиляти (котельне паливо і дизельне) - 112,4. За розрахунками Міненер­гетики США, обсяг власного видобутку оцінюється (млн. бар/день) у 5.8, загальний обсяг нафтового імпорту - 10,4, споживання нафти переробним сектором - 15.7; таким чином, за відсутності надходження запаси сирої нафти США можуть вичерпатися за 18 діб. Нинішній рівень імпорту нафтопродуктів і власних запасів недостатній для потреб економіки, що розвивається, і підвищення цін на нафту є об’єктивним гальмом її подальшого продажу.

МЕА (Міжнародне енергетичне агентство) прогнозує (до 2020 р.) відносно високі темпи приросту споживання нафти (%): в середньому у світі - до 1,9, у т.ч. 0,8 у промислово розвинених країнах, 2,9 - у країнах, що розвиваються, та у країнах з перехідною економікою; найбільш динамічним буде цей показник у Китаї (4,6), Південній Азії (4,2), Східній Азії (3,6), Африці і Латинській Америці (2,5). У регіональному розрізі більший приріст буде в Азії: з 2000 р. власні запаси цих країн будуть вичерпуватися і зростання економіки викличе зростання потреб у нафті. У Європі запаси Північного моря також будуть вичерпуватися, а помірне зростання економіки у 2-3% у рік і перехід на природний газ обумовлять помірне зростання потреби у нафті.

У загальносвітовому масштабі споживання нафти, як очікують, збільшиться до 4468,5 млн. тонн у 2010 р. і 5264 млн. тонн у 2020 р. За прогнозом Міненергетики США, світове споживання нафти зросте майже на 50% до 2020 р.% з 75 до 100-110 млн. бар/день. До 2020 р. прогнозується зниження питомої ваги промислово розвинутих країн у загальному споживанні нафти з 57,3 до 44,7%. У 2020 році 52% нафти використовуватиметься для одержання транспортного пального. Прогноз потреб у нафті в Україні відображено у табл.6.2.

Таблиця 6.2.