3.9. ПРОФЕСІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

3.9.1. Загальні відомості про пилові хвороби легень (пневмоконіоз)

Виробничий пил є одним з найбільш поширених і несприятливих фак­торів, які впливають на здоров'я людини. В різних галузях промисловості і сільського господарства багато виробничих процесів пов'язані з утворен­ням пилу.

Виробничий пил є аеродисперсною системою (аерозоль), в якій дис­персним середовищем є повітря, а дисперсного фазою - тверді пилові час­тинки. За походженням виробничий пил поділяється на органічний (рос­линний, тваринний), неорганічний (мінеральний, металевий) та змішаний, Фізико-хімічні властивості пилу визначають характер впливу його на організм людини, який може проявлятись фіброгенною, подразнюючою, алергічною та токсичною діями. У виробничих умовах пил проникає в організм людини через дихальні шляхи і накопичується в легенях. Залеж­но від виду пилу, що викликає патологічні зміни в легенях, розрізняють і відповідні види пневмоконіозів.

Пневмоконіози - досить поширені захворювання легень, в основі яких лежить розвиток фіброзу легеневої тканини, викликаний тривалим попа­данням в легені виробничого пилу. Вони виникають у робітників гірничо-видобувної, металургійної, вугільної промисловостей, на виробництві бу­дівельних матеріалів у керамічному, фарфоро-фаянсовому, металооброб­ному виробництвах, у текстильній промисловості, сільському господарстві та ін.

В класифікації пневмоконіозів виділено два розділи - види пневмоконі-озів і клініко-рентгенологічна їх характеристика. Залежно від причини ви­никнення захворювань розпізнають шість груп пневмоконіозів:

• силікози - пневмоконіози, зумовлені вдиханням пилу, який містить вільний діоксид кремнію;

• силікокатози - пневмоконіози, які виникають від вдихання пилу міне­ ралів, які містять діоксид кремнію у зв'язаному стані з різними елемента­ ми: магнієм, алюмінієм, залізом, кальцієм (азбестом, талькоз, каоліноз, цементний пневмоконіоз);

• метаттніози - пневмоконіози, які виникають від вдихання пилу ме­ талів: заліза (сідероз), алюмінію (алюміноз), барію (баретоз);

• карбоконіози - пневмоконіози, які виникають під впливом дії вугле- цевмісного пилу: кам'яного вугілля, коксу, графіту, сажі (антракоз, графі­ том, сажовий пневмоконіоз);

• пневмоконіо-м від змішаного пилу (антракосилікоз, сідеросилікоз);

• пневмоконіози від органічного пилу (зерновий пневмоконіоз).

За клініко-рентгенологічною характеристикою розрізняють вузлико­вий, інтерстеціальний (дифузно-склеротичний) і вузловий пневмоконіоз.

496

Силікоз

Серед усіх пневмоконіозів силікоз є найбільш поширеною формою, яка виникає від вдихання пилу кремнію , що містить діоксид кремнію у вільному стані. Найчастіше виникає у робітників гірничорудної промисло­вості при добуванні вугілля, різних руд та інших корисних копалин; в ма­шинобудівній промисловості серед робітників ливарних цехів; при вироб­ництві вогнестійких і керамічних матеріалів, при тунелебудуванні, обробці граніту та інших порід, які містять двоокис кремнію, при розмолі піску.

Стаж роботи до розвитку силікозу в умовах запиленості на сучасних підприємствах в середньому становить 15-20 років.

Пил, попадаючи з повітрям в дихальні шляхи, частково осідає на сли­зових оболонках, частина його накопичується в альвеолах, а потім вже проникає в лімфатичні судини між альвеолярних перегородок, плевру та лімфатичні вузли коренів легень.

Клінічна картина і прогноз при силікозі можуть бути різними залежно від стажу І характеру роботи на виробництві, від ступеня дисперсності пилових частинок, від концентрації пилу в робочих приміщеннях, від стану здоров'я робітників та перенесених захворювань. Тривалий час хвороба може пере­бігати латентно з незначними клінічними проявами. Для силікозу характер­на тріада скарг: задишка, біль в грудній клітці, кашель. Основним симпто­мом силікозу є задишка, проте в ранніх стадіях вона може зовсім не зустрі­чатись або виникає при значному фізичному навантаженні І швидко проходить після відпочинку. Пізніше при прогресуванні силікозу задишка поступово підсилюється і виникає вже при невеликому фізичному навантаженні.

Досить часто хворі скаржаться на колючий біль в грудній клітці без чіткої локалізації. Біль турбує у всіх стадіях захворювання, спочатку він непостійний, короткочасний, потім стає тиснучим, з'являється відчуття скутості в ділянці грудної клітки. Біль пов'язаний з розвитком масивних склеротичних плевральних нашарувань.

Кашель заявляється в пізніх стадіях захворювання, він поступово наро-стаг і стає, вологим. Крім перерахованих скарг, хворих турбує загальна слабість, швидка втомлюваність, пітливість.

Об'єктивні прояви хвороби тривалий час залишаються незначними, але вже на ранніх стадіях хвороби над нижніми відділами легень вислуховується коробковий звук, який вказує на розвиток базальної емфіземи. В пізніх ста­діях хвороби вислуховується жорстке дихання над ділянками притуплення і різко ослаблене - над ділянками коробкового звуку. Появу сухих або воло­гих хрипів, крепітації і шуму тертя плеври частіше можна пояснити приєднан­ням ускладнень: бронхіту, пневмонії, туберкульозу, ураження плеври.

При лабораторних дослідженнях визначають помірне підвищення ШОЕ, зниження кількості еритроцитів і гемоглобіну. Важливе значення для діаг­ностики і встановлення ступеня тяжкості силікозу має дослідження функції зовнішнього дихання, яке визначається показниками життєвої ємності ле­гень, об'єму форсованого видиху, частотою дихання та інше,

497

Лікування силікозу повинно бути комплексним і спрямованим на віднов­лення порушених функцій, попередження приєднання туберкульозу та при­пинення прогресування силікотичного процесу. Харчування повинно бути повноцінним, вітамінізованим. Для попередження розвитку хвороби і про­гресування фіброзного процесу в легенях при початкових стадіях силікозу застосовують фізіотерапевтичні методи: ультрафіолетове випромінюван­ня, УВЧ, ультразвук на грудну клітку.

Для покращення дихальної функції та газообміну застосовують дихаль­ну гімнастику і оксигенотерапію. При легенево-серцевій недостатності призначають серцеві глікозиди та сечогінні препарати, В останні роки для лікування силікозу застосовують протеолітичні ферменти (трипсин, хімот-рипсин, хімопсин), а також гіалуронідазу, лідазу, ронІдазу. Ферменти при­значають у вигляді інгаляцій. При швидко прогресуючому силікозі при­значають курс гормональної терапії (кортизон, преднізолон) в комбінації з протитуберкульозними препаратами з профілактичною метою. Хворі на силікотуберкульоз лікуються в протитуберкульозних диспансерах. За по­казаннями застосовують відхаркуючі мікстури, заспокійливі засоби. При ускладненні силікозу неспецифічною пневмонією призначаються антибіо­тики і сульфаніламідні препарати.

Санаторно-курортне лікування показано хворим на початкових ста­діях захворювання і проводиться в санаторіях південного берега Криму.

3.9.1,1. Сшіікатози

Силікатози - пневмоконіози, які виникають від вдихання пилу силікатів -мінералів, що містять оксид кремнію у зв'язаному стані з іншими елементами. Силікати широко розповсюджені в природі і застосовуються в різних галузях промисловості; найбільш розповсюдженими з них є азбест, тальк, цемент.

Азбестоз - виникає внаслідок дії азбест-силікату і характеризується розвитком дифузного хронічного інтерстиціального фіброзу легень.

Захворювання характеризується повільним перебігом і відсутністю гострих форм, частіше виникає через 5 років роботи з азбестом. Спочатку розвивається хронічний бронхіт і емфізема. Першими скаргами є задишка, нападоподібний кашель, спочатку сухий, потім із в'язким мокротинням, яке тяжко виділяється, біль в грудній клітці, особливо при кашлі, виражена слабість, швидка втомлюваність, головний біль. Змінюється вигляд хво­рих: вони худнуть, відмічається сіро-землисте забарвлення шкірних покривів з ціанотичним відтінком обличчя і губ.

Перкуторно і аускультативно в легенях визначаються ознаки хроніч­ного бронхіту і дифузної емфіземи легень. Діагностичною ознакою є на­явність в мокротинні азбестових волокон і тілець, а також утворення на шкірі хворих азбестових бородавок. Появу азбестових волокон в мокро­тинні слід вважати як самоочищення легень і дихальних шляхів від пилу азбесту. Так звані азбестові бородавки виникають внаслідок проникнення

498

волокон азбесту в епітеліальний покрив шкіри. На місці їх проникнення відмічається виражене ороговіння епітелію та інтенсивна проліферація клітинних елементів з появою гігантських клітин. Азбестові бородавки появляються на пальцях рук і ніг, кистях і стопах. Діагноз підтверджується рентгенологічно наявністю у нижніх відділах легень ситових сітчастих ут­ворень з малою кількістю або повною відсутністю вузликових елементів. Частими ускладненнями азбестозу є туберкульоз, гострі пневмонії, брон-хоектатична хвороба, рак легень.

3.9.1.2. Ппевмокоиіози від органічного пилу

Бісиноз - професійне захворювання, яке виникає при тривалому вди­ханні рослинного волокнистого пилу (бавовна, льон, рідше конопля). Термін „бісиноз" походить від грецького слова, що в перекладі означає тонкий льон. Основним шкідливим фактором на бавовноочисних і бавовнопрядиль­них підприємствах, льонокомбінатах, шпагатопрядильних фабриках є пил змішаного складу, включаючи органічну і мінеральну фракції. Пил досить часто буває забруднений бактеріями і грибами, переважно плісневими. В основі розвитку захворювання лежить порушення бронхіальної провідності.

Перші клінічні ознаки захворювання з'являються через декілька років роботи в умовах значної запиленості. Пацієнти скаржаться на стиснення і біль в грудній клітці, утруднене дихання, сухий кашель, загальну слабкість. Спочатку перераховані симптоми виникають лише після вихідних („симп­том понеділка"), а надалі вони можуть ставати постійними. Іноді з бісино­зом зв'язують гостре захворювання, що виникає в частини осіб в початко­вому періоді їх роботи на текстильному підприємстві, так звана „фабрич­на лихоманка". Характер клінічних проявів і їх вираженість значно варіюють. Захворювання починається в кінці першого дня роботи, або вве­чері: підвищується температура, появляється мерзлякуватість, головний біль, симптоми подразнення слизових (різкий сухий кашель, сухість і першін-ня в горлі, нежить, чхання, біль в очах, сльозотеча), появляється нудота, блювання, уртикарна висипка. Часто всі симптоми зникають на наступ­ний день, іноді тривають кілька днів, переважно вечорами. Вважається, що у тих, хто переніс „фабричну лихоманку", надалі після тривалої роботи бісиноз виникає частіше, ніж у тих, хто на неї не хворів.

За перебігом бісинозу виділяють три стадії. Перша стадія характери­зується появою симптомів захворювання після вихідних днів і відпустки. На другій стадії напади задишки і кашлю стають більш вираженими і зустрі­чаються протягом всього часу роботи, але понеділок залишається „тяж­ким" днем. Світлі періоди зникають на третій стадії бісинозу, суб'єктивні розлади спостерігаються протягом всього тижня і поза виробництвом, об'єк­тивно - виражена симптоматика хронічного бронхіту, емфіземи легень, іноді приєднується пневмонія. Діагноз підтверджується рентгенологічними до­слідженнями: ознаки емфіземи, ущільнення коренів легень, підсилення леге-

невого малюнка, гіллястий пневмосклероз з переважною локалізацією в прикореневій зоні.

Лікування проводять симптоматичне І призначають бронхолітики (те­офедрин, еуфілін), аскорбінову кислоту, теплі вологі інгаляції.

„Фермерська легеня" - своєрідне алергічне захворювання легень у сільськогосподарських робітників, яке виникає при обмолочуванні ячме­ню, вівса та інших злаків, при переробці сільськогосподарської продукції. Патологія обумовлена вдиханням рослинного пилу сіна, зерна, що гниє. Термофільні мікроорганізми мають антигенні властивості і викликають го­стрий, рідше підгострий або хронічний алергічний альвеоліт, що супровод­жується ураженням дрібних бронхів і васкулітами.

Розрізняють гостру, підгостру і хронічні форми захворювання. В гос­трому періоді через 4-12 годин після роботи із заплідненим зерном появ­ляється гарячка, кашель сухий або з мокротинням, нездужання. В легенях вислуховуються вологі хрипи і крепітація переважно в нижніх відділах. Клінічна картина нагадує пневмонію, функція дихання знижена, рентгено­логічно в легенях - множинні плямисті тіні. Клінічна картина може зникну­ти через декілька днів, але при продовженні контакту із зерном захворю­вання може перейти в хронічну форму з розвитком дифузного фіброзу. В крові відмічається лейкоцитоз, може бути еозинофІлія.

Перебіг захворювання залежить від його форми. Гостра форма через 3-4 тижні закінчується повним видужанням. При хронічній формі можливий розвиток легеневої і серцевої декомпенсацій. Лікування проводимо симп­томатичне.

Роль медичної сестри у профілактиці захворювання

Медична сестра, працюючи на виробництві, повинна контролювати дотримання встановлених санітарним законодавством норм гранично до­пустимих концентрацій окремих видів пилу, вимагати від адміністрації засобів знепилювання (зрошування, відсмоктуюча вентиляція, гасіння пилу піною, застосування поверхнево-активних змотувачів пилу тощо), а та­кож індивідуальних засобів захисту дихальних шляхів (респіратори). Для профілактики пилових захворювань легень після роботи проводять інга­ляції 2-3% розчином натрію гідрокарбонату, лужною мінеральною водою. Виведенню пилу з легень сприяють ультрафіолетове опромінення шкіри, відвідування парної і сауни.

Особи схильні до захворювання на пневмоконіоз (наявність захворювань органів дихання, ЛОР - органів), не повинні допускатися до роботи, де є контакт з пилом. Тому важливе значення має детальний збір анамнезу життя хворого, а також медичного огляду при влаштуванні на роботу і наступних медичних оглядах працюючого. Профілактичні огляди проводять раз на два роки, або щороку залежно від виду пилу та характеру роботи. Усім робітни­кам проводиться флюоро- або рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, а також показники функцій легень, включаючи життєву ємність ле­гень та об'єм форсованого видиху за першу секунду.

500

Догляд за хворими на пневмоконіози медична сестра проводить залеж­но від проблем пацієнта.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПРОФЕСІЙНІ ІНТОКСИКАЦІЇ

В промисловому виробництві нерідко використовують речовини, які мають токсичні властивості. Такими речовинами можуть бути початкові, проміжні та кінцеві продукти хімічної промисловості, різні розчинники, лаки, фарби, інсектофунгіциди. Подібні речовини можуть утворюватись і при деяких процесах, пов'язаних з переробкою нафти і кам'яного вугілля, газо-і електрозварювання, вибухових роботах.

Основні шляхи попадання в організм промислових отрут - органи ди­хання і шкіра, рідше шлунково-кишковий тракт. Через органи дихання про­никають в основному токсичні речовини, які знаходяться в газо- чи паро­подібному стані, а також у вигляді аерозолю і пилу. Токсичні речовини, які розчиняються в жирах, легко проникають через непошкоджену шкіру, до них відносяться - органічні розчинники, ефіри, аміно- і нітросполуки аро­матичного ряду, тетраетил свинець, хлор- і фосфорорганічні інсектофун­гіциди. Проникнення токсичних речовин через шлунково-кишковий тракт спостерігається в основному при аварійних ситуаціях, а також при засмок­туванні ротом отруйних розчинів в піпетки і шланги.

Токсичні речовини, що надійшли в організм, мають здатність вибірко­во накопичуватись в певних органах - депо, тоді концентрація їх в крові значно знижується, а це зумовлює зниження їх токсичного впливу. Ток­сичні речовини можуть виділятись з організму у незміненому і в зміненому вигляді через легені, шлунково-кишковий тракт, нирки, шкіру (потові і сальні залози), слинні і молочні залози. Через плаценту отрута може попа­дати в кров плода. У жінок а період лактації при контакті з токсичними речовинами, останні можуть виявлятись в молоці. Небезпека інтоксикації і її ступінь залежать від кількості і тривалості надходження отрути в організм. По клінічній картині розпізнають гострі (розвиваються в результаті одно­разового надходження в організм великої кількості токсичних речовин), підгострі (виникають при одноразовому надходженні отрути в організм, але в меншій кількості), хронічні форми інтоксикації (розвиваються повільно в результаті тривалого надходження в організм невеликої кількості ток­сичних речовин чи в результаті повторних гострих інтоксикацій).

Основні загальні принципи надання невідкладної допомоги при гострих інтоксикація*: І) негайне припинення подальшого надходження токсичних речовин в організм потерпілого; 2) виведення токсичних речовин, які по­трапили в організм; 3) нейтралізація токсичних речовин, які знаходяться в організмі; 4) відновлення функції найбільш важливих для життєдіяльності органів і систем.

Якщо токсичні речовини знаходяться у повітрі, яке вдихається, потерпі­лого необхідно якнайшвидше вивезти із зони їх дії. При попаданні токсичних речовин на шкіру чи одяг, слід ретельно обмити теплою водою уражені ділян-

501

ки шкірних покривів і зняти забруднену одежу. Якщо отрута потрапила в шлунок, здійснюють ретельне промивання шлунка з наступним введенням через зонд адсорбуючих засобів (активованого вугілля). Якщо отрута не викликає подразнення слизової оболонки шлунка і не має припікаючої дії, можна призначити блювотні засоби. Крім цього, для прискорення виведення отрути, що проникла в кишечник, рекомендують сольові проносні.

При багатьох інтоксикаціях для виведення та нейтралізації отрути, що знаходиться в організмі, використовують відповідні антидоти і комп-лексони (унітіол, натрію тіосульфат, тетацинкальцій, пентацин, пеніци-ламін, депіроксим, ізонітрозин, метиленовий синій, амілнітрит та ін.).