
- •Тема 23 Вибори та виборчі системи план
- •1. Поняття виборів та їх місце у формуванні демократичних держав
- •2. Типи виборчих систем та їх ефективність у різних країнах світу
- •Мажоритарна виборча система
- •Пропорційна виборча система
- •Змішана і куріальна системи
- •3. Еволюція виборчих систем у сучасній Україні
- •Висновки
- •Список літератури
- •2. Закон України «Про вибори Президента України», Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 23.10. 2013 року.
- •6. Політологія: Навчально - методичний комплекс: За ред/ ф. М. Кирилюка. – к., 2005 р. 427 с.
Тема 23 Вибори та виборчі системи план
Вступ.
1. Поняття виборів та їх місце у формуванні демократичних держав.
2. Типи виборчих систем та їх ефективність у різних країнах світу.
3. Еволюція виборчих систем у сучасній Україні.
Висновок.
Список літератури.
Вступ
Вибори до органів влади становлять серцевину демократичного політичного процесу і є закономірним результатом процесу історичного пошуку суспільством кращої моделі формування й функціонування держави. У наш час демократичні вибори в органи державної влади стали природним процесом у політичному житті багатьох країн світу.
В умовах сучасних демократій вибори — це стрижневий механізм, головна форма прояву суверенітету народу, його політичної ролі як джерела влади. Вони служать також найважливішим каналом представлення в органах влади інтересів різних суспільних груп. Загальні вибори передбачають право участі в них кожного громадянина.
Для багатьох, а в деяких країнах — і для більшості громадян це єдина форм їхньої реальної участі в політиці. Вони дають змогу здійснювати найбільший вплив на владу: зберігати чи змінювати парламенти й уряди, забезпечувати їхню відповідальність перед народом, змінювати політичний курсу тощо.
1. Поняття виборів та їх місце у формуванні демократичних держав
Вибори являють собою спосіб формування органів влади та управління за допомогою вираження за визначеними правилами (відповідно до виборчої системи) політичної волі громадян. У результаті виборів обрані кандидати наділяються владними повноваженнями.
Вибори завжди пов'язані з голосуванням. Однак за всієї близькості цих понять вони мають і істотні відмінності. Вибори звичайно розуміються як закріплений у конституції й інших законах відносно регулярний, періодичний процес обирання складу органів держави. А голосування не завжди пов'язане з виборами. Воно використовується в різних формах прямої демократії: у референдумах, опитуваннях, прийманні колективних рішень на зборах і т. п.
Вибори як невід'ємний елемент демократії несуть на собі відбиток її різних форм і відіграють у її різних моделях нерівноцінну роль.
Якщо прийняти за вихідну підставу класифікації поділ влади, то можна виокремити вибори в законодавчі, виконавчі та судові органи. Відповідно до територіального представництва можна виділити:
вибори до державних (федеральні) органів влади (до парламенту, президента);
вибори до регіональних органів влади (губернаторів, депутатів земельних, крайових, до обласних та інших територіальних органів влади);
вибори до місцевих (муніципальних) органів влади, чи органів місцевого самоврядування (бургомістрів, мерів, глав адміністрацій, депутатів зборів, дум, рад тощо).
вибори до міжнародних органів, наприклад, до Європарламенту.
Вибори в органи влади можуть бути загальними і локальними. Загальні вибори проводяться в масштабах усієї держави чи регіону. Локальні вибори проводяться при створенні нових адміністративно-територіальних утворень, при вибутті представників.
З огляду на причини їх проведення, вибору можуть бути: черговими — проводяться у зв'язку із закінченням строку повноважень виборного органу; позачерговими — проводяться через дострокове припинення виборним органом своєї діяльності; додатковими — проводяться для поповнення представницького закладу, якщо з його складу вибув один або кілька членів.
Як суб'єктивне право особи виборче право поділяється на: 1) активне і 2) пасивне виборче право.
Активне виборче право — це встановлене законом право громадянина брати участь у виборах в органи державної влади насамперед шляхом голосування.
Пасивне виборче право означає право балотуватися на відповідні посади, тобто право бути обраним.
Відповідати своєму соціальному призначенню вибори можуть лише в тому випадку, якщо вони базуються на визначених принципах, на свого роду загальновизнаних нормах, які мають безумовну цінність і роблять їх механізмом представництва. Ці принципи визначаються виборчим законодавством, основне завдання якого — забезпечити одне з найважливіших прав людини — право на голосування, чи право голосу, без якого всі інші права не мають сенсу.
Звичайно виділяють дві групи таких принципів виборчого права: 1) принципи, що визначають статус, положення кожного громадянина на виборах; 2) загальні принципи організації виборів, що характеризують основні організаційні, в тому числі й соціальні умови їхньої демократичності.
Демократичні принципи виборчого права включають:
1. Загальність, тобто всі громадяни, незалежно від статі, расової, національної, класової чи професійної належності, мови, рівня доходів, освіти, конфесії чи політичних переконань мають активне (як виборець) і пасивне (як кандидат) право на участь у виборах. Загальність обмежується лише вкрай невеликою кількістю цензів, тобто умов допуску громадян до участі у виборах.
2. Безпосередність виборів (пряме голосування). Сутність цього принципу, конституйованого в більшості країн з розвинутою парламентською демократією, полягає в тому, що виборці прямо обирають членів парламенту, президента, представників інших органів політичної влади.
4.Принцип непрямого виборчого права має місце тоді, коли між виборцями і тими, кого обирають, є посередник, якому довірено вирішити результат виборів. Непряме виборче право існує у вигляді:
1) непрямих виборів, у ході яких виборці формують комісію виборців (наприклад США);
2) багатоступеневих виборів, за яких громадяни вибирають лише нижній ступінь представницьких органів місцевого управління. Члени вищих органів держави обираються їхніми колегами, що знаходяться рангом нижче (наприклад Китай).
В Україні, згідно з Конституцією (ст. 71), вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
5. Таємне голосування — це коли рішення конкретного виборця повинне бути нікому не відоме. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє громадян від можливих переслідувань, а також підкупу.
На базі демократичних виборчих прав сформувалися принципи, які характеризують організацію виборчого процесу.
До таких принципів належать:
1. Свобода виборів і добровільна участь у них громадян.
2.Наявність вибору альтернативних кандидатів.
3. Змагальність, конкурентність виборів
4. Періодичність і регулярність виборів
5. Рівність можливостей у передвиборній боротьбі
6. Можливість громадського контролю за виборами.
Таким чином, найважливіша функція виборів відповідно до суспільного договору — трансформація політичної системи в напрямі пошуку для країни оптимального політичного курсу.
Сучасні недемократичні режими звичайно використовують цілий комплекс засобів для фальсифікації результатів виборів і перетворення їх на інструмент маніпулювання, самообману своїх громадян і для введення в оману міжнародної спільноти. У таких політичних системах вибори виконують функції зміцнювання легітимності існуючого режиму, підвищення його репутації усередині країни й особливо за кордоном, ослаблення політичної напруженості в державі. Такі вибори виявляють опозицію і приручають її чи створюють з ініціативи влади лише формально опозиційні їм партії, стабілізують режим за допомогою інтеграції опозиції й часткового врахування її вимог.
Вибори забезпечують найменш болісний для громадян і всього суспільства мирний перехід до демократії. За своєю суттю вони виключають політичне насильство. Здійснювані за їхньою допомогою зміни влади відбуваються без пролиття крові, людських жертв, руйнувань і т. п. Крім того, вибори — найефективніший засіб ліквідації авторитарного режиму і приходу до влади демократичних сил.
Переваги такого процесу полягають у тому, що конкуруючі сили одержують час, щоб звикнути до атмосфери демократичних виборів, а опозиційні партії і політики одержують можливість знайти власне політичне обличчя, покуштувати конкуренції й управлінської роботи на місцевому рівні.
Революційні насильницькі форми боротьби навіть у випадку успіху безпосередньо не приводять до виникнення демократичних інститутів, а завершуються лише зміною авторитарної влади.
Поступовий перехід до демократії пов'язаний з виборами до органів державної влади різних рівнів:
обрання місцевих структур самоврядування;
формування політичної арени передвиборної боротьби на місцевому й регіональному рівнях шляхом створення партій і рухів;
обрання керівників виконавчої влади.
Отже, технологія розгортання громадянського суспільства відбувається через демократичні вибори. А тривалість переходу від авторитаризму до демократії обчислюється десятиліттями, поколіннями і серіями демократичних виборів. Чим менше практичного досвіду багатопартійності, чим несприятливіші соціально-демократичні умови, що позначаються на виробленні політичної терпимості, тим потрібен більший часовий інтервал. Поспішність деяких країн, які вважають, що перехід до демократії відбувається в мить, яку не можна упускати, найчастіше приводить до швидкого відновлення авторитаризму в квазидемократичному вигляді. Тож для таких країн кожні дійсно демократичні вибори являють собою маленький, але необхідний крок на важкому шляху становлення правової демократичної держави.