16

Тема 23 Вибори та виборчі системи план

Вступ.

1. Поняття виборів та їх місце у формуванні демократичних держав.

2. Типи виборчих систем та їх ефективність у різних країнах світу.

3. Еволюція виборчих систем у сучасній Україні.

Висновок.

Список літератури.

Вступ

Вибори до органів влади становлять серцевину демократичного політичного процесу і є закономірним результатом процесу історичного пошуку суспільством кращої моделі формування й функціонування держави. У наш час демократичні вибори в органи державної влади стали природним процесом у політичному житті багатьох країн світу.

В умовах сучасних демократій вибори — це стрижневий механізм, головна форма прояву суверенітету народу, його політичної ролі як джерела влади. Вони служать також найважливішим каналом представлення в органах влади інтересів різних суспільних груп. Загальні вибори передбачають право участі в них кожного громадянина.

Для багатьох, а в деяких країнах — і для більшості громадян  це єдина форм їхньої реальної участі в політиці. Вони дають змогу здійснювати найбільший вплив на владу: зберігати чи змінювати парламенти й уряди, забезпечувати їхню відповідальність перед народом, змінювати політичний курсу тощо.

1. Поняття виборів та їх місце у формуванні демократичних держав

Вибори являють собою спосіб формування органів влади та управління за допомогою вираження за визначеними правилами (відповідно до виборчої системи) політичної волі громадян. У результаті виборів обрані кандидати наділяються владними повноваженнями.

Вибори завжди пов'язані з голосуванням. Однак за всієї близькості цих понять вони мають і істотні відмінності. Вибори звичайно розуміються як закріплений у конституції й інших законах відносно регулярний, періодичний процес обирання складу органів держави. А голосування не завжди пов'язане з виборами. Воно використовується в різних формах прямої демократії: у референдумах, опитуваннях, прийманні колективних рішень на зборах і т. п.

Вибори як невід'ємний елемент демократії несуть на собі відбиток її різних форм і відіграють у її різних моделях нерівноцінну роль.

Якщо прийняти за вихідну підставу класифікації поділ влади, то можна виокремити вибори в законодавчі, виконавчі та судові органи. Відповідно до територіального представництва можна виділити:

вибори до державних (федеральні) органів влади (до парламенту, президента);

вибори до регіональних органів влади (губернаторів, депутатів земельних, крайових, до обласних та інших територіальних органів влади);

вибори до місцевих (муніципальних) органів влади, чи органів місцевого самоврядування (бургомістрів, мерів, глав адміністрацій, депутатів зборів, дум, рад тощо).

вибори до міжнародних органів, наприклад, до Європарламенту.

Вибори в органи влади можуть бути загальними і локальними. Загальні вибори проводяться в масштабах усієї держави чи регіону. Локальні вибори проводяться при створенні нових адміністративно-територіальних утворень, при вибутті представників.

З огляду на причини їх проведення, вибору можуть бути: черговими — проводяться у зв'язку із закінченням строку повноважень виборного органу; позачерговими — проводяться через дострокове припинення виборним органом своєї діяльності; додатковими — проводяться для поповнення представницького закладу, якщо з його складу вибув один або кілька членів.

Як суб'єктивне право особи виборче право поділяється на: 1) активне і 2) пасивне виборче право.

Активне виборче право — це встановлене законом право громадянина брати участь у виборах в органи державної влади насамперед шляхом голосування.

Пасивне виборче право означає право балотуватися на відповідні посади, тобто право бути обраним.

Відповідати своєму соціальному призначенню вибори можуть лише в тому випадку, якщо вони базуються на визначених принципах, на свого роду загальновизнаних нормах, які мають безумовну цінність і роблять їх механізмом представництва. Ці принципи визначаються виборчим законодавством, основне завдання якого — забезпечити одне з найважливіших прав людини — право на голосування, чи право голосу, без якого всі інші права не мають сенсу.

Звичайно виділяють дві групи таких принципів виборчого права: 1) принципи, що визначають статус, положення кожного громадянина на виборах; 2) загальні принципи організації виборів, що характеризують основні організаційні, в тому числі й соціальні умови їхньої демократичності.

Демократичні принципи виборчого права включають:

1. Загальність, тобто всі громадяни, незалежно від статі, расової, національної, класової чи професійної належності, мови, рівня доходів, освіти, конфесії чи політичних переконань мають активне (як виборець) і пасивне (як кандидат) право на участь у виборах. Загальність обмежується лише вкрай невеликою кількістю цензів, тобто умов допуску громадян до участі у виборах.

2. Безпосередність виборів (пряме голосування). Сутність цього принципу, конституйованого в більшості країн з розвинутою парламентською демократією, полягає в тому, що виборці прямо обирають членів парламенту, президента, представників інших органів політичної влади.

4.Принцип непрямого виборчого права має місце тоді, коли між виборцями і тими, кого обирають, є посередник, якому довірено вирішити результат виборів. Непряме виборче право існує у вигляді:

1) непрямих виборів, у ході яких виборці формують комісію виборців (наприклад США);

2) багатоступеневих виборів, за яких громадяни вибирають лише нижній ступінь представницьких органів місцевого управління. Члени вищих органів держави обираються їхніми колегами, що знаходяться рангом нижче (наприклад Китай).

В Україні, згідно з Конституцією (ст. 71), вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

5. Таємне голосування — це коли рішення конкретного виборця повинне бути нікому не відоме. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє громадян від можливих переслідувань, а також підкупу.

На базі демократичних виборчих прав сформувалися принципи, які характеризують організацію виборчого процесу.

До таких принципів належать:

1. Свобода виборів і добровільна участь у них громадян.

2.Наявність вибору альтернативних кандидатів.

3. Змагальність, конкурентність виборів

4. Періодичність і регулярність виборів

5. Рівність можливостей у передвиборній боротьбі

6. Можливість громадського контролю за виборами.

Таким чином, найважливіша функція виборів відповідно до суспільного договору — трансформація політичної системи в напрямі пошуку для країни оптимального політичного курсу.

Сучасні недемократичні режими звичайно використовують цілий комплекс засобів для фальсифікації результатів виборів і перетворення їх на інструмент маніпулювання, самообману своїх громадян і для введення в оману міжнародної спільноти. У таких політичних системах вибори виконують функції зміцнювання легітимності існуючого режиму, підвищення його репутації усередині країни й особливо за кордоном, ослаблення політичної напруженості в державі. Такі вибори виявляють опозицію і приручають її чи створюють з ініціативи влади лише формально опозиційні їм партії, стабілізують режим за допомогою інтеграції опозиції й часткового врахування її вимог.

Вибори забезпечують найменш болісний для громадян і всього суспільства мирний перехід до демократії. За своєю суттю вони виключають політичне насильство. Здійснювані за їхньою допомогою зміни влади відбуваються без пролиття крові, людських жертв, руйнувань і т. п. Крім того, вибори — найефективніший засіб ліквідації авторитарного режиму і приходу до влади демократичних сил.

Переваги такого процесу полягають у тому, що конкуруючі сили одержують час, щоб звикнути до атмосфери демократичних виборів, а опозиційні партії і політики одержують можливість знайти власне політичне обличчя, покуштувати конкуренції й управлінської роботи на місцевому рівні.

Революційні насильницькі форми боротьби навіть у випадку успіху безпосередньо не приводять до виникнення демократичних інститутів, а завершуються лише зміною авторитарної влади.

Поступовий перехід до демократії пов'язаний з виборами до органів державної влади різних рівнів:

обрання місцевих структур самоврядування;

формування політичної арени передвиборної боротьби на місцевому й регіональному рівнях шляхом створення партій і рухів;

обрання керівників виконавчої влади.

Отже, технологія розгортання громадянського суспільства відбувається через демократичні вибори. А тривалість переходу від авторитаризму до демократії обчислюється десятиліттями, поколіннями і серіями демократичних виборів. Чим менше практичного досвіду багатопартійності, чим несприятливіші соціально-демократичні умови, що позначаються на виробленні політичної терпимості, тим потрібен більший часовий інтервал. Поспішність деяких країн, які вважають, що перехід до демократії відбувається в мить, яку не можна упускати, найчастіше приводить до швидкого відновлення авторитаризму в квазидемократичному вигляді. Тож для таких країн кожні дійсно демократичні вибори являють собою маленький, але необхідний крок на важкому шляху становлення правової демократичної держави.