7.Психологія монотонної діяльності оператора.

В процесі трудової діяльності крім стану втоми виникає стан монотонії, що теж негативно впливає на працездатність людини і, відповідно, продуктивність праці. Важливою передумовою появи монотонних робіт є розвиток напівавтоматичного виробництва і автоматизованих систем керування. Основними функціями працівника є нескладні, одноманітні рухи, які повторюються тисячі разів за зміну, або функції спостереження, керування і контролю за роботою системи. Наслідки монотонності: т

● швидкий розвиток втоми в зв’язку з локалізацією м’язових і нервових навантажень;● гіподинамія;● розвиток неврозів;● незадоволення роботою і зниження творчої активності працівника;● підвищена плинність кадрів.

«монотонність» характеризують особливий психічний стан, який виникає у людини як реакція на одноманітну і бідну на враження діяльність.

Спільним для монотонності і втоми є те, що вони впливають на працездатність і переживаються як неприємне відчуття. Відмінність між ними полягає у тому, що:

• втома зумовлюється важкістю роботи, а монотонність може мати місце при виконанні легкої, невтомливої роботи;

• втома є фазовим процесом у динаміці працездатності, а монотонність характериз. хвилеподібною кривою,-періодичними підвищеннями і спадами;

• втома посилює психічне напруження, а монотонність послаблює його.

Залежно від переважаючого навантаження розрізняють два види монотонності:

Рухова монотонність характеризується одноманітними трудовими рухами і діями, коли навантаження припадає на обмежені групи м’язів. Це, як правило, штампування. Сенсорна монотонність має місце у випадках, коли діяльність працівника пов’язана з тривалим пасивним спостереженням, з сприйманням одноманітної інформації, або характеризується браком інформації, що надходить

Суб’єктивне переживання монотонії проходить у формі фазного розгортання таких психічних станів, як перенасичення, зниження психічної активності, нудьга, апатія і байдуже ставлення до роботи, стомлення, сонливість.

Таким чином, монотонія — неспецифічний стан, зумовлений негативними змінами в направленості особистості, який супроводжується переживанням одноманітності, що виражається в формі апатії і нудьги, з наступним зниженням психофізіологічної і трудової активності.Шляхи боротьби і попередження монотонності:

1)об'єднання занадто простих і монотонних операцій в більш складні і різнобічні за змістом;2)періодична зміна операцій, їх суміщення;3)періодична зміна ритму роботи,

4) впровадження додаткової перерви,5)впровадження побічних подразників (музики),)6)шук інтересів в даній роботі,7) в)ідпрацювання дій до автоматизму, щоб була можливість думати про щось цікаве, при можливості, перенести роботу із приміщення на свіже повітря і т.д.

8.Особливості систем «людина-машина» та їх класифікація.

Упродовж усього історичного періоду розвитку ріпних за складністю технічних систем були зафіксовані різні підхо­ди до їхньою проектування, виробництва і експлуатації (схе­ма 11).

На перших етапах створення простих технічних систем панував «традиційний технічний підхід, який ураховував окремі властивості людини, зокрема антропометричні та біо­механічні характеристики. Це був період розробки окремих технічних пристроїв, знарядь праці.

Наступний – етап системотехнічного проектування — характеризується поєднанням окремих пристроїв у цілісну систему з урахуванням особливостей їхньою взає­мозв'язку. За цього підходу людина розглядалася як один із зовнішніх факторів, що впливає на роботу технічної систе­ми, а сам процес проектування зводився до проектування елементів зв’язку людини і машини. Розроблялися певні за­соби відображення інформації і органи управління, які мали б відповідати психофізіологічним можливостям людини. То­му з точки зору психології цей підхід суттєво не відріз­няється від технічного підходу. На зміну системотехнічному підходу прийшов комплексний підхід, що розглядав людину як найважливіший компонент системи, котрий визначає специфіку її функціонуванні. Проектування системи при комплексному підході складаєть­ся з трьох основних частин:

- технічного проектування технічної частини системи;

- художнього проектування естетичного вигляду системи;

- інженерно - психологічного проектування (ІПП), що по­в'язане зі включенням людини до системи: створення проекту діяльності людини і «узгодження» його з техніч­ною частиною системи.

Залежно від значення і ролі проекту діяльності людини-оператора в загальному проекті СЛМ існують два підходи до інженерно - психологічного проектування, які умовно бу­ли названі рівнокомпонентним і антропоцентричним.

У межах рівнокомпонентного підходу людина і техніка розглядаються як рівні компоненти СЛМ, проектування яких здійснюється паралельно, одночасно, а інколи технічна система проектується раніше..

Антропоцентричний підхід розглядає відношення людини і машини в системах управління як відношення «суб'єкта праці і знарядь праці», Основним положенням цього підходу проектування діяльності людини і її функ­цій, а технічні засоби проектуються як такі, що забезпе­чують цю діяльність