Правові механізми регулювання балансу між інтересами авторів і суспільства

N	Права авторів	Інтереси суспільства
1	Автоматичний характер виникнення авторського права (ст. 11 Закону України «Про авторське право та су­міжні права»)	Обмежений строк авторського права (70 років після смерті автора), по за­кінченню якого твір переходить у сус­пільне надбання (ст. 28 Закону Украї­ни «Про авторське право та суміжні права»)
2	Об'єктом авторського права є твори, оприлюднені й не оприлюднені, завер­шені та незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети	Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поши­рюється на будь-які ідеї, теорії, прин­ципи, методи, процедури, процеси, сис­теми, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі (п. 3 ст. 8 Закону України «Про авторське право та суміжні права»)
3	Особисті немайнові права автора є не-відчужуваними (зазначення імені, не­доторканність твору тощо)	Можливість використання твору в ін­тересах суспільства в некомерційних цілях, якщо виправдано поставленою метою (в цілях навчання, з інформатив­ною метою і т. д.)
4	Майнові права автора (виключне пра­во на використання твору) (ст. 15 За­кону України «Про авторське право та суміжні права»)	Автор може дозволити іншим особам використовувати твір
5	Юридична відповідальність за пору­шення прав автора

Автоматичний характер виникнення авторського права забез­печується положенням, відповідно до якого право автора на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення автор­ського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Відповідно до ст. 446 Цивільного кодексу і ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. Таке положення забезпечує авто­рів правом на твір незалежно від здійснення ними формальних вимог щодо реєстрації твору.

Встановлення строку дії авторського права має на меті обме­ження монополії власників на свої права і є важливим механіз­мом досягнення балансу між інтересами власників прав і суспіль­ства. Згідно з Директивою СОТ про гармонізацію строків охорони авторських прав встановлено строк охорони 70 років. Відповідно, законодавство України передбачає строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір 70 років, що об­числюється з 1 січня року, наступного за роком смерті автора (ст. 446 Цивільного кодексу України). На нашу думку, цей термін є занадто тривалим, що сприяє створенню монополії спадкоємців автора на певний твір. Втім, згадана Директива СОТ встановила обов'язкову вимогу щодо уніфікації строку охорони. З огляду на вступ України до СОТ скорочення терміну охорони в межах на­ціонального законодавства є неприпустимим. Закінчення строку дії авторського права на твір означає перехід твору в суспільне надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вико­ристовуватися вільно, без виплати авторської винагороди. Поло­женням про перехід твору в суспільне надбання після закінчення строку його охорони певною мірою досягається баланс інтересів власників прав і суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону про авторське право, охороні авто­рським правом підлягають твори, як оприлюднені, так і не опри­люднені, як завершені, так і незавершені, незалежно від їх при­значення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Але авторське право поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, спо­соби, концепції, відкриття. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права», не підлягають охороні авторським правом повідомлення про новини або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; сим­воли і знаки органів державної влади; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій тощо. Обмеження кола об'єктів, що підлягають охороні авторсь­ким правом, є механізмом стримання монополії власників шля­хом забезпечення певної інформації статусом «загальнодоступна».

Важливим механізмом балансування прав авторів і суспільних інтересів є встановлення різного режиму щодо майнових і особис­тих немайнових прав автора. На відміну від майнових прав (пра­во на використання твору), особисті немайнові права (право на зазначення імені (авторство), недоторканність твору) не можуть бути відчужені. Неможливість особистих немайнових прав бути відчуженими є нормативно закріпленою гарантією забезпечення нематеріальних прав авторів.

Ст. 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» містить вичерпний перелік обставин, за яких дозволяється вільне використання твору із зазначенням імені автора:

• використання цитат з опублікованих творів в обсязі, виправ­даному поставленою метою;

• використання літературних і художніх творів в обсязі, вип­равданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, пере­дачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального харак­теру;

• відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне спові­щення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей;

• відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії в обсязі, виправданому інформа­ційною метою;

• відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях;

• видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

• відтворення творів для судового і адміністративного про­вадження в обсязі, виправданому цією метою;

• публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

• відтворення з інформаційною метою у газетах та інших пе­ріодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне спові­щення публічно виголошених промов, звернень, доповідей у об­сязі, виправданому поставленою метою.

Статті 22—24 Закону містять перелік обставин, за яких дозво­ляється вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом, відтворення творів для навчан­ня а також вільне відтворення творів в особистих цілях.

Зазначені статті містять положення, спрямовані на досягнення балансу між інтересами власників і суспільства. Втім, для забез­печення балансу в повній мірі (на користь інтересів власників) в українському законодавстві доцільно додати положення про те, що таке вільне використання не повинно здійснювати значного впливу на попит твору на ринку. Запропоноване положення може вирішити проблему спричинення власникам авторського права значної шкоди внаслідок вільного використання творів в інтере­сах суспільства.

Законодавство передбачає відповідальність за порушення у сфері авторського права. Залежно від характеру протиправної по­ведінки порушники несуть цивільну, адміністративну або кримі­нальну відповідальність. В законодавстві України санкції перед­бачаються Цивільним кодексом, Кодексом про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України. Юридична відповідальність за порушення авторських прав є необхідним ін­струментом забезпечення прав авторів.

Патентне право — це сукупність правових норм, що регу­люють відносини, пов'язані зі створенням і використанням вина­ходів, матеріальне і моральне стимулювання масового винахід­ництва. Патентне право містить механізми досягнення і дотри­мання балансу між правами винахідників та інтересами суспільс­тва. Відповідно до табл. 1.2, баланс між інтересами власників па­тентного права та суспільства досягається шляхом застосування наступних правових механізмів.

Патентне право містить обмеження, спрямоване на запобіган­ня проблемі збідніння «банку знань» людства, що втілене у вимо­зі про необхідність розкриття інформації про винахід у заявці на одержання патенту. Відповідно до п. 7 ст. 12 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», заявка на оде­ржання патенту повинна містити опис винаходу, що має розкри­вати суть винаходу настільки ясно і повно, щоб його зміг здійс­нити фахівець у зазначеній галузі. Заявка на одержання патенту після видання патенту стає публічно доступним документом, що потенційно надає можливість певному сегменту суспільства, який володіє технологічними знаннями, виробити запатентова­ний продукт. Так, відповідно до п. 13 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», після опублікування відомостей про заявку будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки. З іншого боку, вимога розкриття детальної інформації про винахід може мати негативний наслідок: інфор­мація про патент може стати посібником для потенційних поруш­ників з метою неправомірного використання патенту.

Таблиця 1.2

ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ БАЛАНСУ МІЖ ІНТЕРЕСАМИ ВИНАХІДНИКІВ І СУСПІЛЬСТВА

N	Права власників патентів	Інтереси суспільства
1	Державна реєстрація па­тенту як передумова ви­никнення авторства на патент	Вимога щодо розкриття інформації про ви­нахід в заявці про одержання патенту і опублікування таких відомостей (п. 7 ст. 12 Закону України «Про охорону прав на ви­находи і корисні моделі»)
2	Право авторства на па­тент (невід'ємне особисте право, що охороняється безстроково) (п. 5 ст. 8 Закону України «Про охорону прав на винахо­ди і корисні моделі»)	Правова охорона надається винаходу, що не суперечить публічному порядку, прин­ципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентопридатності (ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»)
3	Право власності автора на патент — право забо­роняти іншим особам ви­користовувати винахід без дозволу власника	Право суспільства використовувати вина­хід без комерційної мети, з науковою ме­тою або у порядку експерименту, за над­звичайних обставин (ст. 31 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моде­лі»). Обмежений строк дії патенту — 20 років
4	Юридична відповідаль­ність за порушення патен­ту (стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди, поновлення по­рушених прав)	Примусове відчуження прав на винахід в інтересах суспільства у передбачених зако­нодавством випадках (п. 1 ст. 31 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»)

На думку С. МакДональда, винахідник забезпечує суспільство інформацією про винахід тільки в теорії [94, рр. 15—16]. Опис патенту є, передусім, юридичним документом, а не джерелом ін­формації про винахід, доступним суспільству. На думку Ф. Лібе-зни, інформація про патент є корисною лише для тих, хто бере участь в процедурі видачі патенту, а також для тих, хто може оплатити послуги експертів певної галузі (зокрема, юристів) [113, рр. 117—119]. Скажімо, юрист-патентознавець, захищаючи пози­цію клієнта, завжди може викласти інформацію про патент в та­кому обсязі, якого буде достатньо для подання заявки, однак, який не буде корисним для суспільства, зазначає К. Лябіх [109; рр. 27—32]. На нашу думку, заперечення значення вимоги патен­тного права про розкриття інформації про винахід для суспільст­ва є безпідставним; певний баланс між інтересами власників і су­спільства все ж таки досягається.

Патентне право встановлює адміністративні обмеження та об­меження по суті патенту, що дозволяють звузити коло потенцій­них патентів та сприяють обміну знаннями і технологіями та роз­виткові інноваційної діяльності. Процедура одержання патенту на винахід є досить складною і тривалою у часі. Адміністративні обмеження полягають у встановленні формальних вимог щодо порядку одержання патенту. Вимоги по суті включають вимоги щодо новизни, винахідницького рівня і придатності для промис­лового використання (так звані умови патентопридатності).

Вимога щодо новизни запобігає видачі патентів на продукти або процеси, відомі суспільству, і полягає в неможливості одер­жання патенту на винахід, якщо на час подання заявки на патент винахід був відомим або використовувався іншими особами. З огляду на вимогу щодо винахідницького рівня варто зазначити, що винахід покликаний виконувати функцію поповнення «банку знань». Вимога неочевидності досить тісно пов'язана з «придат­ністю для промислового використання» та «новизною», оскільки якщо винахід є промислово придатним і очевидним, то навряд чи він може бути невідомим. Вимога щодо придатності для промис­лового використання переслідує три економічні цілі: загальне до­слідження патенту щодо його подібності до інших патентів; від­кладення часу до моменту, коли матиме місце створення нового продукту або процесу, на які може бути видано патент; зменшен­ня витрат на пошук патенту шляхом вилучення «некорисних» винаходів з процесу розгляду. Узагальнюючи сказане, критерій промислової придатності переслідує мету обмеження стратегії стримування конкурента при одержанні патенту — серйозної проблеми сучасної системи охорони патентів, про яку йшлося вище.

Відповідно до п. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», строк дії патенту становить 20 років від дати подачі заявки про одержання патенту. Обмеження дії па­тенту 20-річним строком має на меті встановлення балансу між інтересами власників прав інтелектуальної власності і суспільст­ва шляхом обмеження монополії власника патенту в часі.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні мо­делі» містить положення, що є вкрай важливим для розвитку ін­новаційної діяльності; відповідно до нього власник патенту зо­бов'язаний дати дозвіл (ліцензію) на використання винаходу власнику пізніше виданого патенту, якщо винахід останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав власника раніше виданого патенту. Крім цього, якщо вина­хід не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років, починаючи від дати публікації ві­домостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу було припинено, будь-яка особа, яка має бажання і ви­являє готовність використовувати винахід, у разі відмови власни­ка прав від укладання ліцензійного договору, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу. З метою забезпечення здоров'я населення, екологічної безпеки та інших інтересів суспільства Кабінет Міністрів України може до­зволити використання запатентованого винаходу визначеній ним особі без згоди власника патенту у разі його безпідставної відмо­ви у видачі ліцензії. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», не визнається порушенням патенту використання запатентованого винаходу без комерційної мети; з науковою метою або в порядку експерименту; за надзви­чайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) з повідомленням власника патенту одразу, як це стане практично можливим, та виплатою йому відповідної компенсації. Зазначені положення законодавства забезпечують баланс інтересів, вони направлені на забезпечення суспільства гарантіями використання винаходу в певних випадках.

Юридична відповідальність за порушення патенту є захо­дом забезпечення прав власника патенту і виконує функцію запобігання порушенням. Законодавством України передбаче­ні, зокрема, такі засоби захисту порушених прав, як стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди, поновлення пору­шених прав.

Таким чином патентне право передбачає механізми встанов­лення і дотримання балансу між інтересами власника патенту і суспільства, що відповідає найважливішому принципу права ін­телектуальної власності — його суспільному призначенню.

висновки ДО РОЗДІЛУ 1

1. Глобалізація світової економіки є складною багато-аспектною проблемою, яка породжує численні наукові дискусії. Епоха глобалізації характеризується формуванням нового суспіль­ного та економічного середовища, створенням глобального еко­номічного простору шляхом ліквідації торговельних бар'єрів, мобільністю робочої сили і, нарешті, зростанням взаємозалежності країн. Як новий етап розвитку цивілізації глобалізація створює для країн не тільки переваги, вона також пов'язана з важливими суперечностями сучасного глобального простору. Необхідність подолання внутрішніх суперечностей глобальної економіки обу­мовлена рядом загроз, що їх несе глобалізація. Порушення глоба­льної економічної рівноваги, що виражається у нерівномірності розподілу доходів між країнами центру і периферії, є однією з найактуальніших проблем глобалізації. Загроза глобалізації кри­ється у встановленні країнами центру монополії у різноманітних сферах суспільних відносин: так, країни центру утримують інте­лектуальну й науково-технічну монополію, здійснюють культур­но-ідеологічну гегемонію тощо. Нееквівалентність обміну поля­гає також у впливі діяльності транснаціональних корпорацій на країни периферії: ТНК здійснюють контроль за транснаціональ­ним капіталом, неоднозначно впливають на технологічний розви­ток країн периферії.

2. Особливістю глобального економічного простору є те, що процеси глобалізації розгортаються в умовах постіндустріально-го інформаційно-технологічного розвитку. Характерними рисами інноваційної економіки є зростання ролі науки і технологій як основного фактору економічного розвитку і перетворення інфор­мації на провідний виробничий ресурс. В інноваційній економіці головна роль належить вартості, що створюється знаннями, а ін­телектуальна власність перетворюється на найважливіший товар. Як товар інтелектуальна власність є нематеріальним активом, що використовується у господарській діяльності і може бути швидко і без значних витрат відтворений і розповсюджений. Як капітал інтелектуальна власність забезпечує матеріальне виробництво, зменшуючи вміст матеріальних ресурсів у процесі виробництва. Агентом впливу на параметри інноваційної економіки є право ін­телектуальної власності. Роль права інтелектуальної власності для регулювання інформаційно-технологічного розвитку полягає в забезпеченні правової охорони об'єктів інтелектуальної власнос­ті в процесі їх господарського використання. В цьому зв'язку й залежності виражається єдність економічних і правових відносин інтелектуальної власності. Підвищення ролі інтелектуальної влас­ності як основного фактору виробництва в умовах інноваційної економіки обумовлює необхідність розвитку науково-технічного потенціалу і розробки ефективної системи охорони інтелектуаль­ної власності.

3. Економічний аналіз інтелектуальної власності, тобто еко­номічного ефекту від охорони авторського права і патентів, дає підстави стверджувати, що охорона інтелектуальної власності є необхідною передумовою розвитку інноваційної діяльності. Проб­лема оптимального режиму охорони інтелектуальної власності пов'язана з необхідністю досягнення балансу між інтересами власників прав інтелектуальної власності і суспільними інтереса­ми, що можливо за умови встановлення «середнього» рівня охо­рони. В умовах низького рівня охорони власники прав не можуть одержати дохід від інтелектуальної діяльності та навіть відшко­дувати витрати на її здійснення, що обумовлює спад інноваційної активності суспільства. Занадто високий рівень охорони інтелек­туальної власності забезпечує власників доходами, однак ство­рює перешкоду процесу обміну знаннями й відтворення техноло­гій в суспільстві. На нашу думку, оптимальним режимом охорони інтелектуальної власності є режим, що, з одного боку, ефективно виконує функцію запобігання і попередження порушенням прав інтелектуальної власності (забезпечуючи власників доходами) та створює стимул для здійснення інноваційної діяльності, а, з ін­шого боку, належною мірою забезпечує доступ суспільства до знань і технологій. В досягненні й збереженні цього балансу по­лягає основна проблема ефективного режиму охорони інтелекту­альної власності.

4. Розвиток інноваційної діяльності залежить не тільки від рі­вня охорони, але також і від стратегії, що її обирають суб'єкти господарювання. Вище ми розглянули негативний вплив стратегії стримування конкурента у випадку патентування винаходів. При виборі стратегії патентування суб'єкти господарювання мають уникати застосування стратегії стримування конкурента та відда­вати перевагу захисній стратегії патентування.

5. Баланс між інтересами власників і суспільства як основна передумова досягнення і збереження оптимального режиму охо­рони інтелектуальної власності досягається за допомогою право­вих механізмів, якими є норми авторського і патентного права.

Контрольні питання

Авторське і патентне право містять положення, спрямовані на обмеження монополії прав власників (обмеження охорони пев­ним строком; встановлення вимог для одержання патенту на ви­нахід щодо новизни, винахідницького рівня і промислової придат­ності, необхідності розкриття інформації про винахід в заявці про одержання патенту тощо). Такі правові положення мають бути застосовані в національних законодавствах та в міжнародній сис­темі охорони інтелектуальної власності для встановлення і збе­реження відповідного балансу.

1. Що таке інтелектуальна власність?

2. У чому полягає відміна між охороною інтелектуаль­ної власності та її захистом?

3. Що означає поняття «інноваційна діяльність»?

4. Суб'єктивне і об'єктивне розуміння понять автор­ське право і суміжні права.

5. Що означає поняття «глобалізація економіки»?

6. Як розуміють поняття «конвергенція галузей тех­нологій?

7. Чому транснаціональні корпорації, а не країни вва­жаються основними суб'єктами інтелектуальноївлас­ності?

8. Як розуміють поняття «інтелектуальний ка­пітал»?

9. Чому у сучасній економіці інтелектуальна влас­ність перетворюється на товар?

10. Що таке комерціалізація об'єктів інтелектуаль­ної власності?

11. Чому інтелектуальну власність можна розгляда­ти і як товар, і як капітал?

12. Як розуміють поняття «територіальний харак­тер прав інтелектуальної власності»?

13. Що має на увазі поняття «кумулятивний харак­тер інтелектуальної власності»?

14. Що таке «піратство» у сфері інтелектуальної власності?

15. Негативні і позитивні аспекти патентної охорони.

16. Основні стратегії патентування.

17. Що в Україні не підлягає охороні авторським правом?

Р

ОЗДІЛ 2

ГЛОБАЛЬНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ