Практичні завдання

Скласти термінологічний словник до теми.

Тестові завдання для самоконтролю

1. До якого виду господарсько-правових санкцій належить відмова покупця від прийняття й сплати товару неналежного асортименту?

   1. Горизонтальних.

   2. Вертикальних.

   3. Оперативно-господарських.

   4. Адміністративно-господарських.

2. Неустойка, що стягується понад збитки, називається:

   1. Заліковою.

   2. Альтернативною.

   3. Виключною.

   4. Штрафною.

3. Які з названих ознак не притаманні господарсько-правовій відповідальності?

   1. Застосовується у випадку скоєння господарського правопорушення.

   2. Настає виключно за наявності вини порушника.

   3. Застосовується у разі настання несприятливих наслідків економічного характеру, незалежно від застосування грошових санкцій або таких, що обмежують правоспроможність суб’єкта господарювання.

   4. Застосовується у формі певної системи економічних санкцій, передбаченої господарським законодавством і укладеними угодами, локальними нормативно-правовими актами суб’єктів господарювання.

Задача

Приватне підприємство «ПП» та акціонерне товариство «АТ» уклали договір про надання послуг. Договір передбачав сплату Замовником у разі несвоєчасної оплати належним чином наданих послуг пені в розмірі 1 % суми за кожен день прострочення платежу. 5 травня послуги були надані в повному обсязі, що було зафіксовано в Акті виконаних робіт (наданих послуг). Вартість послуг становила 35 000 грн. Замовник, відповідно до умов договору, взяв на себе зобов’язання оплатити послуги не пізніше як через п’ять днів з моменту оформлення Акта виконаних робіт (наданих послуг). 1 грудня того ж року Виконавець подав позов до суду про стягнення основного боргу та пені.

Спираючись на норми ГКУ та ЦКУ, обчисліть розмір пені, обґрунтуйте свою відповідь, визначте ціну позову, до якого виду господарсько-правових санкцій належить пеня? Чи можна притягнути «АТ» до відповідальності у позасудовому порядку?

Література: 1; 2; 10; 11; 12; 26; 28; 29; 30; 40; 98; 99; 102; 179; 182; 183; 184; 186; 187; 188; 190; 191; 193; 194; 195; 199; 201; 245; 272; 311; 351; 361; 391; 450; 471; 484; 486; 492; 493; 502/

*     *     *

Тема 8. Правове регулювання заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарювання

Основні терміни та поняття: державний нагляд (контроль), заходи державного нагляду (контролю), ризик, прийнятний ризик, документальна перевірка, камеральна перевірка, планова перевірка, позапланова перевірка, фактична перевірка, журнал реєстрації перевірок.

Методичні рекомендації до вивчення теми

Контроль за здійсненням господарської діяльності полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами господарського законодавства України.

Контроль за здійсненням господарської діяльності здійснюється у таких формах:

1) державний контроль (здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади);

2) самоврядний контроль (здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами);

3) громадський контроль (здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування; профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями).

Як зрозуміло з формулювання теми – основна увага має бути присвячена саме державному контролю.

Перш за все, слід ознайомитися зі змістом Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарювання», дати його загальну характеристику, охарактеризувати його зміст. Закон набрав чинності 26 грудня 2007 року і визначає права та обов’язки контролюючих органів.

Вищенаведений Закон розповсюджується на всіх суб’єктів господарювання та на всі державні органи, які здійснюють перевірки. Однак є виключення щодо видів діяльності, проведення нагляду за якими регламентується профільним законодавством.

З часу прийняття цього Закону залишаються тільки два типи державного нагляду: плановий та позаплановий заходи, які можуть відрізнятися за видами (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо).

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» повністю змінює організацію та проведення перевірок суб’єктів господарської діяльності в Україні: визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення перевірок у сфері господарської діяльності, повноваження контролюючих органів, їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час перевірок.

Згідно зі ст. 19 ГК України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання у таких сферах:

• збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

• фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

• цін і ціноутворення – з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

• монополізму та конкуренції – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

• земельних відносин – за використанням і охороною земель;

• водних відносин і лісового господарства – за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

• виробництва і праці – за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

• споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг;

• зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Статус органів державної влади і посадових осіб, уповноважених здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються чинним законодавством України.

Необхідно визначити перелік основних контролюючих органів, їх повноваження. Державний контроль за додержанням податкового законодавства здійснюється органами державної податкової служби (обласними державними податковими адміністраціями, державними податковими адміністраціями міст Києва та Севастополя, податковими інспекціями у районах та містах), систему яких очолює Державна податкова адміністрація України.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями.

Державний контроль за цінами здійснюється державними інспекціями з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами.

Державний контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів здійснює Державна контрольно-ревізійна служба України.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює Державне агентство земельних ресурсів України. Державний контроль за використанням та охороною водних ресурсів здійснює Державний комітет України по водному господарству. Державний контроль за використанням та охороною лісового господарства здійснює Державне агентство лісових ресурсів України. Державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель та водних ресурсів здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Контролюючі органи здійснюють перевірки двох видів: планові та позапланові, які можуть бути як виїзними (здійснюватися за місцезнаходженням суб’єкта господарювання або за місцезнаходженням його відокремленого структурного підрозділу), так і невиїзними (здійснюватися шляхом витребування у суб’єктів господарювання необхідних для перевірки документів без безпосереднього виїзду на об’єкт перевірки).

Планова перевірка, як правило, проводиться не частіше одного разу на календарний рік. Планові перевірки здійснюються виключно згідно з планом-графіком контролюючого органу. При складанні цього плану-графіка перевіряючі повинні враховувати ступінь ризику діяльності суб’єктів господарювання для безпеки життя, здоров’я населення та довкілля.

Контролюючий орган зобов’язаний визначити критерії, за якими суб’єкти господарської діяльності, що підлягають перевірці, мають належати до однієї з трьох категорій з високим, середнім та незначним ступенями ризику, а також встановити частоту проведення перевірок цих суб’єктів відповідно до зазначених категорій. Кожний контролюючий орган оприлюднює ці критерії та частоту проведення перевірок на власній офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Позапланова перевірка проводиться відповідно до наказу центрального органу виконавчої влади, що очолює відповідну систему контролюючих органів за місцезнаходженням об’єкта перевірки або за місцезнаходженням його відокремленого структурного підрозділу уповноваженими органами, виходячи з їхніх функціональних повноважень, тільки за наявності підстав, вичерпний перелік яких викладено у Законі «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», підставами для проведення яких є:

1) подання суб’єктом господарювання письмової заяви до відповідного контролюючого органу про проведення перевірки за його бажанням;

2) виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов’язкової звітності, поданих суб’єктом господарювання;

3) перевірка виконання суб’єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових перевірок контролюючим органом;

4) звернення фізичних та юридичних осіб з інформацією про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства. Позапланова перевірка у цьому разі здійснюється тільки за згодою центрального органу виконавчої влади;

5) неподання у встановлений термін суб’єктом господарювання документів обов’язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів.

Під час проведення позапланової перевірки з’ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для її проведення, з обов’язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення перевірки [16].

Строк проведення позапланової перевірки не може перевищувати 10 робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва – 2 робочі дні, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку проведення позапланової перевірки не допускається.

Слід детально ознайомитися з умовами допуску до різних видів перевірок, реквізитами посвідчень (направлень) на перевірки. Указом Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р. № 817/98 (має силу закону) рекомендовано підприємствам, установам і організаціям усіх форм власності ведення журналів відвідання їх та їх структурних підрозділів представниками контролюючих органів з обов’язковим зазначенням у цих журналах строків та мети відвідання, посади і прізвища представника, який обов’язково ставить свій підпис у цьому журналі. Відмова представника контролюючого органу від підпису в журналі є підставою для недопущення його до проведення перевірки.

Необхідно з’ясувати основні підстави для недопущення співробітників контролюючого органу до проведення заходів контролю.

Порядок оскарження незаконних дії органів контролю та їх посадових осіб часто залежить від органу, до якого необхідно звернутися. Загальний порядок визначається Законом України «Про звернення громадян».

Одним із органів, виникає потреба оскарження рішень якого виникає чи не найчастіше є Державна податкова служба.

Відповідно до статей 55 і 56 глави 4 розділу II Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року було розроблено Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затверджене наказом ДПА України від 23 грудня 2010 р. № 1001, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.01.11 за № 10/18748, яке визначає порядок подання та розгляду органами державної податкової служби скарг платників податків при оскарженні в адміністративному порядку податкових повідомлень-рішень про визначення сум грошових зобов’язань платника податків або будь-яких інших рішень органів державної податкової служби.

План семінарського (практичного) заняття № 8

1. Поняття та види контролю (нагляду) за діяльністю суб’єктів господарювання. Основні контролюючі органи.

2. Загальна характеристика Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарювання»

3. Умови допуску до здійснення перевірок на підприємстві. Організаційні та правові засади забезпечення захисту прав та інтересів підприємців у ході здійснення перевірки.

4. Порядок оскарження незаконних дії органів контролю та їх посадових осіб.

Самостійна робота

1. Види та особливості перевірок державної податкової служби.

2. Перевірки суб’єктів господарювання правоохоронними органами.

3. Перевірки державної пожежної інспекції та органів санітарного контролю.