19.Скептицизм

Зазначте, що засновником цього напрямку був Піррон з Еліди (360-280 до Р.Х). Для того, щоб досягти щастя, на думку скептиків, людина мала відповісти на три запитання: 1) яка природа речей? 2) як нам до них відноситися? 3) що з цього випливає? При відповіді на перше питанняПіррон стверджував, що природа речей не доступна пізнанню. Доступним є лише явища речей, а світ подвоїться на світ реальних речей і світ феноменальний, той, що сприймається нами. Перший – реальний, другий – ілюзорний. Знання про другий світ можливі, про перший – ні. Тому ми ніколи не зможемо сказати – «це так», а тільки « мені здається, що це так».

Відповідь на друге питання звучить так: якщо реальні речі пізнати неможливо, то всі судження про них як ствердні, так і заперечні, одночасно є істинними і хибними ( таку ситуацію Піррон називає ізостенією – «ізос» – рівний, «стейнос» – сила), тобто, рівнозначність будь-яких висловлювань. Наслідком цього є те, що всі судження про речі нічого не варті, не мають змісту, тому від них треба утриматися, або відмовитися. Безмовність – найправильніша філософія, так вважають скептики.

При відповіді на третє запитанняПіррон враховує два попередніх. Так як ми нічого не знаємо, то не можемо знати, що є добрим, а що поганим, коли треба радіти, а коли сумувати. Тому не можемо відчувати ні позитивних, ні негативних емоцій. Цю відсутність емоцій, повна незворушність душі, байдужість до всього скептики назвали атараксією. Саме вона і є справжнім щастям скептичної філософії.

20.Стоїцизм

Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка — садова огорожа, фізика — фруктове (фруктові) дерево(а), а етика — плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.

Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи.Стоїки дотримувалися поглядів епікурейців. Вони уявляли Космос як першооснову усього живого на світі. Вони вважали, що якщо їхня увага не буде спрямована на богів, то вони самі зможуть наблизитися до них і в певному значенні самі ними стати.

21.Неоплатонізм

Розглядаючи питання римської філософії, наголосіть, що філософія цієї доби висунула релігійну проблему. Започатковується нова філософська традиція, що отримала назву – неоплатонічної. Найвідомішим неоплатоніком був Плотін(205-270 р. до Р.Х). Його вчення – це розвиток ірраціоналістичних «ідей» Платона, а тому спирається на його вчення про «Єдине» (твір «Парменід»). Плотін вважав, що світ напнутий між двома полюсами. На одному краю знаходиться божественне світло, яке він називав «Єдине». Деколи він називає його «Богом». На іншому краю панує абсолютна темрява, туди не досягає жоден промінь «Єдиного» – це матерія. Темрява не є буттям, а лише відсутністю світла. Існує лише Бог, або «Єдине», але так, як відблиск якогось світла поступово розчинюється, так само існує межа, за яку не проникають божественні промені. Система Плотіна – вчення про рух вниз, від першоєдиного, божественного буття через ступені: розум, світова душа, душі окремих людей, до небуття, або матерії. Цей процес випромінювання і породження всіх інших форм буття називається еманацією. Шлях навпаки – це рух людської душі, яка піднімається вгору до Бога з метою досягнення єднання, екстазу. Шлях до цього – очищення душі від кайданів всього матеріального і осягнення сутності «Єдиного».

Кілька разів протягом свого життя Плотін переживав злиття своєї душі з Богом. Такий стан ми називаємо містичним пережиттям. Це стан, коли людина відчуває свою єдність з Богом чи з «космічною душею».