16Проблема буття та пізнання у філософії Платона

Основною думкою Платона було твердження про те, що видиме не є реальністю. Реально спочатку існують ідеї або поняття речей не в нашому розумі, а самі по собі, у вищому, недосяжному світі. Все, що нас оточує, лише породження цих первинних сутностей – ідей і є тінями, тому реально не існують. Ця думка основна у вченні Платона. Нам здасться, що світ один – це той, що ми бачимо навколо себе. Насправді світів два: один вищий і невидимий, світ ідей, другий – нижчий, світ речей, який ми сприймаємо. Перший породжує другий. Світ ідей, на думку Платона, – це змістовний «каркас» чуттєвого, або фізичного світу, який є недосяжною абстракцією. Але наш фізичний, чуттєвий світ ще не є найнижчим. Нижче нього знаходиться матерія. Світ ідей Платон називає Буттям. Подібно елеатам, Платон характеризує буття як вічне, незмінне. Йог можна пізнати лише розумом, воно недоступне чуттєвому сприйняттю.. Небуття (уявіть собі, якщо ми подумки змішаємо всі речі нашого світу до стану однорідної маси, отримаємо щось змішане, невизначене. Що можна сказати про цю масу – нічого. Яка вона – ніяка. В цьому саме і зміст – вона ніщо, Небуття). Знайомий нам чуттєвий світ виникає на стику матерії та ідеального світу. Речі і предмети фізичного чуттєвого світу в порівнянні з матерією є досконалішими.

Речі, за вченням Платона, є проекціями, контурами, тінями самих ідей. Ми лише бачимо навколо себе різні речі і припускаємо їх реальне і єдине існування, не розуміючи того, що вони (речі) є лише недосконале відображення істинного, невідомого світу ідей. Якщо б комусь вдалось побачити за фізичними речами їх справжній початок – ідеї, то він би знехтував цей матеріальний, тілесний світ. Тому завданням кожної людини є за неістинним побачити істинне, за нереальним – реальне, за матеріальним – ідеальне. Платон вказує, що в людині є душа – ідеальна і вічна сутність, яка і зв’язує її з невидимим світом. Після смерті душа відправляється у світ ідей, набуває там вище знання. Потім душа вселяється у якесь тіло і забуває про свої знання. Але забути, не означає не знати, адже є можливість пригадати. Зверніть увагу на цікавий момент: людина народжується і все вже знає, але потенційно. Їй, людині, не потрібно все починати спочатку, здобувати знання. Вона повинна знайти їх у собі, згадати. Тому саме тут ми розкриваємо суть пізнання, за Платоном. Пізнання – це пригадування душі (пізніше це отримало назву «теорія уроджених ідей»).

17 Вчення про буття і пізнання у філософії Аристотеля

». Аристотель стверджував, що дійсність складається з окремих предметів, котрі становлять єдність форм та матерії. «Матерія» є матеріалом, з якого створені предмети, а форми – його конкретна властивість.

дійсність, яка нас оточує: всі речі – це матерія перетворена ідеальними сутностями – формами,Тобто, кожна річ - це єдність «матерії» і «форми». Зверніть увагу на такий аспект. Аристотель виходить з того, що всяка річ, що існує, невіддільна від своєї сутності.

Як бачимо, важливими в онтології Аристотеля є матерія і форма. У плані буття форма є сутністю речі. У плані пізнання форма є поняттям про речі, визначенням речі. «Форма» – це загальне, а в реальності форма виступає як одинична річ. Для того, щоб «форма» стала формою якої-небудь одиничної речі, треба до «форми» (як загального) приєднати щось зовсім невизначене – матерію. Щось невизначене, що надбало форму, стало оформлене, визначеністю буття. З цього визначається така властивість матерії, як «позбавленість форми». Він виділяє 4 види причин (начал), завдяки яким речі існують: матеріальну (з чого виникають речі); формальну; рушійну причину (звідки йде початок руху); кінцеву причину або мету ( заради чого відбувається зміна).

У теорії пізнання Аристотель виходить із сенсуалізму. Без відчуттів немає знань. Дані відчуттів людина кладе в основу утворення загальних знань.

він запровадив у філософський обіг поняття теологія, або вчення про Бога. Усебічно дослідивши природу руху в зв’язку з матерією і формою, Аристотель дійшов висновку, що рух, який відбувається у світі, не має ні початку, ні кінця, тобто, він вічний. Якщо світ існує вічно і світовий рух вічний, то необхідно припустити, що є вічна причина світу і вічний двигун світу. Першодвигун світу є вічною причиною світового процесу, тобто, Богом.

Значно далі просунувся Аристотель в розкритті специфіки людського буття. Великим відкриттям його було усвідомлення якісної відмінності суспільного життя від природного буття і розуміння людини як істоти суспільної, існування якої можливе тільки в суспільстві.