7. Соціальна філософія Конфуція

Конфуцій, намагається з’ясувати, як краще управляти людьми: з допомогою насилля або на основі доброчесності. Він був прибічником «м’якого управління» з опорою на мораль і правила поведінки. Конфуцій пропонує «золоте правило», яке звучить так: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі».Все у суспільстві має підпорядковуватися моральності і доброчинності. В основу взаємовідносин між людьми він кладе принцип людинолюбства. Вершиною конфуціанської теорії державного управління стає добротний принцип «шлях золотої середини.

Практично вся етична система Конфуція зосереджувалася на проблемі людини. Закликаючи народ до слухняності, а правителів до добра і доброчинності, Конфуцій сформулював цікаве питання, на яке і намагався дати відповідь. Зміст питання: чи відповідає доброчинність і слухняність природі самої людини?

Конфуцій переконаний у добрій природі людини, її тільки треба розвивати. За Конфуцієм, людині від народження властиві добро, почуття обов’язку, справедливості, виконання норм і форм поведінки. Але це дається їй лише у початковій формі і потребує розвитку. Людина повинна жити за моральним законом і вдосконалюватися з допомогою навчання. За Конфуцієм, здібними до цього є лише шляхетні люди. Пізнання людиною зовнішнього світу є не що інше, як засвоєння добродійних чинників, наслідування мудреців. Особливістю вчення Конфуція є те, що етична проблема не відокремлюється від соціальної і державної. Найважливішою умовою щасливого життя у державі Конфуцій вважав дотримання принципу «виправлення імен». «Правитель завжди буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком, син – сином». Що стосується державних правителів, то і до них Конфуцій теж підійшов з вимогами. Основа цих вимог – правитель має прагнути до добра. Конфуцій вводить образ – поняття «благородного чоловіка» (дзюнь-цзи), наділяючи його певними якостями, а саме – обов’язковості, стійкості, гуманності, людинолюбства.

8. Космогонізм ранньої грецької філософії.

Основною проблематикою ранньої античної філософії(філософії досократичного періоду) є космогонічна(космос-світ, гонос-походження), тобто проблема походження і будови світу. Філософи цього періоду зосереджуються над пошуком «архе»-першопочатку, першооснови, з якої постало «все». Потрібно зауважити, що рання грецька філософія мала дві гілки – іонійську та італійську Саме в іонійській гілці розвинутою стає перша філософська школа – мілетська. Представниками були Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Геракліт. Їм властиве натурфілософське осмислення походження світу. Наприклад Фалес вважав що в основі життя вода, Анаксимен-повітря, Анаксимандр-«апейрон»(щось невизначене, безмежне), Геракліт- вогонь(енергія). До італійської філософії зараховуємо Піфагора, Демокріта. Піфагор вважав о в основі світу стоїть число, а Демокріт проповідував атомістичну побудову світу.

9. Особливості античної філософії Греції та Риму, її основні філософські школи та напрями.

В історії античної філософії існує певна періодизація:

І період ранньогрецької філософії – докласичний (початку VI ст. до Р.Х.- кінець V ст. до Р.Х; ІІ період – класичний (2 пол. V ст. до Р.Х. – ІV ст. до Р.Х.); ІІІ період –еліністично-римський (IV ст. до Р.Х. – VI ст. після Р.Х.)

Особливості античної філософії:

1) антична філософія стає першою формою європейської філософії; 2) в античному суспільстві філософія вперше відокремилася від інших сфер життєдіяльності людини і набуває автономного характеру; 3) антична думка стала відкритою і доступною, всі громадяни крім жінок мали право займатися філософією; 4) мудрість античного філософа звернена до людей, виростає з проблем життя, має діалогічний характер; 5) динамічний характер розвитку

!Центральне місце в давньогрецькій філософії займали онтологічні проблеми, зокрема пошуки об’єктивної основи всього сущого,

Рання грецька філософія, яка розглядала космогонічну проблему мала дві гілки – іонійську та італійську Саме в іонійській гілці розвинутою стає перша філософська (натурфілософська) школа – мілетська. Представниками були Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Геракліт. До італійської гілки зараховуємо Піфагора, Демокріта.

Філософія класичного періоду розглядала антропологічну проблематику, проблему людини як соціальної істоти. Першими, хто порушив цю проблему були софісти: Сократ, Платон, Аристотель. Основою своєї діяльності вважають навчання будь-якої людини вмінню відстоювання особистої точки зору.

У еліністично-римській філософії основною проблематико залишається антропологічна, але людина тут розглядається не як соціальна істота. Основне питання філософської думки цього часу – як стати щасливим, як здобути всередині себе впевненість і благо. Тому школи, які утворилися, були подібні між собою в прагненні обґрунтувати і розробити евдемонізм (філософія еллінізму отримала назву евдемоністичної (та, що шукає щастя). Сформувалися такі школи: 1)Стоїцизм: провідними поглядами були:не людина диктує свої бажання великому всесвіту, а навпаки – він диктує нам свою волю, визначає наше життя. Він є долею, або роком, який від нас не залежить (погляди фаталізму). Тому людині треба навчитися миритися зі своєю долею. Навіщо хвилюватися, турбуватися, думати, вирішувати, якщо за неї все вже вирішено і нічого не можна змінити. Тому основними принципами такої людини мають стати незворушність, спокій. 2) Епікуризм: основні погляди: Життя –це задоволення. Кожна людина намагається уникнути страждань і шукати задоволення. Проте не треба прагнути до максимального задоволення своїх бажань, потрібно задовільнятися невеликим і при цьому не відчувати страждання від їх відсутності. Отримувати задоволення від малого – справжнє життєве мистецтво. 3)Скептицизм: осн. погляди –недовірливе ставлення до життя і всього оточуючого.