28.Натурфілософія епохи Відродження (м.Кузанський, ДжБруно, м.Коперник, г.Галілей):

Помітне місце у філософії Відродження належить натурфілософії.

Усі вчені, які належали до цього періоду, створили низку натурфілософських концепцій. Їх визначальними рисами були:

- пантеїзм (pantheos – «все бог»). Це філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розмитим у всій природі, тотожним з нею;

- усвідомлення нескінченності природи, Всесвіту;

- органістичний погляд на всесвіт. Натурфілософи уявляють світ як живу істоту, яка повною мірою наділена душею. Така позиція називається гілозоїзмом;

- наявність елементів діалектики. Діалектичні тенденції були властиві М. Кузанському (принцип єдності протилежностей); Бернардіно Тепізіо (все у світі відбувається через боротьбу протилежностей).

Представником ренесансного неоплатонізму був німецький мислитель Микола Кузанський (1401-1464).

Центральною проблемою Миколи Кузанського є проблема співвідношення Бога та світу.Бог розчиняється в природі, натуралізується (пантеїзм).

Основною ідеєю філософії Кузанського є вчення про тотожність абсолютного максимуму й абсолютного мінімуму. Це вчення стало передумовою обґрунтування нескінченності світу і створення геліоцентричної системи, а також сприяло діалектичному методу пізнання.

Поняття «абсолютний максимум» (нескінченне) і абсолютний мінімум (неподільне, єдине) Кузанський розглядає у своєму найвідомішому творі «Про вчене незнання». Виходячи з неоплатонівського поняття Єдиного як неподільного (і тому абсолютного мінімуму), Кузанський стверджує, що єдине і нескінченне – тотожні. Абсолютний максимум – це нескінченність, більшого від неї нічого не може бути, вона нічим не обмежується, їй ніщо не протистоїть. Цей абсолютний максимум і є Бог. Бог як абсолютне буття, як абсолютний максимум є всім і включає в себе все інше. Тому з ним співпадає абсолютний мінімум, єдине. Кузанський доходить висновку: у нескінченності всі протилежності співпадають. У Бозі як нескінченності, абсолютному максимумі щезають всі відмінності створеного світу. «У Бозі – все» – це є теза пантеїзму Кузанського. Тому усе в природі, кожна річ і кожне явище є відбиттям Божественного світла і сенсу. Усе в цьому світі збігається з Богом. Таке уявлення стає характерним для натурфілософії Відродження з її прагненням осмислити природу як єдине ціле, елементи якого нерозривно поєднані одне з одним. Пантеїзм Відродження підносив цінність будь-якої окремої речі у світі, природи і людини, ототожнюючи їх з Богом. Людський інтелект, згідно з Кузанським, здатний осягнути єдність протилежностей у нескінченному. Це вміння з’єднувати протилежності у процесі пізнання є ознакою діалектичного методу Кузанського.

Кузанський розгортає проблеми діалектики пізнання сутності та явища. Предметом пізнання є пантеїстичний Бог, котрий існує в нерозривній єдності зі світом природи, що осягається людськими відчуттями.

Людина у Кузанського виступає як боголюдина, вона є творчий початок, її відмінна риса – здатність до пізнання. Процес пізнання розглядається Кузанським не як наближення до істин, даних Богом, а як нескінченне нагромадження і поглиблення людських знань.

Справжній світоглядний переворот епохи Відродження проявився у поглядах на світобудову Миколи Коперника (1473-1543.Микола Коперник, спираючись на ідеї давньогрецьких мислителів на основі математичних розрахунків, створює свою геліоцентричну систему, що знайшла своє місце у творі «Про обертання небесних сфер». В ній Коперник дійшов таких висновків: 1) Земля не знаходиться нерухомою в центрі Всесвіту, як вважали Аристотель, Птоломей, всі схоласти і церковники, а обертається навколо своєї осі. 2) Земля обертається навколо Сонця, яке є центром Всесвіту. Ці висновки Коперника відкривали нові горизонти у розвитку астрології.

Джордано Бруно (1548-1600). Пантеїзм філософії природи Дж.Бруно є найрадикальнішим із усіх натурфілософських систем Відродження. Бруно пориває не тільки зі схоластичними уявленнями про світ, але й з основами християнського світобачення. Для Дж.Бруно нескінченним є не тільки Бог, але й природний світ. Більше того, Бруно висуває ідею нескінченної множинності світів, тим самим відверто відмовляючись від геліоцентричної доктрини.

Праосновою всього у Бруно постає Єдине, матерія, яка є не розгорненою причиною всього існуючого. В Єдиному міститься внутрішня здатність бути загальною формою всіх форм. Матерія, за Бруно, може розглядатися подвійно: і в якості форми, і в якості субстрату. Матерія в собі має всі форми; «матерія виробляє форми зі свого лона». Матерія має реальне буття. Здатність матерії утворювати форми Дж. Бруно називає «душею світу». Душа світу – це всезагальна форма світобудови, Світова Душа не тільки притаманна матерії, але й панує над нею, вона є загальним законом, внутрішньою дією матерії, що формує її зсередини. Всезагальна натхненність матерії отримала назву гілозоїзм (від грец. «гіле» – матерія, «зоо» – життя).

італійський мислитель Галілео Галілей (1564-1642). Найважливішим здобутком Галілея було відкриття так званого закону інерції. Він звучить так: «Тіло при відсутності зовнішніх дій перебуває у стані спокою або прямолінійного рівномірного руху».

При розгляді питання про відношення Бога і природи Галілей відходить від пантеїзму і започатковує деїстичне розуміння світу. Бог, на його думку, створив природу, наділив її певним порядком і закономірностями. Однак після цього він не втручається в природу, яка живе і розвивається самостійно.

Найбільшою заслугою Галілея є наукове підтвердження правильності геліоцентричного підходу Коперника до пояснення світу.