26.Полеміка реалізму і номіналізму

Основна проблематика: співвідношення загальних понять і одиничних речей (полеміка реалізму. Ця проблема відома під назвою проблема-універсалій).

Крайні реалісти вважали, що загальні поняття існують до речей, розглядали їх як думки Бога перед актом творення (Ансельм Кентерберійський, П’єр Абеляр).

Номіналісти стверджують, що загальні поняття – це продукти людського мислення, вони є лише назвами предметів (Вільям Оккам).

універсалї» латинського походження (universalia) означає загальні поняття, узагальнюючий клас предметів. Так наприклад, універсаліями є поняття «людина», «тварина», «рослина» тощо. Виникає питання, чи існують ці загальні положення реально, самі по собі, чи вони лише назви, і існують лише у якості слів. Як вирішується ця проблема середньовічними мислителями.

Реалісти, які розділяли точку зору Платона, стверджували, що загальні поняття (або ідеї за Платоном), тобто, універсалії, існують реально, але у невидимому для нас світі. Реальні конкретні речі – це є результат їх породження. Тобто, універсалії існують до речей. Це твердження отримало назву крайній реалізм. (Зауважте, що крайній реалізм подить від платонівського вчення). Наступним видом реалізму є поміркований реалізм. Він стверджував, що універсалії існують у самих речах, у якості не змінних і визначальних основ. Світ ідей і світ речей єдині і створюють навколишню дійсність. У будь-якому предметі присутня ідеальна сутність – універсалія, яка переводить його з неоформленої матерії у придатну річ. Тому поміркований реалізм тяжіє до теорії Аристотеля. Протилежна точка зору реалізму отримала назву номіналізм (лат. «номен» - ім’я). Номіналізм також був крайній і поміркований.

Поміркований номіналізм стверджував, що універсалії існують після речей, у нашій свідомості у вигляді назв речей – понять. Оскільки поняття у латинській мові – це концепт (conceptus), то поміркований номіналізм ще називають концептуалізмом. Крайні номіналісти розглядали крайні поняття (універсалії) безглуздими. Якщо вони не існують реально, навіщо про них говорити.

27.Особливості філософії епохи Відродження,її антропоцентричний та гуманістичний характер:

філософія Відродження датується періодом кінця XIV–XVI століття. Це своєрідне поєднання людського досвіду: матеріального, духовного, правового, етичного і естетичного. Епоха Відродження знаменує розрив із середньовічною філософією та перехід до філософії Нового часу.

На зміну середньовічній «вченості» приходить гуманістична «освіченість». Філософія і наука більше відхилялися від церковної теології, а це послаблювало взаємозв’язок віри та розуму. Тому відкривалися можливості для нового наукового методу та нових релігійних течій. Велике значення на формування нової епохи мали три відкриття: компас, порох та книгодрукування.

Щодо першого, то компас полегшив плавання на морях. Це було передумовою для великих географічних відкриттів. Не менш важливу роль відіграв порох. З допомогою нової зброї європейці здобули військову перевагу над американськими і азіатськими культурами. Книгодрукування мало важливе значення для поширення гуманістичних ідей. Воно сприяло тому, що церква втратила монополію на поширення знань. Важливим винаходом стала телескопічна труба, яка відкрила досі незнані можливості для розвитку астрономії. Наприкінці середньовіччя виросли нові міста, розвивалося мистецтво, торгівля, фінансове господарство.

Свою назву епоха отримує від Ренесансу (від фр. Renaissance – відродження). Цей період позначився відродженням принципів духовної культури античності.

Характерними ознаками цього періоду були:

- рух до звільнення від панування релігії та церкви в усіх сферах суспільного життя. Так звана «секуляризація»;

- повернення до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута в середні віки. Звідси і назва – Відродження;

- у центрі уваги проблема людини.

для ренесансу характерний насамперед новий погляд на людину. Гуманісти сповідували нову віру у людину та людську цінність, а це суперечило однобокому розумінню гріховності людської натури епохи середньовіччя. Людину трактували як щось величне та вартісне.

Відродження, на противагу античності, зорієнтувало себе на людині як індивідуальності; тому основною характеристикою доби називають гуманізм.

Ідеалом стає «людина ренесансу», яка цікавиться усіма виявами життя, мистецтвом, наукою. Людина наважилася бути сама собою. В усіх сферах життя настав небувалий розквіт. Це стосувалося мистецтва й архітектури, літератури і музики, філософії і науки.

Своєрідним проявом гуманізму став раціоналізм, який стверджував пріоритет розуму над вірою. Людина може самостійно досліджувати таїну буття, основи природи.

Основу людських стосунків складає взаємоповага і любов. У філософії епохи Відродження домінує естетичне (те, що відноситься до почуттів) сприйняття світу. Мислителів більше всього цікавить творчість і краса людської особистості, а не релігійні догми.

Бурхливий розвиток мануфактурного виробництва спричинив перехід від феодалізму до раннього капіталізму.