Робота практичного психолога з дітьми, які постраждали від насильства

Загалом дослідники вважають, що найбільш складна і тривала робота з дітьми, що пережили насильство, відбувається тоді, коли окрім факту скоєного насильства у дитини існують давні психологічні та поведінкові проблеми.

1. Основна мета роботи психолога з жертвами насильства полягає у зменшенні та ліквідації травматичних переживань.

2. У процесі консультування цих дітей надзвичайно важливим аспектом є встановлення контакту психолога з дитиною. Слід акцентувати і постійно демонструвати турботу про дитину. Швидше за все, дитина буде постійно перевіряти адекватними і неадекватними способами, наскільки психолог дійсно про нього піклується.

3. Основні техніки консультування повинні бути спрямовані на подолання у дитини почуття власної неповноцінності, меншовартості, почуття провини, а також на формування адекватної самооцінки. Почуття провини призводить до того, що дитина позбавляється певної свободи дій, поведінка стає саморуйнуючою - дитина ніби застрягає в минулому, в травматичній ситуації насильства. Отже, важливо підвести дитину до розуміння того, що забути подію не можна, але жити з цим у новій якості можна.

4. Завдання, які стоять перед психологом:

- сприяти зменшенню у дитини почуттів сорому, провини, безсилля;

- допомогти в зміцненні почуття власної значимості;

- сформувати нові поведінкові патерни;

- сприяти диференціюванню взаємодії з оточуючими людьми;

- сприяти розвитку сприйняття дитиною власного організму, самовизначення.

5. Консультування краще проводити в ігровій або кімнаті відпочинку, ніж у кабінеті чи класі. Це сприяє зняттю напруги у дитини, появі відчуття більшої безпеки і контролю над ситуацією. За даними досліджень, ігрова діяльність дітей, що пережили насильство, як правило, примітивна і хаотична і відображає поведінкові проблеми. Також ці діти відчувають себе безсилими вплинути на поведінку оточуючих. Отже, саме за допомогою організації ігрової діяльності психолог навчає дитину контролювати свої імпульси і підтримувати соціально схвалювану взаємодію з дорослим.

6. Діти, які пережили сексуальне насильство, потребують посиленої уваги, розуміння і підтримки з боку психолога. Наявність сильного почуття провини не дозволяє їм обговорювати свою проблему з психологом: вони вважають, що якимось чином спровокували атаку або повинні були б зробити що-небудь, щоб їй запобігти. Сором за себе не дає їм розкритися - діти більше бояться наступних питань і реакцій, ніж безпосередньо самого інциденту. Тому при інтерв'юванні слід уникати таких питань, які могли б вплинути на відповіді дитини.

7. З великою обережністю використовувати групову форму роботи для дітей, що пережили сексуальне насильство, оскільки їхні рани можуть бути надто свіжими, щоб висловлювати свої почуття на групі.

8. Діти повинні оволодіти навичками визначення неналежної поведінки дорослих (маються на увазі поведінкові форми насильства) і вміти реагувати у відповідних ситуаціях.

9. Дітей необхідно навчити негайно звертатися за допомогою в разі можливого або вже наявного насильства, незважаючи на те, що дорослі-гвалтівники переконують їх все тримати в секреті. Необхідно допомогти розібратися, яка інформація повинна бути конфіденційною, а що слід повідомити навколишнім; з ким їм варто поділитися своїми проблемами і що робити у випадку, якщо дорослий їм не повірить.

10. У дітей, що пережили насильство, проблема довіри оточуючим і дорослим, зокрема, одна з найактуальніших. Групові дискусії і вправи можуть допомогти дітям вирішити для себе, кому в цьому світі вони можуть довіряти, а з ким слід бути обережними.

11. У цілому фахівці дотримуються еклектичного підходу в роботі з такими дітьми. Найбільш ефективними вважаються візуалізація, робота з емоціями, ведення щоденника, написання листів, когнітивне переструктурування, техніка «порожнього стільця», психодрама, арттерапія, музикотерапія, танцювальна терапія.