ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи

НАСИЛЬСТВО: ПРОФІЛАКТИКА І ПРОТИДІЯ

Методичні рекомендації для педагогічних працівників шкіл-інтернатів

Чернівці – 2011

Насильство: профілактика і протидія

Проблеми насильства і жорстокого поводження з дітьми, нехтування дитячими правами, дитяча занедбаність та бездоглядність стають першопричиною глибоких особистісних змін, призводять до соціальних порушень, стоять у витоків дитячої наркоманії, алкоголізму, асоціальних вчинків, злочинів. Насильство – складне і, нажаль, досить розповсюджене наразі соціальне явище, що має гостру потребу у вирішенні, вимагає термінового усунення.

В даному ракурсі пильної уваги потребує категорія вихованців шкіл-інтернатів. Адже певний відсоток із них вже мають досвід жорстокого поводження в сім'ї, що не тільки підвищує агресивність поведінки стосовно однолітків, а й сприяє розвитку схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію на життєвий стиль особистості. Як показують численні дослідження і досвід роботи фахівців, насильству властивий виражений циклічний характер: кожний акт жорстокого поводження має власну історію, і практично завжди насильницькі дії виявляють тенденцію до повторення.

Для насильства, жорстокого поводження, пограбування, шахрайства та інших видів злочинів є свої передумови в особливостях особистості та поведінки намічуваних жертв, які варто враховувати. Щоби забезпечити особисту безпеку поведінки, дітей слід спеціально навчати зберігати пильність і не вчиняти дій, які підвищують вірогідність попадання у важкі, екстремальні, кризові ситуації; бути розбірливими у знайомствах, не випробовувати долю, створюючи ризиковані і небезпечні ситуаці, не вчиняти дій, які дають можливість недоброзичливцям і злочинцям скористатися ними. Тому завдання профілактики і реабілітації нерозривно пов’язані між собою. Реабілітаційні дії не мають сенсу, якщо вони не включені в контекст загальної профілактичної роботи.

Читати фонетично

Можна виділити кілька типів профілактичних заходів, які спрямовані на: нейтралізацію; компенсацію; попередження виникнення обставин, що сприяють соціальним відхиленням; усунення обставин; контроль проведеної профілактичної роботи та її результатів. Ефективність профілактичних заходів може бути забезпечена тільки за умови обов'язкового включення наступних складових:

1) спрямованості на викорінення джерел дискомфорту як в самій дитині, так і в соціальному та природному середовищі і одночасно на створення умов для набуття неповнолітнім необхідного досвіду для вирішення виникаючих перед ним проблем;

2) навчання дитини новим навичкам, які допомагають досягти поставлених цілей або зберегти здоров'я;

3) попередження виникнення проблем.

На думку вчених, небезпека стати жертвою насильства знижується, коли людина володіє:

- знаннями про правила та способи поведінки, які знижують вірогідність виникнення криміногенно небезпечних ситуацій та підвищують особисту безпеку;

- вихованими звичками безпечної поведінки в громадських місцях, на вулицях, у спілкуванні з незнайомими особами;

- розвиненими культурними інтересами, захопленнями, способами проведення дозвілля, що виключають потрапляння в «злачні місця», компанії підвищеного кримінального ризику, секти, захоплення алкоголем, вживання наркотиків та токсичних речовин;

- розумною обережністю, пильністю, спостережливістю, зібраністю, самовладанням, винахідливістю, швидкістю реакцій, спритністю, умінням розбиратися в людях і бути стійким до впливу малознайомих і незнайомих людей;

- спеціально освоєними прийомами самозахисту (поведінковими, словесними, технічними, рухової самооборони).

Науково-методичним центром практичної психології і соціальної роботи інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області проводиться системна профілактична робота з проблеми насильства. На виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 01.02. 2010 № 59 «Про вжиття заходів щодо запобігання насильству над дітьми» у березні-квітні 2010 року вивчено діяльність практичних психологів шкіл-інтернатів обласного підпорядкування з питання попередження насильства. Узагальнені результати щодо стану роботи працівників психологічної служби та виховної системи закладів інтернатного типу обласного підпорядкування з питання профілактики насильства, нехтування правами дітей у школі та результати анонімного анкетування учнів проаналізовано на інструктивно-методичному семінарі працівників психологічних служб шкіл-інтернатів обласного підпорядкування, обласних позашкільних навчальних закладів, ВНЗ та нараді директорів шкіл-інтернатів обласного підпорядкування (лист Головного управління освіти і науки обласної державної адміністрації «Про результати діяльності шкіл-інтернатів обласного підпорядкування з питання запобігання насильства над дітьми» від 04.10.2010 № 31/287). Практичні психологи та соціальні педагоги шкіл-інтернатів взяли участь у дискусії на платформі за темою: «Робота працівників психологічної служби з питання профілактики насильства і нехтування правами дітей». На засіданні Клубу працівника психологічної служби закладу інтернатного типу методистом-психологом НМЦППСР ОІППОЧО Куцак І.М. проведене тренінгове заняття з практичними психологами і соціальними педагогами «Насильство: види і форми», готується до затвердження програма роботи «Спільні зусилля проти насильства».Прослухати

Читати фонетично

Словник - Переглянути докладний словник

Аналізуючи статистичну інформацію, отриману в ході анонімного опитування учнів шкіл-інтернатів слід звернути увагу на ряд характерних особливостей:

• з усіх категорій учасників навчально-виховного процесу шкіл-інтернатів обласного підпорядкування учні є найактивнішими клієнтами практичних психологів. Тематика консультування стосується всіх видів насильства, а переважна кількість запитів надходить з проблем фізичного та емоційного насильства;

• відповіді дітей щодо фізичного типу насильства найбільш прозорі і відверті, вихованці шкіл-інтернатів вказали, що зустрічаються із фізичним насильством «часто» і «іноді» - 49% опитаних;

• питаннями, що стосуються фізичного насильства схвильовані всі категорії учасників педагогічного процесу (найбільша загальна кількість запитів від педагогів і батьків);

• повсякденним явищем життя підлітків залишається емоційне насильство. 63% респондентів вказують на наявність образ і приниження;

• тема сексуального насильства є найбільш табуйованою для всіх категорій досліджуваних. Викликає тривогу показник з параметру «сексуальне насильство» із надзвичайно високим відсотоком респондентів-дітей, що утримались від відповіді (79%!). Тих, хто чітко означив, чи був свідком зґвалтування або сексуальної експлуатації менше п’ятої частини від усіх опитаних. Безперечно, що навіть анонімні запитання стосовно цієї теми викликають сильний супротив, а це може вказувати на розвиток глибинних процесів, які є прихованими, чітко неусвідомленими, проблемно означеними;

• значній частині підлітків важко відповісти на запитання «Яким чином зазнавав змін рівень насильства та нехтування правами дітей за останні 3 роки», тобто загальну тенденцію розвитку, збільшується чи зменшується рівень насильства (фізичного, емоційного, сексуального, нехтування правами дітей) вони не відчувають;

• враховуючи вищезазначене, дивують результати, отримані на запитання «Наскільки актуальною є проблема насильства над підлітками в тому місті (селі) де ти живеш?». 31% опитаних дітей не вважають проблему насильства актуальною. А тепер пригадаємо, як за отриманою інформацією від тих самих підлітків «досить часто» та «іноді» у них на очах відбуваються ситуації фізичного (46%), емоційного (63%), сексуального насильства (17%). Саме таке недооцінювання дитиною небезпеки, гадка про те, що «зі мною нічого такого не трапиться» може спричинити потрапляння у ситуацію насильства, тільки вже в ролі жертви, а не свідка;

• особисто зазнавали в своєму житті: насильства – 30% опитаних учнів шкіл-інтернатів; нехтування – 26%; загрози насильства –14%. Підлітки вказали, що найчастіше насильниками були: старші за віком діти та однолітки.

• 31% досліджуваних вихованців шкіл-інтернатів визнали, що самі здійснювали насильство.

Людина намагається "тиражувати" вдалі моделі поведінки, які в подальшому закріплюються в досить стійких рисах особистості, тому схильних до насильства осіб рідко вдається переробити за допомогою розповсюджених засобів: посилення жорсткого контролю, збільшення терміну покарання і т.п. Агресія стає засобом досягнення цілей, а тому цілком прийнятна. Учні, які раніше були жертвами в ситуаціях насилля, пізніше самі стають агресорами. Ключем до вирішення цієї проблеми може стати робота працівників психологічних служб закладів (практичних психологів, соціальних педагогів) з такими підлітками, спрямована на підвищення рівня впевненості в собі, формування більш зрілого погляду на життя і свої стосунки з іншими людьми.

Проблема насильства і жорстокого поводження з людиною є складною для діагностики, оскільки заряджена емоційними переживаннями дослідника і досліджуваного. Факти більшості випадків насильства часто приховуються постраждалою особою через різні причини (страх, сором, почуття провини і т.інш.). Окрім моніторингових досліджень джерелами надходження інформації про випадки жорстокого поводження з дітьми в школі-інтернаті є офіційні звернення адміністрації закладів та індивідуальне консультування за запитом всіх категорій учасників навчально-виховного процесу. Отже, першим кроком у розвитку та удосконаленні системи захисту дітей від насильства і жорстокого ставлення повинно стати отримання достовірних відомостей про розповсюдженість насильства над дітьми в освітніх закладах та володіння усіма учасниками навчально-виховного процесу чіткими крітеріями, що свідчать про насильство над дитиною.

На формування розуміння дитиною насильства як небезпеки, деструкції безпосередньо впливає оточення, в якому співіснують і взаїмовпливають: сім’я, друзі, сусіди, чужі люди, педагоги, працівники психологічної служби, лікарі, представники міліції, телебачення, преса, інтернет. Сьогодні у освіті надзвичайно популярними є ідеї гуманізму, які безпосередньо втілює у практику педагог і саме він для дитини стає першим представником широкого соціуму, суспільства. Вплив навчального закладу і особливо педагогічного працівника є суттєвим, а в умовах школи-інтернату – визначальним. Від того, яка система ставлень до світу, до себе, до інших людей склалася у вчителя, вихователя багато в чому залежатиме, чи зростуть вихованці самостійними, гідними, відповідальними людьми. З метою збереження психологічного здоров’я педагогів шкіл-інтернатів та профілактики насильства над дітьми, дуже продуктивною і бажаною є співпраця практичного психолога, соціального педагога із вчителями, вихователями у інтервізійних та тематичних групах, підчас занять, організованих в тренінговій формі. Спільно із заступником з виховної роботи, класними керівниками, вчителем фізичного виховання працівниками психологічних служб розробляються плани заходів щодо організації профілактичної роботи та запобігання насильству над дітьми у школах-інтернатах обласного підпорядкування

Завданням первинної профілактики (термін стосується заходів, спрямованих на все населення) відповідає широкий спектр програм просвіти всіх учасників навчально-виховного процесу, навчання фахівців в царині попередження насильства над дітьми (тренінгові заняття з попередження торгівлі людьми, гендерної рівності), програми, спрямовані на подолання особистісних дифіцитів (тренінгові заняття з розвитку асертивної, впевненої поведінки) та життєвих і професійних труднощів («Школа виживання», програми розвитку навичок конструктивної взаємодії в складних життєвих ситуаціях). Прикладами такого роду програм можуть бути затверджені рішенням обласної Експертної комісії НМЦППСР ІППОЧО (протокол № 17 від 20.10.2010, лист Головного управління освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації «Про результати засідання обласної експертної комісії науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи ЧОІППО» від 27.10.2010 №310) заняття з елементами тренінгу для дітей і підлітків, розроблені працівниками психологічної служби шкіл-інтернатів Чернівецької області: розвивальна програма для учнів 10 класу «Закон і молодь» соціального педагога Буковинського ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Дорот Л.Д.; просвітницько-профілактичні програми для підлітків «Цінуй життя», «Є право, значить, є надія» працівників психологічної служби Хотинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат №2 Чаглій І.Д., Бринь А.Б.; програма тренінгу з розвитку соціальної впевненості дітей молодшого шкільного віку, упорядкована соціальним педагогом Чернівецької спецшколи-інтернат № 4 Антошковою М.М.

Серед програм вторинної профілактики насильства (термін означає дії стосовно осіб, які не переживали інциденту насильства, але знаходилися в ситуації підвищеного ризику), націлених на зниження агресивності, конфліктності всіх учасників освітнього процесу, корекцію процесів адаптації і соціалізації дітей і підлітків: програма тренінгу з ефективного спілкування «Формування у підлітків навичок спілкування, адекватного типу поведінки у конфлікті та зниження агресивності»; корекційно-розвивальна програма «Кроки до дорослості» для учні 7-8 класів, схильних до ризикованої поведінки працівників психологічної служби Хотинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат №2 Чаглій І.Д., Бринь А.Б.; корекційно-розвивальна програма «Розвиток емоційно-вольової сфери та творчих здібностей дітей з вадами слуху» для дітей 6-10 років (тривожних, емоційно лабільних, замкнених, сором’язливих, імпульсивних, з проявами агресії та емоційної депривації), адаптована корекційно-розвиваюча програма занять з гіперактивними дітьми 7-10 років з порушенням взаємодії «Дитинка – живинка» практичного психолога Чернівецької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат № 1 для глухих дітей Вовчук М.Ф.

Рівень третинної профілактики (термін позначає заходи втручання у випадках, коли насильство над дитиною вже сталося і проводиться робота з надання допомоги та запобігання жорстокому поводженню у майбутньому) – це рівень індивідуальної роботи з постраждалими від жорстокого поводження. Кожний випадок насильства над дитиною має власну специфіку, тому для роботи кожний раз складається своя індивідуальна програма, яка в найбільш оптимальній ситуації розробляється командою фахівців освітнього закладу після оцінки положення, в яке потрапив вихованець та прийняття рішення про вилучення його з травматичної ситуації. Під час розробки таких програм враховуються наступні фактори: психологічний вік дитини, рівень її інтелектуального розвитку, особистісні особливості, інтереси, характер травми, рівень довіри дорослому.

Методичні рекомендації НМЦППСР ІППОЧО безпосередньо стосуються вирішення працівниками психологічних служб шкіл-інтернатів питань, пов’язаних з проблемою насильства, організації просвітницько-профілактичної, консультативної, корекційно-реабілітаційної діяльності з усіма учасниками освітнього процесу. Матеріали мають практичне спрямування і можуть бути корисними в роботі іншим педагогічним працівниками загальноосвітніх навчальних закладів.

Загальні стратегії по роботі з дітьми, які пережили насильство Рекомендації для педагогічних працівників (вихователів, вчителів, практичних психологів, соціальних педагогів)

Оскільки діти, які зазнали насильства рідко самостійно звертаються по допомогу, а факт насильства стає очевидним, коли постраждалі потрапляють до лікарні або вчиняють правопорушення, то поведінка та стан дітей має бути постійним об'єктом уваги, а часом і сигналом тривоги для фахівців. Учні шкіл-інтернатів постійно перебувають у полі зору вчителів та вихователів, саме педагогічні працівники можуть тривалий період спостерігати за поведінкою дитини, її взаєминами з дорослими, однолітками, старшими та молодшими за віком дітьми, отримуючи презентабельну інформацію про залученість підопічних до актів насильства.

Для педагогічних працівників своєрідними «завітами» мають стати настанови:

1. Уважно вислуховувати дитину.

2. Звірятися з дитиною, чи розуміє дорослий сенс використовуваних дитиною слів, і навпаки.

3. Обговорювати права дитини.

4. Аналізувати на прикладах, що таке «добрі» і «погані» дотики, хто може до неї доторкатися і кому не варто цього дозволяти; кого дитина має право торкатись сама.

5. Пояснювати дитині, що «нехороші» дотики можуть виходити від близьких людей.

6. Навчати дитину говорити «ні» при спробах «нехороших» дотиків.

7. Пояснювати дитині необхідність розповідати дорослим про будь-яких інциденти, які її бентежать і викликають незручність. Переконати в тому, що її ніхто ні в чому не буде звинувачувати.

При зборі такої інформації слід звертати увагу на ряд ознак, в тому числі на зовнішній вигляд дітей та особливості поведінки. Фахівці стверджують, що діти, які часто стикаються з жорстокістю пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, відстають від однолітків у вазі і зрості, значно гірше встигають у школі. Дитину, яка страждає від домашнього насильства, можна визначити навіть за зовнішнім виглядом. У неї, як правило, припухлі, "заспані" очі, бліде обличчя, скуйовджене волосся, погані звички (ссання пальців, кусання нігтів, розгойдування та інш.), неохайний одяг та інші ознаки занедбаності, загальної недоглянутості. На тілі можуть бути синці, переломи, опіки та інші травми, походження яких вона не може пояснити. Через це дитина під час переодягання, наприклад, для занять фізкультурою, ховається, в жарку погоду відмовляється зняти зайвий одяг і т.д.

Що стосується поведінки постраждалих дітей, то вони зазвичай схильні до несподіваної зміни настрою, в молодшому віці - нападів боязкості, наприклад, ховаються за двері при появі дорослого. Така дитина розмовляє сама із собою або грає в уявному світі набагато більше за інших дітей. Вона здатна також демонструвати підвищену, агресивність: ламати іграшки, легко вплутуватися в бійки, може вибрати малюка слабкіше себе, щоб знущатися над ним. Педагога має насторожити, якщо у стосунках з дорослими дитина постійно шукає схвалення або уваги, навіть негативної, безоглядно прив'язується до будь-якої людини, що виявила до неї інтерес, і намагається перешкодити своєму кумиру спілкуватись з оточуючими.

Для дітини, яка знаходиться в пригноблюючих умовах можуть бути характерними такі прояви, як:

- підвищена сексуальність, що зовні виражається в прагненні пестити саму себе;

- хвалькуватість, постійне згадування про те, яка вона хороша, що вона вміє робити;

- надмірна самокритичність, переконаність, що вона нічого не вміє робити аж до аутоагресії, демонстративного заподіяння шкоди самій собі і загроз суїциду;

- іноді спроби втечі з закладу, бродяжництво.

Щодо поведінки схильних до жорстокості батьків або інших законних представників можна стверджувати, що на можливість сімейного насильства вказують наступні ознаки:

- суперечливі, плутані пояснення причин виникнення травми у дитини, звинувачення потерпілого в тому, що травма трапилася з його вини;

- відсутність стурбованості за долю і здоров'я дитини, бездіяльність або пізнє звернення по медичну допомогу, часто - лише з ініціативи сторонніх осіб;

- неадекватна оцінка тяжкості травми, прагнення її перебільшити або применшити;

- емоційна холодність у поводженні з дитиною, відсутність ласкавих слів і жестів;

- стурбованість власними проблемами, розповіді про те, як їх карали в дитинстві;

- негативна характеристика дитини, покладання на неї відповідальності за власні невдачі, ототожнення з нелюбом-родичем;

- алкогольна або наркотична залежність, ознаки психічних розладів або прояв патологічних рис характеру (агресивність і т. інш.).

При виникненні підозр про можливість насильства над дитиною та первинному контакті з потерпілим педагогу необхідно, не роблячи поспішних висновків, зробити наступні дії:

• за відсутності безпосередньої загрози життю і безпеці дитини слід негайно і ретельно перевірити достовірність припущень. Для цього використовуються бесіди з самою дитиною, її оточуючими (братами, сестрами, друзями, сусідами, батьками, опікунами, іншими близькими родичами), спостереження за зовнішнім виглядом та поведінкою, знайомство з умовами проживання (якщо такі випадки трапляються після перебування дитини вдома). Отримані дані можна заносити в спеціальний щоденник;

• підключити до роботи фахівця-психолога. Вирогідно, що винуватці насильства, батьки або працівники освітнього (лікувального, а також будь-якого іншого закладу), не бажаючи виносити "сміття з хати", стануть всіляко заперечувати те, що сталося. Вжиті дії повинні привести до підтвердження або спростування факту насильства;

• якщо факт жорстокого поводження підтвердився і дитина йде на контакт, то головна мета в бесіді з постраджалим - це підтримати дитину, вислухати її і дати виговоритися. Не можна перебивати питаннями, заважати розповідати про те, що трапилося своїми словами, щоб не створити відчуття тиску. Дорослий повинен довести потерпілому, наскільки правильно він вчинив, звернувшись по допомогу. Для отримання результату обов'язковою умовою проведеної бесіди є збереження спокою, щоби не налякати дитину гнівом або недовірою, особливо якщо гвалтівник - близький родич або педагог;

• найскладнішою є ситуація у випадку сексуального насильства. Практика свідчить, що діти рідко брешуть, якщо мова йде про порушення статевої недоторканності, бо досить часто існує загроза розплати за недотримання таємниці. Тому слід не лише захистити дитину від насильника, але й переконати жертву в тому, що вона не винна;

• потерпілому слід пояснити, що він має право, наприклад, переїхати жити на деякий час до притулку, перевестися в інший клас чи заклад для припинення або зменшення часу спілкування з певним педагогом та інш.

Що ж до дітей - жертв насильства, то в даний час у нашій країні, як і в багатьох країнах світу, створюються кризові центри для постраждалих від жорстокого поводження, розробляються спеціальні програми з їх реабілітації.

Отже, умовами надання педагогами ефективної допомоги дітям і підліткам, постраждалим від насильства, є:

1. Беззастережне і повне визнання основних прав дітей і підлітків на життя, особисту недоторканність, захист, гідне існування.

2. Довіра до дітей та підлітків.

3. При необхідності анонімність або конфіденційність отриманої інформації.

4. Формування почуття безпеки у жертв насильства.

Механізм взаємодії служб у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ, органів і закладів освіти, охорони здоров'я, у справах сім'ї та молоді у попередженні жорстокого поводження та насильства по відношенню до дитини, наданні невідкладної допомоги дітям, які потерпіли від насильства, визначено спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 16.01.04 № 5/34/2/11 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 22.01.04 р. за № 99/8697) "Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення".

У цьому документі стосовно дій працівників сфери освіти визначено: «У разі виявлення фактів жорстокого поводження або насильства стосовно дитини про такі випадки необхідно негайно інформувати територіальний підрозділ служби у справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.

У випадку, якщо звернення (повідомлення) про факти жорстокого поводження з дитиною отримано посадовою особою органу внутрішніх справ, органів та закладів освіти, охорони здоров'я, управління (відділу) у справах сім'ї та молоді, центру соціальних служб для молоді, такі звернення передаються для реєстрації до служби у справах неповнолітніх за місцем проживання дитини протягом однієї доби з моменту отримання.

Усні повідомлення оформляються письмово посадовою особою, яка отримала повідомлення, із зазначенням від кого отримано повідомлення, дати та часу його отримання.

Якщо в заяві (інформації офіційних органів) з приводу жорстокого поводження з дітьми вбачається ознака злочину чи загроза його вчинення, вона обов'язково передається до органу внутрішніх справ

Органи та заклади освіти:

Здійснюють приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого поводження з дітьми.

Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій Формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення.

Уживають заходів до виявлення і припинення фактів жорстокого поводження з дітьми у навчальних закладах, притягують до дисциплінарної відповідальності співробітників, учнів та інших осіб, які допускають жорстоке поводження з дітьми.

Керівники навчальних закладів зобов'язують педагогічних працівників, зокрема класних керівників, проводити попереджувальну роботу з батьками з метою недопущення випадків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також відстежувати подібні випадки з боку інших учнів.

Класні керівники організовують роботу з батьками щодо роз'яснення наслідків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також з особами, що становлять найближче оточення дитини, яка постраждала від жорстокого поводження або потерпає від реальної загрози його вчинення».

Отже, послідовність дій педагога у випадках виявлення факту насильства: якщо дитина сама розповідає про насильство або ж у дорослого з'явилися підозри, які підтверджуються в ході бесіди, то педагог (класний керівник, вчитель, вихователь тощо) у письмовій формі оформляє свої спостереження і передає їх соціальному педагогу (психологу) або директору школи. У разі виникнення внаслідок насильства загрози життю і здоров'ю дитини, її необхідно терміново направити до лікаря (в шкільний фельдшерський пункт, дитячу поліклініку, лікарню та інш.), а також заявити про подію в органи внутрішніх справ.