Тематика та зміст лекційних навчальних занять

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1.

ОСОБИСТІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПІЗНАННЯ

Лекція (2 год.).

НЕ.1.1. Поняття особистості в психології

Мета: Ознайомити з специфікою курсу «Психологія особистості», основними положеннями щодо природи людини; розглянути поняття особистості в загальній, соціальній психології, соціології, психіатрії та зробити порівняльну характеристику; обґрунтувати доцільність та особливості застосування методів досліджень і оцінювання в психології особистості.

План

1. Вступ до курсу.

2. Основні положення щодо природи людини.

3. Поняття особистості в загальній та соціальній психології, соціології, психіатрії.

4. Методи досліджень і оцінювання в психології особистості.

Основні поняття: особистість, теорія особистості, персонологія, оцінка теорії особистості, положення про природу людини.

Література

Основна:

1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. - М., 1977.

2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - Л., 1968.

3. Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. – М., МГУ, 1984. – 104 с.

4. Асмолов А.Г. Психология личности. - М., 1990.

5. Берис Р. Развитие Я-концепции и воспитание. - М., 1986.

6. Блюм Дж. Психоаналитические теории личности. - М., 1999.-224 с.

7. Варій M. І. Психологія особистості: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 592 с.

8. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - СПб., 1999.

9. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. - М., 1997.

10. Зубалий Н.П., Левочкина А.М. Основы психотерапии: Учеб. пособие. - К., 2001.-160 с.

11. Леонгард К. Акцентуирование личности. - К., 1981.

12. Леонтьев Д.А. Очерк психологии личности. - М., 1993.

13. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. - М., 1999.-932 с.

14. Психология личности: словарь-справочник. / Под ред. П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. - Киев, «Рута», 2001.

15. Райгородский Д.Я. Психология личности. Т.1. Хрестоматия. Издание третье, дополненное. – Самара, 2002.-512 с.

16. Стиль человека: психологический анализ / Под ред. А.В. Либина. - М., 1998.-310 с.

17. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. - М., 1986.

18. Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность: теории, эксперименты, упражнения. - СПб.: пройм – ЕВРОЗНАК, 2002.-864 с.

19. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб.,2000. - С. 19-96.

20. Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности. - М., 1998.-512 с.

21. Штерн В. Дифференциальная психология и ее методические основы. - М.,1998.

Додаткова:

1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологи. - М., 1995.

2. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991.

3. Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Основы психологической антропологии. Психология человека: введение в психологию субъективности. - М., 1995.

4. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции. - М., 1991.

5. Фройд З. Вступ до психоаналізу. – К., 1998.

6. Фромм Э. Бегство от свободы. - М., 1990.

7. Фромм Э. Душа человека. – М., 1992.

8. Хорни К. Ваши внутренние конфликты. - СПб., 1997.

9. Цукерман Г.А., Масшеров Б.М. Психология саморазвития. - М., 1995.

10. Юнг К.Г. Психологические типы. - М., 1995.

11. Юнг К.Г. Тэвистокские лекции. Аналитическая психология: ее теория и практика. - К., 1995.

Опорний конспект змісту лекції не.1.1. Поняття особистості в психології (2 год.).

1. Вступ до курсу.

Моменти зустрічі студента (читача) з поняттям психологія особистості з теорією особистості, з текстом творів – це комплекс психологічних уявлень, що визначають ставлення до себе, суспільства, світу.

Починає створюватись новий горизонт очікувань – відбувається зміна “Его-центрованості”. Починає відкриватися таємниця власної особистості, такої знайомої і такої таємничої.

Цей стан найкраще передав К. Юнг: “Эта перемена наделяет личность каким-то доселе незнакомым смыслом. Она уже более не являет собою известное и социально-определенное Эго, но внутренне противоречивое суждение о том, чего же она собственно стоит – для других и для себя самой...

И при этом с одной стороны, мир внутренний берет на себя значительную часть бремени мира внешнего, тем самым мир внешний терцет часть своей тяжести.

С другой стороны, мир внутренний обретает большой вес, поднявшись до уровня некоего этического трибунала”.

Кін. ХІХ – ХХ ст. - З.Фрейд – Здивування

ХІХ ст. – століття великих відкриттів, золоте століття літератури, мистецтва, музики, науки.

Століття обожнювання і рабської покірності владі інтелекту.

Не привертати увагу людей до сексуальних проблем, відвернути їх від всього делікатного – це кодекс моральності ХІХ ст. в Європі.

Цю картину світу, цю сконструйовану ідилію, що покорила мільйони людей, руйнує одна людина.

Лозунги дофрейдівської психології, що вимагали від цивілізованого людства, щоб воно розумом придушувало свої інстинкти, руйнує цей Великий одинак.

ХХ ст. – Б.Скіннер – К. Роджерс – СУМНІВ

Чисельні автори теорій особистості, що виникали або наперекір психоаналізу, або, попадаючи під його вплив, все ж зберігали власне бачення гії особистості.

Відгуки неприязні й схвалення, викликані психоаналізом в Європі, в США не були ні почуті, ні сприйняті. Біхевіоризм завоював Америку!

Його ідеолог Уотсон був переконаний, що  можна перетворити в науку, що відкриє можливості контролювати і передбачати поведінку.

Послідовник Уотсона – Б.Ф. Скіннер пішов ще далі. В одній із своїх праць він писав, що за все своє життя мав лише одну ідею – ідею “управління” поведінкою.

Концепція ^суспільства, яким можна правити, де людина не більше, ніж маніпулюючий “об’єкт”,

^концепція соціального інкубатора, де потрібні лише параметри і можна здійснювати управління мотивацією, формування інтересів тощо сприяла виникненню як альтернативі, новому напрямку в психології.

Якщо в психоаналізі та інших моделях конфлікту життя людини розглядається як компроміс, а його мета – зменшити конфлікт; в гуманістичній  життя – це процес розгортання прагнення до актуалізації своїх можливостей і здібностей, що генетично закладені.

Сумніви в тому, ^що людина – маніпулюючий об’єкт, що реагує на стимули, а також в тому, ^що самоактуалізація і пошуки змісту життя є генетично обумовленими, призвели до розуміння, що психологічна практика потребує цілісного підходу до людини – її дій, стосунків з іншими.

ХХ – ХХІ ст. – К.Юнг – запитування (усвідомлення)

К. Юнг – сучасник З.Фрейда, психоаналітик, один з перших висловив протест “пансексуалізму”.

Розподіл 2-х сучасників, 2-х великих психологів у різні часові виміри – це “переконаність в тому, що “ Юнга” найбільш адекватно відображає безпощадний час ХХ ст. і дає прогноз епохи ХХІ ст.” В.Франкл. Человек в поисках смысла. – М., 1990. – С.175.

Але є один виняток. В 1932 р. Він прочитав у Відні доповідь “О становлении личности”. Дана праця сьогодні може бути настільною книгою психолога й педагога.

“Никто не в состоянии воспитать личность, если он сам не является личностью. И не ребенок, а только взрослый может достичь этого уровня развития в качестве спелого плода жизненных свершений, направленных на эту цель. Ведь достичь уровня личности означает максимально развернуть целостность индивидуальной сущности… Здесь требуется вся человеческая жизнь со всеми ее биологическими, социальными и психологическими аспектами. Личность высшая реализация врожденного своеобразия у отдельного живого существа. Личность – результат наивысшей жизненной стойкости, абсолютного приятия индивидуально сущего и максимально успешного приспособления к общезначимому при величайшей свободе выбора…

Личность развивается в течении всей жизни человека из темных или даже вовсе необъяснимых задатков, и только наши дела покажут, кто мы есть…”

К. Юнг. Конфликты детской души. – М., 1995. – С.185

Поняття “особистість” давно вживається в науці, часто використовується в повсякденному житті.

Джерелом виникнення даного терміну було одне з найбільш ранніх визначень, згідно якому, особистість є зовнішнім проявом індивідуальності – те, як людина сприймається іншими, яке враження намагається викликати і як змінюється, отримуючи зворотній зв’язок.

В римському театрі “личиною” називається маска актора – обличчя, звернене до аудиторії, але її роль може розумітися інакше. За Юнгом, її застосування слугувало відмежуванням внутрішнього і зовнішнього простору індивіда на ранньому етапі виникнення свідомості і культури.

У. Джемс розумів особистість як “господаря” психічних функцій і виділяв “Я фізичне” (предмети, що належать людині), “Я соціальне” (прив’язаність до рідних, знайомих), “Я психологічне” (думки, поч., відчуття).

Вітчизняна психологія протягом багатьох років керувалася марксистським розумінням сутності людини як сукупності суспільних стосунків.

Звертаючи увагу на належність людини, наприклад, до класу (або соціальної групи) робітників, ігнорувалось її особистісне ставлення до свого положення в суспільстві, до своєї професії...

Існує точка зору, що людство в своїй історії пройшло довгий “доособистісний” період.

Так, історик В.М. Ярко в результаті аналізу міфів дійшов висновку, що древній грек не був особистістю в сучасному розумінні, оскільки в усіх життєвих ситуаціях керувався волею богів.

В повсякденному житті сучасних людей проблему відсторонення від активного вибору виконує звичай “кидати жереп”.

Можна сказати, що особистість – результат відносно пізнього індивідуального і соціально-психологічного розвитку людини.

Що ж таке психологія особистості?

1.  особистості – це єдність теорії і практики пізнання людини.

2. Предмет  особистості – закономірність розвитку людини як суб’єкта діяльності й свідомості.

3.  особистості використовує принципи природного й гуманітарного дослідження різних сторін людського життя.

Продовжуючи розвивати теорію й експериментальні дослідження, багато персонологів (термін запропонував Генрі Мюррей (1938) для позначення як експериментаторів, так і теоретиків у галузі  особистості ) займаються пошуком шляхів реалізації більш ефективних і продуктивних стратегій подолання життєвих труднощів (нові форми психотерапії, різноманітні навчальні програми тощо).