Лекція № 8

Тема лекції: __Бюджети місцевого самоврядування______________

План лекції

1. Система місцевого самоврядування та її принципи

2. Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування

3. Завдання та функції місцевого самоврядування

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (останнє тлумачення від 12.04.2012р.)

2. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI (із змінами та доповненнями від 05.01.2013р.).

3. Закон України „Про Державний бюджет України на 2013р.” від 06.12.2012 № 5515-VI.

4. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (із змінами та доповненнями від 05.01.2013р.)

5. Алексеев І.В., Ярошевич Н.Б., Чушак-Голобородько А.М. Бюджетна система: Навч. посіб. – К.: „Хай-Тек Прес”, 2007.

6. Артус, Мирослав Миколайович. Бюджетна система України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / М. М. Артус, Н. М. Хижа ; Європейський ун-т. - К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2007. - 220 с.

7. Близнюк Олена Сергіївна, Губерська Наталія Леонідівна, Музика Оксана Анатоліївна, Усенко Роман Анатолійович. Місцеві фінанси в Україні: правове регулювання: навч. посібник / Академія муніципального управління; НДІ фінансового права. — К. : Дакор; КНТ, 2007. — 311с.

8. Бюджетна система України та Євросоюзу: монографія / С. О. Булгакова [та ін.] ; за заг. ред. д-ра екон. наук., проф., акад. НАПН України А. А. Мазаракі ; Київ. нац. торг.- екон. ун-т. - К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2010. - 396 с.

9. Вівчар Олександра Йосипівна, Побурко Олексій Ярославович, Курило Оксана Богданівна, Смірнова Тетяна Олексіївна. Місцеві фінанси: навч. посіб. для студ. спец. "Фінанси" / Національний ун-т "Львівська політехніка". — Л. : НУ "Львівська політехніка", 2007. — 132c.

10. Карлін, Микола Іванович. Бюджетна система України: навч. посібник / М. І. Карлін. - К. : Знання, 2008. - 428 с.

11. Клець Л.Є. Бюджетний менеджмент. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

12. Клець Людмила Євгенівна, Тристан Марина Борисівна. Місцеві фінанси: термінол. словник / Донбаська держ. машинобудівна академія. — Краматорськ : ДДМА, 2007. — 223c.

13. Пасічник, Юрій Васильович. Бюджетна система України: навч. посіб. / Ю. В. Пасічник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 670 с.

14. Полозенко Д. В. Фінансове забезпечення місцевого самоврядування - важливий чинник соціально-економічної стабільності держави / Д. В. Полозенко // Фінанси України. - 2010. - № 9. - С. 124-126.

15. Сорока Р. С. Бюджетна система : навч. посібник / Р. С. Сорока, І. Г. Благун. - Л. : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. - 236 с.

16. Чала Н. Д. Бюджетна система: навчальний посібник / Н. Д. Чала, Л. В. Лазоренко. - К. : Знання, 2010. - 223 с.

17. http://www.kmu.gov.ua/

18. http://budget.rada.gov.ua/

19. http://www.minfin.gov.ua/

Зміст лекції

1. Система місцевого самоврядування та її принципи.

Сам термін “місцеве самоврядування” (“Local Selfgovernment”) прийшов в Україну з Великої Британії через Німеччину та Росію.

Місцеве самоврядування на теренах нашої держави виникло в Середні віки у вигляді перших спроб міського самоврядування, що надавалось Магдебурзьким правом, частково зберігалось у часи козацької республіки (XV-XVII ст.), але остаточно занепало в часи після безславного об’єднання України з Росією (1654 року). Незначна його реанімація за умов царизму (1917-1919р.р.) закінчилась фактичним відродженням національного поняття місцевого самоврядування лише у березні 1990 року після обрання депутатів Верховної Ради Української РСР та місцевих Рад народних депутатів.

Науковці виділяють такі основні історичні періоди становлення національного місцевого самоврядування:

• перший період – зародження, становлення й розвиток вітчизняних форм місцевого самоврядування (в основі яких були рід та суверенна громада), своїми хронологічними рамками сягав часу зародження й утворення держави східнослов'янських племен на українських землях, і тривав до середини XIV століття;

• другий період або ж період європеїзації. Характеризувався поєд­нанням місцевих форм самоврядування з елементами західноєвропейської організації самоврядування (місто Магдебург), від середини XIV ст. і до пер­шої половини XIX ст. Магдебурзька грамота, що надавалася королем тому чи іншому місту, була класичним актом децентралізації суверенної влади середньовічної держави на рівень цього міста, його територіальної громади;

• третій період відзначався русифікацією вітчизняного місцевого самоврядування на території сучасної України. Центральна, східна, а згодом і південна частина якої входили до царської Росії. Західна частина України належала Польщі, Австрійській, а пізніше Австро-Угорській монархії. Хоча процес русифікації в місцевому самоврядуванні України почався десь наприкінці XVII ст., свого апогею він досягнув у XIX ст. та на початку ХХ століття;

• четвертий період є спробою українізації місцевого самоврядування. Його початком потрібно вважати 20-ті рр. ХХ ст., і він триває дотепер. Починаючи з 1991 р., в Україні нарешті відновлені спроби українізувати як місцеве самоврядування, так і інші сфери суспільного життя.

Теоретичні основи вчення про місцеве самоврядування були закладені ще в кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. представниками французької, бельгійської та німецької юридичних шкіл. Саме в цей час виникають дві класичні теорії місцевого самоврядування (громадівська та державницька), що базуються на двох суттєво відмінних один від одного концептуальних підходах (схема 1):

Основні положення цих теорій зберігають своє значення і сьогодні, їх покладено в основу сучасних поглядів на місцеве самоврядування, які спираються на нормативне визначення, що міститься в Європейській Хартії місцевого самоврядування 1985 року:

1. Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей, в межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою публічних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення ніяким чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів або будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

Схема 1. Класичні теорії місцевого самоврядування

Найбільше поширення в сучасному світі отримали дві основні моделі місцевого самоврядування – англосаксонська (англо-американська) та континентальна (французька).

Англосаксонська модель сформувалася в результаті поступового входження систем управління містами середньовічної Англії в державний механізм управління країною. Характерними рисами цієї системи є:

• значна автономія органів місцевого самоврядування по відношенню до державної влади;

• відсутність на місцях повноважних представників центральної влади, які б опікали органи місцевого самоврядування;

• виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою (наприклад, шериф, клерк громади, скарбник, коронер, регістратор, податковий інспектор тощо);

• функціонування органів місцевого самоврядування виключно в межах своєї компетенції, закріпленої в законі, тобто, повноваження місцевого самоврядування визначаються згідно з позитивним принципом правового  регулювання (органи місцевого самоврядування можуть робити лише те, що прямо передбачено законом).

Континентальна модель є результатом тривалої еволюції римської системи організації влади на місцях і вона характеризується такими основними рисами:

• більш високим (у порівнянні з англо-американською моделлю) ступенем централізації управління, наявністю органів місцевого управління з вертикальною підпорядкованістю;

• повноваження місцевого самоврядування визначаються згідно з негативним принципом правового регулювання (органам місцевого самоврядування дозволяється робити все, що не заборонено законом).

В деяких державах започаткована така система організації влади на місцях, яка характеризується рисами як англо-американської і континентальної моделі, що дає підстави виділити третю – змішану модель.

Реальне місцеве самоврядування об’єктивно можливе лише в умовах суверенітету держави, оскільки вона виступає його гарантом, а іноді й творцем його системи. Природньо, що і в нашій країні цей інститут поступово склався лише після здобуття Україною незалежності.

У правовому аспекті місцеве самоврядування є цілісною системою суспільних відносин, пов'язаних з територіальною самоорганізацією населення, яке самостійно вирішує питання місцевого значення, питання устрою та функціонування місцевої влади в межах Конституції і законів України. Це не лише сфера громадянської самостійності і суспільної активності населення, а також і специфічний рівень влади, організаційні форми здійснення якої визначаються населенням відповідного самоврядного утворення на засадах чинного законодавства.

У політичному сенсі місцеве самоврядування інтерпретується як цілісна система інститутів і процесів, принципів і механізмів їх функціонування, покликаних слугувати засобами цілеспрямованого розширення демократичного простору, ліквідації історично зумовленого протиріччя між державою та суспільством, подолання політичного відчуження людей від влади.

Початок реального відродження місцевого самоврядування в сучасних умовах поклали «Декларація про державний суверенітет України» та прийнятий на її основі та відповідно до неї Закон УРСР від 7 грудня 1990 р. «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування». Цей Закон, вперше в умовах радянської влади, проголошував принципи місцевого самоврядування і відмову від принципу «демократичного централізму» у відносинах між радами різних рівнів.

З прийняттям Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (останнє тлумачення від 12.04.2012р.) та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (із змінами та доповненнями від 05.01.2013р.) зроблено важливі кроки на шляху становлення та конституційного закріплення основ місцевого само­врядування у нашій державі. Разом з тим, варто зазначити, що базові принципи місцевого самоврядування сформульовані в Європейській Хартії про місцеве самоврядування, яка була схвалена Комітетом міністрів країн Ради Європи в 1985 році і ратифікована парламентом України 15 липня 1997 року, у місцевому самоврядуванні України реалізовані не в повній мірі.

Цими широкими принципами є: правова, організаційна та фінансова автономії органів місцевого самоврядування.

• Суть правової автономії органу місцевого самоврядування полягає в тому, що він має власні повноваження, визначені писаним законом і, де це можливо – Конституцією (ст. 2 Європейської Хартії про місцеве самоврядування), а також має право на судовий захист щодо забезпечення своїх повноважень та дотримання конституційних принципів самоврядності (ст. 11). Повноваження мають бути повними і виключними, тобто такими, що не належать одночасно іншим органам. У межах своїх повноважень орган місцевого самоврядування повністю незалежний у здійсненні власних ініціатив з будь-якого питання, що належить до його компетенції. Це правило чинне і тоді, коли йдеться і про делеговані цьому органові повноваження (ст.ст. 3 і 4).

• Суть організаційної автономії полягає в тому, що орган місцевого самоврядування повинен мати можливість сам визначати свою власну внутрішню структуру, яка б відповідала місцевим потребам і забезпечувала ефективне управління (ст.ст. 6, 7 і 10). Діючи в межах закону, орган місцевого самоврядування не підпорядковується іншим органам влади, а будь-який адміністративний контроль за його діями можливий лише при умові забезпечення законності та конституційних принципів місцевого самоврядування (ст. 8).

• Суть фінансової автономії місцевого самоврядування полягає у праві органів місцевого самоврядування володіти та розпоряджатись власними коштами, достатніми для здійснення їх функцій та повноважень (ст. 9).

Європейська Хартія місцевого самоврядування зобов’язує всі країни, які її ратифікували, застосовувати у своєму законодавстві основні принципи, що гарантують самостійність місцевої влади.

Принципи місцевого самоврядування – це вихідні начала, що покладені в основу організації і функціонування місцевого самоврядування та які визначають його властивості, риси та ознаки.

Система принципів місцевого самоврядування не вичерпується лише принципами його правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності (автономії). За ступенем узагальнення їх можна поділити на дві групи:

а) загальні принципи організації та здійснення публічної влади (всіх її форм) в Україні.

Перша група принципів визначає загальні засади організації одночасно двох форм публічної влади в Україні – державної влади і місцевого самоврядування. Вони отримали закріплення в І розділі Конституції України як засади конституційного ладу і деякі з них відтворені в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”. До цієї групи відносяться принципи:

• гуманізму (визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю);

• народовладдя (визнання народу єдиним джерелом влади в Україні. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування);

• демократизму (право та законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію.);

• верховенства права (відображає загальне надбання людства – ідеали свободи, демократії, прав людини і поступово реалізує їх шляхом регламентації усіх суспільних відносин у контексті найвищої справедливості);

• законності (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України).;

б) принципи місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади.

Другу групу становлять принципи, що характеризують організацію та функціонування місцевого самоврядування як самостійної форми публічної влади.

Їх, в свою чергу, також можна поділити на дві групи – основні та спеціальні принципи.

Основні принципи здійснюють визначальний вплив у всіх сферах місцевого самоврядування, в той час як спеціальні притаманні лише окремо взятим сферам місцевого самоврядування.

Конституція України та Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” до основних відносять такі принципи місцевого самоврядування:

• гласність (позначає політику максимальної відкритості у діяльності державних установ і свободи інформації);

• колегіальність (форма прийняття рішень, в якій враховується колективна думка, використовується метод громадського обговорення);

• поєднання місцевих і загальнодержавних інтересів;

• виборність (забезпечення вільних виборів, які докорінно відрізняються від виборів недемократичних і формальних);

• правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність територіальних громад та їх органів в межах повноважень, визначених законом;

• визнання за місцевим самоврядуванням власної компетенції;

• підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

• державну підтримку та гарантії місцевого самоврядування;

• судовий захист прав місцевого самоврядування;

• самостійне вирішення територіальною громадою питань місцевого значення.

Кожен з цих принципів, з одного боку, має самостійне значення, з другого – тісно взаємодіє з іншими принципами. В сукупності вони становлять єдину цілісну систему принципів, які визначають організацію та функціонування місцевого самоврядування в Україні.

Спеціальні принципи місцевого самоврядування мають досить розгалужену систему. Так, наприклад до спеціальних принципів у сфері місцевих фінансів можна віднести:

- збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів;

- фінансування державою витрат, пов’язаних із здійсненням органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади;

- самостійність місцевих бюджетів;

- фінансова підтримка місцевого самоврядування державою тощо.

Відповідно до Конституції України, прийнятої в 1996 році «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування» (стаття 7). У той же час, Конституція містить ряд обмежень щодо самоврядування. Зокрема, обласні та районні ради (а також міста Київ та Севастополь) не є відповідальними за виконавчі функції, їх здійснюють відповідні державні адміністрації (ст. 118).

Наприкінці 2010 року Президентом України була проголошена Конституційна реформа, одним з пріоритетів якої визначено питання модернізації системи місцевого самоврядування. 21 лютого 2011 року Президент підписав Указ «Про підтримку ініціативи створення Конституційної Асамблеї». У березні Концепція створення Асамблеї була надіслана до Венеціанської Комісії для коментарів і отримала досить позитивну оцінку. Під час зустрічі Президента України з Секретарем Венеціанської Комісії були також обговорені питання децентралізації та реформи місцевого самоврядування, зокрема важливість використання міжнародного досвіду і особливо рекомендацій Ради Європи.

Державна адміністрація повинна бути відокремлена від органів місцевого самоврядування на обласному та районному рівнях з метою забезпечення прав самоврядування. Отже, адміністративно-територіальна реформа створює умови для проведення раціоналізації системи державної адміністрації, розвитку більш ефективної системи місцевого самоврядування (на базі територіальних одиниць із більшою площею та значенням), а також зміцнення децентралізації в Україні.

Згідно з Європейською стратегією інновацій та доброго врядування на місцевому рівні, яка була схвалена у 2007 році у Валенсії під час конференції європейських міністрів, відповідальних за місцеве самоврядування біло розроблено 12 принципів доброго демократичного врядування на місцевому рівні. У країнах-членах Ради Європи, які затвердили Стратегію на національному рівні, місцеві влади, що дотримуються цих 12 принципів, можуть отримати відзнаку якості за відмінне врядування (ELoGE). Цією відзнакою є додекаедра, на 12 гранях якої написано 12 принципів доброго врядування. ВІДЕО 12 принципів доброго врядування на місцевому рівні (2,30)

Оптимальна організація влади забезпечує ефективне керівництво державою на всіх її рівнях. Децентралізація влади на рівень територіальних громад та обраних ними інституцій, вимагає формування повноцінної системи місцевого самоврядування. Адже державна влада не буде ефективною, якщо не опиратиметься на демократично організовану систему самоврядування на місцях. ВІДЕО Про можливість місцевої демократії (3,37)

До елементів системи місцевого самоврядування, що формують систему, відповідно до ст. 5 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, належать (схема 2):

• територіальна громада;

• сільська, селищна, міська рада;

• сільський, селищний, міський голова;

• виконавчі органи сільської, селищної, міської рад;

• районні (в місті) ради, які створюються у містах із районним поділом за рішенням територіальної громади або міської ради;

• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

• органи самоорганізації населення.

Дамо коротку характеристику кожного елемента системи місцевого самоврядування.

Територіальна громада – це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Під цим визначенням законодавець розуміє:

• по-перше, жителів, об’єднаних постійним місцем проживання;

• по-друге, територіальну основу місцевого самоврядування – село, селище та місто.

Іншими словами, до територіальної громади можуть належати не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають у межах села, селища, міста і користуються, відповідно до ст. 26 Конституції України, такими ж правами і свободами, а також виконують такі ж обов’язки, як і громадяни України, за винятком, встановленим чинним законодавством.

У пункті 1 ст. 6 зазначеного закону чітко закріплено принципове положення про статус територіальної громади. Зокрема, зазначається, що територіальна громада села, селища, міста є первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень.

Територіальна громада наділена конкретною правосуб’єктністю, а саме:

• правом формування відповідних органів;

• правом проведення місцевих референдумів;

• правом управління місцевими бюджетами та комунальною власністю тощо.

Пункти ст. 6 Закону регулюють питання про об’єднання - роз’єднання територіальних громад.

- Представницький орган місцевого самоврядування – це виборний орган (рада), який складається з депутатів і, відповідно до закону, наділяється правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення.

З урахуванням особливостей адміністративно-територіального устрою нашої держави система представницьких органів місцевого самоврядування складається з двох рівнів:

• сільські, селищні, міські ради (надалі - місцеві ради);

• районні та обласні ради.

Наявність таких двох рівнів аж ніяк не дає підстав підпорядковувати органи першого рівня – другому. Відповідно до положень ст. 10 закону можна зробити висновок про те, що саме місцеві ради – єдині представницькі органи територіальних громад. Саме цим радам належить провідна роль і, окрім цього, - це ті інституції, які безпосередньо працюють із людьми та представляють найближчий до громадян рівень управління.

Отже, місцеві ради як представницькі органи:

• це – виборні органи, що складаються з депутатів, обраних без­посередньо територіальною громадою;

• акумулюють інтереси територіальних громад і володіють правом представляти їх;

• мають виняткове право приймати рішення від імені територіальної громади.

Обласні та районні ради не виступають представницькими органами обласних і районних громад, оскільки Конституція України не визнає таких громад і не розглядає населення області, району як суб’єкт місцевого самоврядування.

- Обласні та районні ради – це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією та чинними законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” у містах із районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради, які, у свою чергу, формують виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

- Органи самоорганізації населення – це також представницькі органи і є природним доповненням та елементом системи місцевого самоврядування.

Органи самоорганізації – представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених Законом „Про органи самоорганізації населення”

Органами самоорганізації населення є:

• будинкові, вуличні, квартальні комітети;

• комітети мікрорайонів;

• комітети районів у містах;

• сільські, селищні комітети.

Одним із прикладів створення таких органів самоорганізації є кондомініуми.

- Виконавчі органи місцевого самоврядування – органи, які, відповідно до Конституції України та Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у випадку їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, реалізації рішень, ухвалених територіальними громадами, відповідними радами у межах, визначених законами.

До виконавчих органів належать виконавчий комітет ради, а також відділи, управління та інші виконавчі органи, які можуть створюватися сільською, селищною, міською, районною у місті радою у межах затверджених нею структури та штатів, з метою здійснення повноважень, що належать до компетенції рад (ст. 54).

- Ще одним елементом системи місцевого самоврядування є сільський, селищний, міський голова, який відповідно до ст.12 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Посадова особа органів місцевого самоврядування — особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій та отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Отже, це не всі працівники органів місцевого самоврядування, а лише:

• керівники місцевого самоврядування (або посадові особи територіальної громади: сільські, селищні, міські голови);

• керівники органів місцевого самоврядування (голови районних, районних у містах, обласних рад, керівники відділів, управлінь, інших виконавчих органів місцевого самоврядування, відповідних підрозділів цих органів);

• відповідальні працівники органів місцевого самоврядування, які займають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків.

Схема 2. Система місцевого самоврядування

Система місцевого самоврядування може бути розглянута у двох аспектах. Слід розрізняти систему форм здійснення місцевого самоврядування і систему суб'єктів місцевого самоврядування.

Систему форм здійснення місцевого самоврядування складають:

1. Форми безпосередньої демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування. До них відносяться:

- місцевий референдум – форма вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення;

- місцеві вибори – вибори депутатів відповідної місцевої ради та сільських, селищних, міських голів;

- загальні збори громадян – збори всіх або частини жителів територіальної громади за місцем проживання для вирішення питань місцевого значення;

- місцеві ініціативи – пропозиція членів громади про обов'язковий розгляд на відкритому засіданні ради будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування порядок внесення місцевої ініціативи визначається радою або статутом громади. Внесена місцева ініціатива підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи;

- громадські слухання – це заслуховування не рідше одного разу на рік громадою звітів депутатів ради і посадових осіб місцевого самоврядування, під час якого можуть порушуватися різні питання і вноситися пропозиції з питань місцевого значення;

- організація і участь у мітингах, походах, демонстраціях, пікетуваннях на місцевому рівні;

- участь населення у роботі органів місцевого самоврядування на добровільних засадах (в якості експертів, спеціалістів, консультантів, громадських контролерів).

2. Форми представницької демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування – це представницькі органи місцевого самоврядування, місцеві голови, органи самоорганізації населення, які обираються населенням і через діяльність яких громадяни можуть впливати на здійснення місцевого самоврядування на підвідомчій території.

У статті 5 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” закріплено систему суб'єктів місцевого самоврядування, серед яких залежно від значимості й впливу на здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування умовно можна виділити декілька рівнів, первинним з яких є територіальна громада селища, міста як основний носій функцій і повноважень місцевого самоврядування.

ВІДЕО ОСН Южний (3,35)

Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні визначаються Конституцією України, чинним Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами про місцеве самоврядування, система яких ще перебуває в стадії свого становлення та які, як про це зазначається в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", не повинні суперечити його положенням (ст.24). Крім цього, відповідно до ст.9 Конституції України частиною національного законодавства про місцеве самоврядування слід також вважати Європейську Хартію місцевого самоврядування, згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України (Закон України "Про ратифікацію Європейської Хартії місцевого самоврядування" від 15 липня 1997 р).