Т.Г. Шевченко – великий син українського народу

Мета. Ознайомити з життєписом великого сина українського народу Т.Г. Шевченка. Вчити дітей добирати необхідний матеріал з літератури. Працювати над розвитком їх активного мовлення – виробляти в учнів уміння зв’язно висловлювати свої думки. Розвивати їх акторські здібності в декламуванні віршів. Продемонструвати красу і чарівність Шевченкового слова. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку залишив поет.

Оформлення: Святково прибрана світлиця. Портрет Тараса Шевченка, рушники серветки. Фотовиставка про життя і творчість Кобзаря. Виставка його творів ілюстрації. Хлопчики і дівчата у вишитих сорочках і блузках.

Вчитель. Шевченкове слово в віках не старіє… Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.

Розпочинаємо виховний захід присвячений Т.Г. Шевченку.

1 Сторінка «Життя і творчість т.Г. Шевченка».

Вчитель. Т.Г. Шевченко — великий український народний поет. Життя нашого генія таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це якась легенда, коли б усе те не було правдою.

1.Ведучий.  9 березня 1814 року в селі Моринцях, що на Київщині, в сім’ї селянина-кріпака народився Тарас Григорович Шевченко. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь замислений, ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур’янах, за що в сім’ї його прозвали малим приблудою.

2.Ведучий.  Коли Тарасу виповнилося вісім років, батьки віддали його до диякона в науку, п’яниця-диякон навчав дітей по церковних книгах і за найменшу провину карав різками. Будучи вже відомим поетом, Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

1.Учень. Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу привела

До п’яного дяка в науку…

- Учися, серденько, колись,

З нас будуть люди, - ти сказала.

2.Учень. Не називаю її раєм.

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І повиваючи, співала.

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я  бачив пекло...Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

3.Ведучий.  Та не довго тривала Тарасова наука. Несподівано горе випало на долю малень­кого хлопчика. Замучена важкою працею, по­мерла мати...

3.Учень. Там матір добрую мою,

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

4.Ведучий.  Батько оженився вдруге — на Ок­сані Терещенчисі з Моренців. Вона привела своїх троє дітей. Тарас і мачуха не любили одне одного. Доводилося Тарасові у бур’янах сусіда Желеха шукати захисту від її стусанів або прямо втікати до сестри.  Т.Г. Шевченко згадує:

4.Учень «Тяжко, важко в світі жити

Сироті без роду,

Нема куди прихилиться —

Хоч з гори та в воду.

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом,

Утопився б — тяжко жити,

А нема де дітись.

1.Ведучий.  Та ще, поки жив батько, то якось Тарас терпів. Батько брав його з собою, як їхав чумакувати, посилав до дяка в науку, жалував. Але коли Тарасові було 12 років, не стало й доб­рого батька. Він застудився і помер. Вмираючи, казав він, що Тарасові маєтку не оставляє, бо він і буде або дуже славний чоловік, або велике леда­що.

Дуже сумував Тарас за батьком. Він писав згодом:

5.Учень. Там батько, плачучи з дітьми             (А ми малі були і голі),             Не витерпів лихої долі,             Умер на панщині!.. А ми             Розлізлися межи людьми,             Мов мишенята. Я до школи —             Носити воду школярам.

2.Ведучий.  Тарас став круглим сиротою. Ані родичів, ані маєтку — нічого; навіть опікун його, дядько Павло, не дуже-то брав його в опіку; це був, за словами самого Тараса, великий катюга.

3.Ведучий.  Годі було Тарасові вдержатися в хаті. Пішов до дяка Богорського на дальшу на­уку. Богорський був нестямний п’яниця. Тараса держав він у себе не як учня, а як наймита-послуга, який мусив носити йому воду, рубати дрова то­що. А коли хлопець вивчився добре читати, поси­лав його по покійниках з Псалтирем.

4.Ведучий.  Дуже важко було Тарасу. Він втік від Богорського до маляра-диякона. Але потім по­вернувся додому. Працював пастухом. Своє ди­тинство з болем в серці він згадує через 20 років у вірші «Мені тринадцятий минало».

6.Учень.  Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в бога. ....... Уже прокликали до паю, А я собі у бур'яні Молюся богу... І не знаю, Чого маленькому мені Тоді так приязно молилось, Чого так весело було? Господнє небо і село, Ягня, здається, веселилось! І сонце гріло, не пекло! Та недовго сонце гріло, Недовго молилось... Запекло, почервоніло І рай запалило. Мов прокинувся, дивлюся: Село почорніло, Боже небо голубеє - І те помарніло. Поглянув я на ягнята - Не мої ягнята! Обернувся я на хати - Нема в мене хати! Не дав мені бог нічого!.. І хлинули сльози,

1.Ведучий. Працював Тарас у Кирилівського попа Копійці, потім у пекарні Дмитренка. Дуже важко жилося. Про це важке життя, про панів і батраків написав Тарас багато віршів, які ввійшли в збірку «Кобзар».

2. Ведучий. В 1840 році вийшла збірка (перша) «Кобзаря». В цю збірку ввійшли вісім віршів: «Думи мої, думи», «Перебедня», «Катерина», «Тополя», «Думка», «Іван Підкова», «К. Основ’яненко», «Тарасова ніч».