3. Значення принципів законності в процесі дотримання правопорядку

3.1 Поняття законності

правопорядок суспільний юридичний законність

Термін «законність» з’явився в період буржуазних революцій і зводився до вимоги підкорення громадян, адміністрації, посадових осіб, і суду приписам закону і до заборони виходити за його межі.

В Україні в одних випадках «законність» розглядали, як метод управління державою і суспільством по точному і неухильному виконанню і дотримання законів та інших підзаконних актів. У других випадках розглядали як режим діяльності всіх державних органів, громадських обєднань і громадян по дотриманню законодавства. У зв’язку з цим, часто траплялось, що чим точніше виконували закони, тим більше здійснювалось беззаконня. В третіх випадках законність ототожнювали з правопорядком. У юридичній науці була сформована традиційна концепція законності, суть якої полягає у суворому, неухильному дотриманні та виконанні законів всіма суб’єктами права [14, с. 49].

Законність досить часто розглядається в теорії права як державно-правовий режим, що забезпечує загальнообов’язковість юридичних норм і правових приписів у суспільстві та державі. У сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління ця вимога проявляється особливо суворо.

Законність ─ це особливий режим або процес діяльності держави і всіх інших суб’єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог:

1) наявність добре продуманої системи демократичних правових законів і підзаконних нормативних актів;

2) точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов’язків) всіх учасників суспільних відносин, зокрема державних органів і посадових осіб;

3) точне і неухильне дотримання законів та інших нормативно – правових актів всіма посадовими особами і громадянами [8,с.63]. Такий підхід відповідає вимогам статті 8 Конституції України. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ст.6 Конституції України).

Тоді як закон закріплює загальнообов’язкові правила поведінки, законність “прокладає” шлях до повного і безперешкодного їх здійснення. Інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення законів у життя. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу, забезпечує їх реалізацію. Таким чином, режим законності в правовій державі обумовлює наявність двох взаємозалежних факторів:

а) встановленого, чітко відпрацьованого законодавства, що відповідає потребами суспільного прогресу;

б) повної і безумовної реалізації розпоряджень законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями.

Законність, як необхідна умова гармонічного функціонування людського суспільства, стає реальною силою в більш пізній час, коли суспільні відносини здобувають нову якість, тобто коли з відносин залежності, придушення й пригноблення вони поступово перетворюються щодо незалежних і вільних продуктивних матеріальних благ. Цим створюється необхідна база для дії справедливих правових законів, які однаковою мірою захищатимуть інтереси всіх членів суспільства, що приймають участь у його відтворенні.