4. Дисидентський рух 70-80-х рр.

Опозиційний дисидентський рух другої половини 60-х першої половини -80-х рр. став більш масовим і організованим, рух став носити яскраво виражений антитоталітарний характер. 80% дисидентів становила інтелігенція. Дисиденти називали вище керівництво Української РСР колоніальною адміністрацією, яка проводить в республіці політику центру. Заслугою дисидентства 70-х стало вироблення власної ідеології. Формами боротьби дисидентів були :

 розповсюдження книг, брошур, статей, написаних дисидентами ;

 створення гуртків груп, організацій;

 проведення мітингів, демонстрацій ;

 написання листів – протестів (колективних та індивідуальних) на адресу влади.

Зростання маштабів інакодумства викликало роздратування та репресії з боку керівництва держави . В Україні були заарештовані понад 100 представників інтелігенції. Були ув’язнені В. Чорновіл (який вже був засуджений у 1967 р. за книжку «Лихо з розуму», в якій подав документальні дані про 20 політв’язнів з України. За цю книжку В. Чорновіл у Парижі отримав журналістську премію, а в СРСР йому дали 3 роки тюрми; за порушення режиму в таборі відсидів 15 р.; в тюрмі В. Чорновола називали «Табірним генералом». ), історик Валентин Мороз з Івано-Франківська, який написав кандидатську дисертацію, за яку отримав і відсидів 5 років тюрми, в 1969р. вийшов, а через 9 місяців у 1970 р. його знову заарештували за антирадянську пропаганду і вирок був 14 р. Там він написав працю «Репортаж із заповідника ім. Берії» і зумів передати її на радіостанцію Голос Америки. Він оголосив суху голодовку, і про це, теж через Голос Америки, дізнався весь світ. Резонанс був на стільки великий, що В. Мороза обміняли з ФРН на радянського розвідника).

Протягом 1970-1972рр. в Україні було заарештовано понад сто представників інтелігенції серед них : Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Василь Стус.Всі вони були засуджені до тривалих термінів ув’язнення. В таборах загинули В. Стус, В. Марченко, Ю. Литвин.

Арешти дисидентів, які були не згідні з політикою КПРС і СРСР продовжувались до приходу М. Горбачова (1985 р. ). Яскравою сторінкою дисидентського руху стала діяльність Української Гельсінської Спілки (УГС). Вона була утворена у 1976 р. з метою сприяння виконання рішень Хельсінкської наради 35 держав Європи і Північної Америки щодо прав людини і додержання принципів демократії (1975 р.). УГС була легальною організацією, її керівником став письменник М. Руденко. Серед 36 членів УГС були такі відомі дисиденти, як Левко Лук’яненко, І. Кандиба, В. Чорновіл, В. Стус, Н. Світлична і ін. Через три місяці після її створення лідерів УГС було заарештовано, а до 1980 р. ¾ групи було засуджено на строк від10-15 років.

Боротьба дисидентів прискорила кризу радянської системи. Вони сприяли формуванню суспільної свідомості, із їх середовища вийшла чимала кагорта політиків незалежної України. Дисиденти зберегли традиції національно-визвольної боротьби українського народу, поставили за мету вихід України зі складу СРСР.

Керівництво У Р С Р у 1940 – 1990- ті рр. Перші секретарі ЦК КПУ
1938 – 1947рр.	М.Хрущов
1947р.	Л. Каганович
1947 – 1949рр.	М. Хрущов
1949 – 1953рр.	Л. Мельников
1953 – 1957рр.	О. Кириченко
1957 – 1963рр.	М. Підгорний
1963 – 1972рр.	П. Шелест
1972 – 1989р р.	П. Щербицький
1989 – 1990рр.	В. Івашко
1990 – 1991рр.	С. Гуренко