3. Розгортання руху Опору в Україні ( 1941 – 1942 рр.)

На боротьбу з окупаційним режимом, «новим порядком», піднімалися широкі верстви населення. Не всі з них були прибічниками Радянської влади. В русі Опору були дві течії – радянська, яка керувалася радянськими гаслами, а друга – націоналістична, що орієнтувалась на створення незалежної української держави.

1. Радянська течія :

а) створювали підпільні організації. У червні-вересні 1941р. на окупованій території було залишено 23 підпільні обкоми, 685 міських і районних підпільних комітетів, 4316 підпільних організацій і груп КП(б)У. В них брали участь 100 тис.чол.

б) створювали партизанські загони і з’єднання.

Відступаючи, Червона армія залишила в тилу ворога офіцерів, секретарів обкомів, райкомів партії, комсомольських комітетів для організації партизанського руху. Радянський рух Опору до 1942 р. зміцнився. В Україні нараховувались сотні партизанських загонів, багато з них об’єднувались в справжні боєздатні армії, наприклад, партизанські загони Сидіра Артемовича Ковпака, Сергія Руднєва, Олександра Сабурова, Олексія Федорова. В травні 1942р., з метою координації дій партизанських загонів, був створений Центральний штаб партизанського руху при Ставці. З жовтня 1942 р. партизанські загони беруть участь в бойових діях Червоної армії. Партизани вели «рейкові війни», підривали цінні обєкти, мости, збирали розвіддані і передавали їх в Москву. Винищували фашистів, звільняли від них цілі райони і відновлювали в них Радянську владу. Москва надавала допомогу партизанам зброєю, продуктами, медикаментами, забирала важкопоранених. В партизанському русі брали участь 300 тисяч чоловік.

2. Націоналістична течія.

На заході України підпільно діяла Організація Українських Націоналістів (ОУН). З початком Другої світової війни вона розкололася на дві ворогуючі організації, котрі очолили Андрій Мельник та Степан Бандера .

Андрій Мельник народився 1890 р. у галицькому селі Волі Якубовій . Його батько був дяком, а мати померла, коли йому було 7 років. Закінчивши гімназію, він продовжив освіту у Відні, а з початком Першої світової війни пішов добровольцем в українські січові стрільці. У 1916 р. попав у Російський полон, а наприкінці 1917 р. у Києві був призначений командиром Галицького куреня. Під час громадянської війни займав високі посади у військових силах Директорії. В 1922р. переїхав до Львова ,був одним із засновників Української Військової Організації – попередниці ОУН. Після загибелі у 1938 р. першого провідника ОУН полковника Євгена Коновальця очолив цю організацію. У 1944р. знаходився у фашистському таборі . Після Другої світової війни займався громадською діяльністю. Помер у Люксембурзі.

Степан Бендера народився 1908р. в родині греко-католицького священника у галицькому селі Старий Угринів. Навчався у Львівському політехнічному інституті на агрономічному факультеті, одночасно займаючись підпільною діяльністю в ОУН. За політичне вбивство був засуджений польським судом до страти, заміненою ув’язненням. Велику частину життя провів у тюрмах і таборах. Після Другої світової війни проживав у Західній Німеччині, керував закордонними частинами ОУН. З його іменем пов’язані дії ОУН на Західній Україні в 40-і поч. 50-х рр., які супроводжувалися великим кровопролиттям. С. Бандера у в’язницях і концтаборах знаходився до 1944р. У 1947р. був обраний головою проводу ОУН, керував боротьбою українського національного підпілля проти радянської влади. У 1959 р. був убитий у Мюнхені агентом радянських спецслужб Б. Сташинським.

Бандера вважав, що боротися за самостійну державу треба за допомогою терору і сам ще 1935 р. організував убивство міністра внутрішніх справ Польщі.

Оунівці , які йшли за А. Мельником підтримували Німеччину і покладали на неї великі надії у боротьбі проти радянської влади. Фракцію ОУН-М називали мельниківцями, ОУН-Б – бендерівцями. Степан Бандера, не відкидаючи можливості співпраці з німцями, виступав за утворення власної армії, незалежність України.

30 червня 1941 р. у Львові керівники ОУН спробували проголосити Українську державу і створити уряд, але німецькі власті розігнали цей уряд, а його прем’єра Ярослава Стецька разом із С. Бандерою заарештували і відправили до в’язниці.

У жовтні 1942р. дрібні загони оунівців Волині і Полісся об’єдналися в Українську повстанську армію – УПА. У листопаді 1942 р. ОУН-Б зливається з поліською січчю Боровця УПА і утворюється ОУН-УПА під командуванням Романа Шухевича (псевдонім – Тарас Чупринка). Це була армія, яка не мала підтримки жодної країни світу. Вона воювала проти радянської влади, зброю добувала в боях.