Доповідь студента Теорії вартості

Трудова теорія вартості була започаткована представника­ми англійської класичної політичної економії В. Петті, А. Смі-том, Д. Рікардо, а згодом була доповнена і завершена К. Марк­сом.

Згідно з цією концепцією єдиним джерелом вартості є пра­ця, яка становить субстанцію або внутрішній її зміст. Поділив­ши працю на конкретну і абстрактну, К. Маркс показав, що конкретна праця створює в товарі споживчу вартість, а аб­страктна — вартість. При цьому, за Марксом, джерелом вартості не можуть бути витрати минулої праці, втілені в засо­бах виробництва. Лише витрати живої абстрактної праці на­йманого працівника створюють у товарі вартість і додану вар­тість.

На основі монофакторної концепції джерела додаткової вартості К. Маркс прагнув теоретично обґрунтувати сутність та причини експлуатації найманих працівників. У цьому по­лягає певна односторонність та ідеологічна заданість марксо-вої теорії вартості, яка завадила йому більш повно врахувати досягнення деяких своїх попередників та сучасників, а також відобразити різноманітність та суперечливість реальної дій­сності.

Аніскільки не применшуючи заслуг К. Маркса в розвитку теорії вартості, слід визначити, що вона не позбавлена недолі­ків і не може розглядатися як всеохоплююча і вичерпна кон­цепція в економічній науці.

Так, основний постулат К. Маркса про працю як єдине дже­рело вартості не поділяють багато сучасних економістів, вва­жаючи, що у створенні вартості беруть участь усі фактори ви­робництва, в тому числі праця, земля, підприємницькі зді­бності тощо.

У трудовій теорії вартості недостатньо приділено уваги і взаємозв'язку вартості та споживчої вартості, насамперед впливу останньої на величину вартості товару. До того ж К. Маркс ототожнював споживчу вартість і корисність, що ускладнювало аналіз ролі корисності в теорії вартості.

Відповідно до марксистської теорії вартість створюється працею робітників лише у сфері матеріального виробництва.

Такий підхід зумовив розмежування економіки на виробничу і невиробничу сфери і, відповідно, поділ праці на продуктивну і непродуктивну, яка не створює ні вартості, ні доданої вартості. Це, у свою чергу, слугувало в командно-адміністративній еко­номіці теоретичним обґрунтуванням ставлення до невиробни­чої сфери як до другорядної, малозначущої, зумовило залиш­ковий принцип фінансування її галузей (освіти, охорони здоров'я, науки, культури), яке підкріплювалося концепцією непродуктивності зайнятої там праці. Звідси гіпертрофована увага до розвитку в радянській економіці сфери матеріального виробництва і насамперед виробництва засобів виробництва,

ПРОДОВЖЕННЯ ДОДАТКУ В

Вказані обставини дали можливість інтерпретувати трудо­ву теорію вартості як виробниче-витратну теорію, що на прак­тиці породжує диктат виробника над споживачем.

У другій половині XIX ст. поряд із трудовою теорією вар­тості виникла і отримала широке поширення принципово нова концепція вартості — маржинелістська теорія граничної ко­рисності. Засновники цієї теорії К. Менгер, Л. Вальрас, Ф. Ві-зер, Е. Бем-Баверк, Г. Гессен, В. Парето та їхні прихильники вважали, що в основі цінності товару лежить не праця, а суб'єктивно-психологічна думка споживача щодо його корис­ності.

Відповідно до маржиналістських поглядів суб'єктивна цін­ність благ залежить від двох факторів: рідкісності, тобто на­явного запасу, та ступеня насиченості потреби в них. Люди­на потребує не в цілому блага, а його певної кількості. Ступінь корисності кожної нової одиниці блага залежить від уже наяв­ного запасу подібних одиниць. Потреба в нових одиницях бла­га зі збільшенням їх числа поступово насичується. Тому в міру збільшення споживання кожної нової одиниці блага ступінь насиченості збільшується, а корисність кожної наступної до­даткової одиниці блага зменшується. Остання одиниця това­ру, що споживається суб'єктом, має для нього найменшу ко­рисність. Отже, цінність блага певного виду визначається ко­рисністю граничного (останнього) екземпляру, що задоволь­няє найменшу потребу суб'єкта. Цей стійкий взаємозв'язок між вказаними економічними явищами отримав у маржина-лістів назву закону спадної граничної корисності.

Гранична корисність — це додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи по­слуги.

Теорія граничної корисності та ідеї маржиналізму справи­ли суттєвий вплив на розвиток теорії вартості і світової еконо­мічної науки в цілому. Перш за все вони виходили з того, що аналіз економічних процесів слід розпочинати не з виробни­цтва, а з вивчення потреб людей, з пошуку критерію оціню­вання ступеня корисності благ. Тим самим економічні дослі­дження були повернені обличчям до окремої людини, її по­треб, попиту, мотивів господарської поведінки.

Категоріально-понятійний апарат, математичні методи до­слідження та інші концептуальні положення маржиналізму стали невід'ємними елементами методології сучасного неокла­сичного напряму в економічній науці і перш за все її важливо­го розділу — мікроекономіки.

Проте маржиналістська теорія граничної корисності, побу­дована, як і теорія трудової вартості, на моністичному підході до вивчення природи вартості, також не стала загальною та за­вершеною теорією.

Якщо зіставити теорію трудової вартості з теорією гранич­ної корисності, то вони нібито заперечують одна одну: перша визначає вартість товару лише затратами праці, друга — лише за ступенем його корисності для споживача. Це надавало обом теоріям (у тому вигляді, як вони були сформульовані засно­вниками) однобічного характеру, і вони, таким чином, не вра­ховували реалій економіки.

ПРОДОВЖЕННЯ ДОДАТКУ В

Тому на рубежі XIX і XX століть деякими економістами були зроблені спроби синтезувати обидві ці теорії. Першу таку спробу зробив відомий англійський економіст А. Маршалл, який вважав, що у формуванні вартості товару слід врахувати рівною мірою як витрати виробництва, так і корисність това­ру. На думку вченого, є однакові підстави сперечатися про те, чи корисність, чи витрати виробництва регулюють вартість, як і про те чи верхнє, чи нижнє лезо ножиць розрізає шмат па­перу. Відійшовши від пошуку єдиного джерела вартості та по­єднавши теорію витрат з теорією граничної корисності на осно­ві попиту та пропозиції, А. Маршалл тим самим поклав поча­ток неокласичному аналізу в економічній науці.

Видатний український економіст МЛ. Туган-Барановський вважав теорії трудової вартості і граничної корисності не таки­ми, що виключають, а такими, що доповнюють одна одну. Працю і граничну корисність він подав як об'єктивний і суб'єктивний фактори, що формують вартість. Будь-який гос­подарський процес не виключає ні об'єктивну, ні суб'єктивну сторони, він має обидві сторони. Трудова теорія вартості ви­явила об'єктивні, теорія граничної вартості — суб'єктивні фактори цінності, а справжня теорія вартості має поєднувати і те, й інше.

В українській економічній науці того часу поряд з М.І. Ту-ганом-Барановськйм проблему вартості досліджували й інші відомі економісти, яких умовно можна поділити на певні гру­пи. Прихильниками трудової теорії вартості були Н. Зібер, Л. Федорович, І. Міклашевський; суб'єктивно-псйхологічної теорії цінності — Є. Слуцький, Н. Бунге, Р. Орженецький, А. Білімович, Д. Піхно; синтезу цих двох підходів -'-'А. Анто­нович.

Об'єктивний аналіз дає підстави для висновку, що вартість виступає результатом поєднання в товарі двох чинників — ви­трат праці і його корисності. Вона водночас є категорією ви­робництва і категорією обміну. Оскільки на створення товару потрібні матеріальні й трудові витрати, то вартість, закладена в ньому, є категорією виробництва. Але через те що на ринку вартість не тільки виявляє себе, а саме тут остаточнр визнача­ється її величина відповідно до ступеня корисності товару і по­питу на нього, вона є також категорією обміну. Ринкова вар­тість (ціна), за якою реалізуються товари, ніби синтезує вироб­ничі й ринкові системовизначальні фактори, за:допомогою яких вона формується.

І сьогодні пошук шляхів синтезу цих теорій є одним із пріоритетних наукових напрямів подальшого розвитку теорії вартості.

ПРОДОВЖЕННЯ ДОДАТКУ В

Завдання 4 Розв’язок задач розрахунку показників економічної ефективності