3. Ставлення до оцінки цільових текстів

3.1. Поняття еквівалентності та адекватності перекладу

На всьому протязі наукових пошуків «якісного» перекладу йому давали різні назви, зокрема, окрім реалістичного, — повноцінний, вірний, точний, переклад як такий тощо. Проте найпоширенішими в науковій літературі все ж таки залишаються поняття адекватного та еквівалентного перекладу. Слід зауважити, що нерідко, наводячи дефініції таких типів, автори визначають один термін через інший, наприклад: «Художній переклад має бути вірним і точним, тобто адекватним оригіналові» (Лейтес 1955, с. 112), або: «Адекватний переклад ліричного тексту має бути еквівалентним оригіналові за насиченістю взаємопов’язаних метро-ритмічних, фонічних та металогічних структур» (Гончаренко 1988, с. 109). У деяких працях під час визначення адекватного перекладу в дужках наводяться синонімічні, на думку автора, терміни, і навпаки — як це, наприклад, робить Я. Рецкер: «Якщо критерієм точності перекладу є тотожність інформації, яка повідомляється різними мовами, то цілісним (повноцінним або адекватним) можна визнати лише такий переклад, який передає цю інформацію рівноцінними засобами» (Рецкер 1974, с. 7).

Проте, все ж таки є досить багато публікацій, де дефініції адекватного перекладу наводяться окремо. Це, перш за все, стаття А. Смирнова в «Литературной энциклопедии» 1934 р., де під адекватним науковець розуміє такий переклад, в котрому передано всі наміри автора — як продумані, так і несвідомі — в сенсі «певного ідейно-емоційного впливу на читача», причому перекладач має намагатися зберегти всі ресурси образності, колориту, ритму і т.д., що були використані автором (Смирнов 1934, с. 527). Перекладач Г. Бельгер розуміє адекватний переклад як такий, що відтворює зміст, форму, ритмомелодику і всі інші нюанси художнього твору, тобто «щось естетично рівноцінне», ідеал, якого треба прагнути. Втім, під час перекладу, зазначає автор, щось неминуче втрачається, але переклад від цього не стає неадекватним (Бельгер 1988, с. 38). Дещо подібного погляду дотримується М. Якубяк, але він робить акцент на необхідності передачі тих «художньо-естетичних цінностей, які містить першотвір» і без яких переклад ніколи не можна назвати адекватним. При відсутності еквівалентних стилістичних засобів перекладач має відшукати, за думкою М. Якубяка, їхні функціональні відповідності (Якубяк 1982, с. 132). Існування перекладу водночас в системах двох мов С. Прокопович вважає найістотнішим для поняття адекватності. Він зазначає, що адекватний переклад має сприйматися як оригінал і як переклад одними й тими самими читачами (Прокопович 1980, с. 40). З точки зору Ґ. Ґачечіладзе, термін адекватний переклад може мати подвійне значення: переклад, адекватний у художньому відношенні, та переклад, адекватний у мовному відношенні. Ці два типи адекватності зовсім не обов’язково мають бути присутніми в одному перекладі, оскільки «адекватні художні образи створюються з різних мовних елементів» (Ґачечіладзе 1964, с. 94).

Цікаво, що деякі практики та теоретики перекладу, в тому числі й сучасні, намагаються не користуватися термінами адекватний чи еквівалентний переклад, оскільки вони або не додають нічого нового до старого поняття гарний переклад (Новикова 1988, с. 43), або не включають такий дуже важливий чинник, як читацьке сприйняття твору (Топер 1988, с. 29).

Останнім часом було зроблено спробу розділити функції еквівалентного та адекватного перекладу. Так, у збірці «Проблемы теории и практики перевода», що вийшла в Москві 2000 року, в одній зі статей наводиться нова дефініція цих типів перекладу: «Функціонально-прагматична адекватність перекладу припускає максимальне можливе відтворення домінантної функції оригіналу, яка формується на основі комунікативної інтенції відправника повідомлення, та спрямованої на досягнення певного комунікативного ефекту з боку одержувача тексту перекладу. Еквівалентність перекладу визначається як максимально можлива лінгвістична близькість текстів оригіналу та перекладу» (Сдобников 2000, с. 135). Інакше кажучи, пропонується поділ сфер дії цих двох термінів: еквівалентність пов’язана з мовною точністю перекладу, в той час як адекватність — з художньою. Також робиться спроба визначити об’єктивні критерії адекватності; на думку В. Сдобникова, це:

1. вичерпне, наскільки можливо, розуміння авторської ідеї;

1. вірне визначення художньо-естетичного напряму тексту;

2. вірна оцінка можливих реакцій на твір читачів вихідної культури;

3. використання відповідних засобів цільової мови для створення тексту, який би викликав схожі реакції в читачів цільової культури (Сдобников 2000, с. 136).

Безумовно, розподіл функцій еквівалентного та адекватного перекладів зроблений досить вдало і знімає питання щодо різниці між цими поняттями. Щодо об’єктивності запропонованих критеріїв, то вона, на наш погляд, все ж таки викликає сумніви, хоча становить собою значне наближення до таких критеріїв адекватності перекладу, які, з одного боку, можуть бути використані в практичній діяльності та при аналізі цільових текстів, а з іншого, враховують такий складний чинник, як реакція читачів.

Ще один підхід до поняття еквівалентності перекладу викладений у роботах Ю. Найди та Ч. Табера: науковці розрізняють між «формальною» та «динамічною» еквівалентністю (у пізніших роботах замість терміна «еквівалентність» вживається «відповідність»). Формальна відповідність «фокусує увагу на самому повідомленні, на формі та змісті», у той час як динамічна еквівалентність заснована на «принципі однакового впливу» (Nida 1969). Перша орієнтується на оригінал, у той час як друга — на реакцію читача чи слухача.