Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Помазан 37-41.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
07.12.2018
Размер:
54.78 Кб
Скачать

37. Співвідношення аксіології лицарської та міської літератури

До кінця першого тисячоліття н.е., поки родовий стрій переходив у феодальний, продовжувалася міська поетична творчість на латинській мові. Велика кількість пам’яток про це виникла в Італії, бо саме тут латинська мова та знайомство зі старими римськими авторами збереглися довше та краще. Крім того, тут католицька церков отримала найбільш закінчену організацію і мала сильніший вплив на культурне життя. Через це, з одного боку латина стала мовою освічених прошарків суспільства. А з іншої сторони, тут увага до літератури створеної національною мовою, що мали народні язичні корені. Міська літ. находила підтримку у античних пам’ятниках матеріальної культури(статуї, храми, амфітеатри), у легендах, казках, заснованих на античних міфах, в обрядових піснях, у пережитках антично-язичницьких традицій. Усі ці поети – християни, і релігійна тематика звісно займала у їх творчості головне місце. Але, через те, що у суспільстві довгий час існувало “дві віри”, так і у творчості латинських поетів середньовіччя мало місце змішання християнських та антично-язичницьких елементів шляхом або їх чергування, або поєднання християнських ідей з античною стилістикою та образністю(у Овідія, Стація, Вергілія). Творчість пізніх латинських поетів мало міжнародний характер, який виявляв смаки та інтереси інтелігентних прошарків суспільства. Вони писали перекази біблійних розповідей та церковних легенд, оди на честь правителів, полководців єпископів, описи пишних свят та яскравих подій з життя аристократії суспільства. Найвідомішим вважають Венанція Фортуна та (530-600 рр.) Писав переважно поеми духовного змісту – життя святих, описи християнських свят.

В кінці VI ст. починається спад шкільної справи та лат. письменність (продовжується протягом двох століть). Класична латинь забувається, замість неї – варварська латина.

Карл Великий у VIII ст. спробував відродити латинську поезію з метою закріпити ідею імператорської влади, яку він сам відродив на нових засадах; хотів виявити її законність, зв’язавши з традиціями Римської імперії та римської культури. Він зібрав при дворі велику кількість вченість та письменників з різних куточків імперії та інших країн. Письменники школи при дворі виражали сучасні відчуття і теми у античній формі. Детально описували родину Карла, імператорське полювання, розкішні прийоми, імператорські сни, що віщували щось. Твори мали вигляд привітань з приводу перемоги імператора , описів краси дам при дворі їх одягу, поетичні послання на різні теми. У цілому ця поезія при дворі мала вузький аристократичний характер, на загальний літературний процес епохи не мала сильного впливу.

У ХІ-ХІІ ст. головний клас західноєвропейського феодального суспільства вже остаточно склався. Лицарство перетворюється клас воєнно-феодальної знаті зі своїми правилами поведінки, традиціями, ідеалами. Лицар повинен бути мужнім, справедливим, правдивим, щедрим; повинен охороняти церков, боротися з “невірними”, бути опорою слабких та беззахисних (жінок, вдів, сиріт). Велику роль для створення такого “іміджу” у суспільстві зіграла лицарська поезія ХІІ-ХІІІ ст.(хоча дуже часто насправді ідеалізовані риси характеру знаходилися у різкому протиріччі з дійсною лицарською практикою). Найбільший розвиток – у Франції(писали – трубадури, трувери). Завдяки прямому контакту західноєвропейського лицарства з народами Сходу розширювався його розумовий кругозір. Лицар культурно росте. Лицарство зберігає свою класову природу(феодальні війни, стиль життя зберігають свою грубість та жорстокість) Але водночас у вищих кругах лицарства формується морально-естетичний ідеал і просліджуються паростки міської культури. Виникають пишні двори, на які приходять люди з манерами, гарно вбрані, цікавляться музикою та поезією. Поряд з любов’ю до розкошів та прагненням прикрасити життя культивуються ще щедрість, яка від нині вважається обов’язковою характеристикою лицарського доброчинства, що часто виливається у марнотратство. Нова характерна ознака благочинства лицарства – куртуазія (від фр. двор). Тепер лицар повинен бути не тільки сміливим, вірним та щедрим, а ще привабливим у суспільстві, вміти тонко і ніжно відчувати. До героїчного ідеалу приєднується естетичний ідеал. А звідси і естетичні пріоритети в літературі: вбрання, щедрість, хоробрість(описи битв, полювань), описи зброї, захоплення фізичною силою, змагання, гостинність,бенкети.

38.Життя Данте і громадянська війна в Флоренції

У XI-XIII завдяки торгівельним відносинам зі Сходом саме італійські міста першими в Європі звільнилися від влади феодальних сеньйорів і утворили комуни з республіканським способом управління. Номінальн вони визнавали владу папи або германського імператора, але фактично їм вдавалося отримати незалежність і бути повністю політично незалежними. Економічні процеси викликали значні зміни у соціальній структурі суспільства: насильницька “урбанізація”(переселення у міста феодалів), розкуркулення, звільнення селян від феодальної залежності. Все це потрібно було для розвитку промисловості, але економічна і політична роздробленість країни була перешкодою розвитку капіталізму. Необхідність об’єднання країни відчували всі ворожі сторони: дворянська партія гібеллінів(боролися за об’єднання під іноземною владою германського імператора) і торгівельно-реміснича партія гвельфів(прибічниця національної влади, бачила папу єдиною людиною, що могла об’єднати всіх).

Історичні події, про які йшлося вище, мали дуже великий вплив на життя та діяльність Данте, який був не тільки поетом, але брав активну участь у політичній боротьбі. Поетична творчість його дуже розвивається у тісній взаємодії з політичною діяльність

Данте народився у Флоренції у 1265 р. у родині старовинного збіднілого дворянського роду. Батько належав до партії гвельфів. Повнолітнім Данте записався у 1283 р. у цех лікарів та аптекарів. Отримав освіту, яку сам вважав недостатньою, тому сам вивчав фр., провансальську мови, що дало йому змогу читати зразки іноземної літератури. Вивчав не тільки поетів середньовіччя, але й античних (особливо Вергілія, якого вважав своїм “господарем, вчителем”).

Рано почав писати вірші. На початку 80-х років XIII в. Написав багато ліричних віршів (любовна тема). Коли Данте було 18, він закохався у Беатріче(донька батькового товариша). Але вона вийшла заміж за дворянина і померла у 1290 р. Про історію свого кохання Данте розповів у маленькій книжці “Нове життя”(вона принесла йому ліричну славу). Після смерті Беатріче поет почав наполегливо вивчати теологію, філософію, астрономію, засвоїв усі тонкощі середньовічної схоластики.

Політичною діяльністю Данте почав займатися дуже рано. Повнолітнім він уже брав участь у військових заходах флорентійської комуни і був на стороні гвельфів проти гібеллінів. У 90-х роках Данте виконує дипломатичні доручення міських рад, а у червні 1300 його обирають членом колегії шести приорів, що управляла Флоренцією.

Після розколу гвельфської партії він стає на сторону Білих і енергійно бореться проти орієнтації на папську курію. Після того як Чорних перемогли Білі, в їхню боротьбу втрутився папа Боніфацій VIII. Він покликав принца французького Карла Ваула, який ввійшов у місто у 1301 році і вчинив розправу над прибічниками партії Білих. У січні 1302 р. Данте звинуватили у хабарництві. (треба платити великий штраф). Може бути ще гірше, тому поет біжить з Флоренції. Його майно було повністю конфісковано.

Життя у вигнанні дуже змінили політичні погляди Данте. Намагаючись допомогти Білим силою здолати Чорних, він вступає у змову за гібеллінами.(хоч не розділяв їх поглядів) Але скоро він розчаровується у них (“сброд извергов, глупцов”). Він схиляється більше і більше до того, що тільки імператорська влада може об’єднати Італію, вона може створити рішучий опір папській владі. Надію він покладав на імператора Генріха VII, що з’явився в Італії у 1310 р. ніби-то для наведення “ладу” і для ліквідації міжусобної війни між італійськими містами, а фактично, з метою пограбування. Але Данте бучив у ньому “спасителя”, тому старанно агітував за нього, розсилаючи латинські послання. Однак Генріх VII помер у 1313 р., і не встиг заволодіти Флоренцією.

Після цього останні надії повернутися на Батьківщину були зруйновані. Двічі Флоренція викреслила його зі списку амністованих, бо в ньому бачили невгамовного ворога. У 1316 йому запропонували повернутися, якщо він привселюдно покається. Данте відмовився від такого приниження. Останні роки життя він провів у Равенні у князя Гвідо да Полена(племінник тієї самої Франчески, про яку він згадує у “Божественній комедії”). Тут він працював над завершенням своєї великої поеми, яку писав протягом усіх років вигнання. Він сподівався, що поетична слава допоможе йому повернутися, але не дожив до цього. Помер 14 вересня 1321 р. в Равенні. Флоренція намагалася повернути останки великого поета, але Равенна завжди відповідала відмовою.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.