Завдання до тексту

І. Дайте відповідь на питання:

1) Через що, на думку А. Лефевра, переклад як явище довго був позбавлений належної уваги літературознавців?

2) На чому ґрунтується схвальне чи негативне ставлення критиків і читачів до конкретних перекладів?

3) Чим викликалось негативне ставлення до художнього перекладу як явища, і цілком позитивне — до критики?

4) Що, окрім власне текстів, належить до літературної системи, на думку А. Лефевра?

5) Що означає Лефеврів термін «переломлення»? За яких обмежень воно створюється?

6) З яких компонентів складається покровительство в літературній системі?

7) Як змінюється співвідношення статусу й фінансового прибутку стосовно літератури впродовж історії?

8) Хто, частіше за все, нав’язує ідеологію літературі?

9) Порівняйте принцип дії переломлення А. Лефевра та полісистеми І. Евена-Зогара.

10) Як саме має діяти науковець, коли хоче описати значення перекладу для літератури?

11) Як, на думку А. Лефевра, слід розглядати переклади?

12) Коли настають «зоряні часи» перекладу, на думку А. Лефевра?

13) Який шлях проходять геніальні художні твори при запровадженні їх до іншомовної літератури?

14) Що саме А. Лефевр пропонує залишити на власний розсуд перекладачів, і чому?

15) Поясніть, хто такі Шиллер та Гітлер, і яким чином вони пов’язані (Schiller als Kampfgenosse Hitlers)

16) Поясніть, що таке Едипів комплекс і яке відношення він має до Гамлета.

17) Поясніть, яка ситуація склалася з «Патроклеєю» Крістофера Лога (Patrocleia by Christopher Logue)

18) Поясніть, хто такий Макферсон і що за ситуація склалася з його «Оссіаном».

ІІ. Підготуйте доповідь на такі теми:

1) Розкрийте позицію критиків та класичних філологів стосовно поеми Езри Паунда Homage to Sextus Propertius (1917).

2) Розкрийте (стисло) суть рецептивної естетики. Назвіть її основних представників.

3) Розкрийте (стисло) суть Querelle des Ancienes et des Modernes (тобто, суперечки про старе й нове).

1.3. Скопос-теорія

Ганс Вермеєр.

Скопос і доручення у перекладацькій дії

Скорочено

Ця робота є стислим викладом моєї теорії скопосу.

1. Резюме

Скопос-теорія є частиною теорії перекладацької дії. Переклад розглядається як певний різновид перекладацької дії, що базується на цільовому тексті. (До інших різновидів можна віднести, напр., підготовлену консультантом інформацію щодо економічної чи політичної ситуації в певному регіоні тощо).

Будь-яку форму перекладацької дії, не виключаючи і, власне, перекладу, можна сприймати як дію — це видно із самої назви. У кожної дії є мета, ціль. (Це входить у означення дії — див. Vermeer 1986). Отже, слово «скопос» є технічним терміном, що позначає мету або ціль перекладу (нижче ми про це поговоримо більш детально). Далі: дія приводить до результату, появи нової ситуації чи події, а можливо, і до появи «нового» предмету. Перекладацька дія приводить до появи «цільового тексту» (не обов’язково вербального); переклад приводить до виникнення трансляту (тобто, кінцевого перекладного тексту), як певної варіації цільового тексту.

Мета будь-якої перекладацької дії, а також спосіб, у який вона має відбутися, обговорюються з клієнтом, який доручає виконання дії. Перекладачеві потрібні точний виклад мети і способу дії. — Це, звісно, справедливо і для перекладу як такого: скопос і спосіб реалізації мають бути чітко встановлені, якщо перекладач тексту має успішно виконати завдання.

Перекладач є «єдиним» експертом перекладацької дії. Він несе відповідальність за виконання дорученого завдання, за остаточний переклад. За умови, що зазначений належним чином скопос визначається з точки зору перекладача, джерельний текст є складовою частиною доручення, а отже, і основою для всіх доречних факторів (розташованих згідно з певною ієрархією), які, зрештою, і визначають транслят. (Про текст як частину складної дії-в-ситуації див. Holz-Mänttäri 1984; Vermeer 1986).

Одним практичним наслідком скопос-теорії є нове поняття статусу джерельного тексту для перекладу, а звідси — і необхідність докладати зусиль, аби все більше людей розуміло це: як перекладачі, так і читачі.

Що стосується самого перекладача, то до експертів звертаються у певній ситуації, бо вони потрібні, і їх вважають експертами. Загалом припускається — і цілком логічно, — що ці люди «розуміють, що до чого»; отже, з ними консультуються, до їхньої позиції прислуховуються. Оскільки вони експерти, то, на думку інших, вони знають певну область краще, ніж усі інші. У деяких ситуаціях з ними можна посперечатися стосовно найкращого варіанту подій, поки консенсус не буде досягнуто, чи (інколи) можна звернутися до інших експертів чи розглянути ще якісь шляхи досягнення цілі. Експерт повинен бути в змозі — тут мається на увазі і його здатність це зробити, і обов’язок — сказати, що до чого. Отже, його голос слід поважати, йому повинні «давати трибуну». Таким експертом є і перекладач. Отже, саме йому вирішувати, наприклад, яку роль джерельний текст гратиме в його перекладацькій дії. Тут вирішальний фактор — мета, скопос комунікації у певній ситуації (див. Nord 1988:9).