
- •Розділ 1. Виникнення хімії та принципи періодизації історії хімії
- •1.1. Виникнення хімії
- •1.2. Географія виникнення хімії
- •1.3. Періодизація історії хімії
- •Розділ 2. Від давнини до р. Бойля
- •Хімічні знання в передалхімічний період
- •2.2. Теоретичні уявлення стародавніх людей про природу
- •2.2.1. Грецькі елементи-стихії
- •2.2.2. Грецька атомістика
- •2.3. Алхімічний підперіод
- •2.3.1. Олександрія
- •Арабський період алхімії
- •2.3.3. Хімія в Індії та Китаї
- •2.3.4. Алхімія в Європі
- •Виникнення та розвиток іатрохімії
- •2.4.1. Обумовленість виникнення
- •2.4.2. Представники іатрохімії
- •2.4.3. Зачатки технічної хімії у XVI та XVII століттях
- •Розділ 3. II період історіЇ хімії. Учення про склад (Період об’єднання хімії)
- •3.1 Умови розвитку природознавства в другій половині XVII століття
- •3.2. Роберт Бойль. Експериментальна хімія та атомістика XVII століття
- •3.3. Теорія флогістону
- •Пневматична хімія
- •Уявлення про хімічну спорідненість у XVII – XVIII столітті
- •3.6. Підперіод анти флогістонної системи. Хімічна революція
- •3.6.1. Французька революція та наука
- •3.6.2. Біографія Лавуазьє
- •2.6.3. Боротьба Лавуазьє з алхімією та теорією флогістону
- •3.6.4. Експериментальні принципи Лавуазьє
- •3.6.5. Лавуазьє та атомістика XVIII століття
- •3.6.6. Ломоносов, як попередник Лавуазьє
- •3.7. Нова школа та хімічна номенклатура
- •Розділ 4. Розвиток методів хімічного аналізу
- •4.1. Виникнення хімічного аналізу
- •Розвиток аналітичної хімії у XVIII столітті
- •4.2.1. Виникнення способу аналізу за допомогою паяльної трубки
- •4.2.2. Виникнення хімічної мінералогії
- •4.2.3. Становлення хімічного аналізу твердих мінеральних тіл вологим шляхом
- •4.2.4. Виникнення аналізу мірою
- •4.3. Розвиток хімічного аналізу в першій половині XIX століття
- •4.3.1. Розробка спеціальних методичних основ хімічного аналізу
- •4.3.2. Становлення систем хімічного аналізу
- •4.3.3. Розвиток методів та системи об’ємного аналізу
- •4.3.4. Відкриття спектрального аналізу
- •5.1.2. Закон еквівалентів Ріхтера (сполучних ваг)
- •5.1.3. Закон простих співвідношень. Виникнення хімічної атомістики. Джон Дальтон
- •5.1.4. Закони сполучення газів між собою, Гей-Люсак
- •5.1.5. Гіпотеза Авогадро
- •5.1.6. Закон ізоморфізму
- •5.1.7. Закон Дюлонга та Пті
- •5.1.8. Гіпотеза Праута
- •5.1.9. Електрохімічні дослідження. Закони електролізу
- •5.2. Атомістичні уявлення Берцеліуса
- •5.3. Атомна реформа Каніцаро
- •Розділ 6. Періодична система елементів (розвиток III періоду іСторії хімії)
- •6.1. Відкриття та класифікація хімічних елементів до середини XIX століття
- •6.1.1 Накопичення знань про елементи
- •6.1.2. Відкриття елементів та розвиток хімії
- •6.1.3. Хибні відкриття
- •6.2. Теорія валентності
- •6.2.1. Зародження теорії валентності (атомності)
- •6.2.2. Багатовалентність
- •6.3. Спроби класифікації та систематизації хімічних елементів до відкриття періодичного закону
- •6.4. Періодична система елементів д.І.Менделєєва
- •6.4.1. Передумови відкриття періодичного закону
- •6.4.2. Біографічні дані Дмитра Івановича Менделєєва та його роботи до 1869 року
- •6.4.3. Перша спроба системи елементів. Зміна форми таблиці
- •6.4.4. Тріумф закону
- •Розділ 7. Історія органічної хімії від виникнення до утвердження структурної теорії
- •7. 1. Періодизація історії органічної хімії
- •7.2. Зародження органічної хімії
- •7.3. Аналітичний (другий) період
- •7.3.2. Відкриття ізомерії
- •7.3.4. Доструктурні теорії
- •7.3.4.1. Теорії радикалів
- •7.3.4.2. Теорії типів
- •7.4. Розвиток уявлень про валентність та хімічний зв’язок
- •7.5. Виникнення та розвиток класичної теорії хімічної будови
- •7.5.1. Передумови її виникнення
- •7. 5. 2. Теорія хімічної будови та її розвиток. Питання пріоритету
- •7.6. Теорії спорідненоємності
- •7.7. Стереохімія
- •7.8. Органічний аналіз у структурний період
- •7.9. Препаративна органічна хімія. Тріумф органічного синтезу
- •7.10. Прикладна органічна хімія
- •8.1.2. Періодизація історії фізичної хімії
- •8.2 Виникнення термодинаміки. Хімічна термодинаміка
- •8.3. Розчини та електролітична дисоціація
- •8.3.1. Рауль і кріоскопія
- •8.3.2. Електролітична дисоціація
- •8.4. Кінетика та каталіз хімічних реакцій
- •8.4.1 Закони газового стану. Кінетична теорія
- •8.4.2 Хімічна кінетика
- •8.4.3 Каталіз
- •8.5. Фізична органічна хімія
- •8.5.1. Вступ
- •8.5.2. Теорія резонансу
- •8.5.3. Теорія перехідних станів
- •Розділ 9. Неорганічна хімія та хімічна технологія від початку третього періоду до наших днів
- •9.1. Вступ
- •9.2. Нова металургія
- •9.3. Порошкова металургія
- •9.4. Хімія неметалів
- •9.5. Елементоорганічна хімія
- •Розділ 10. Розвиток хімічної науки та хімічної промисловості в Україні
- •10.1 Вступ. Донауковий період хімії в Україні
- •10.2. Роль наукових і освітянських центрів у становленні та розвитку хімії в Україні
- •10.2.1. Предтечі університетів.
- •10.2.2. Університети в Україні до 1917 р.
- •10.3. Національна Академія Наук України. Профільні інститути.
- •10.4. Хімічна промисловість на Україні
- •10.4.1. Азотна промисловість на Україні
- •10.4.2. Промисловість фарбників та напівпродуктів на Україні
- •Головні хімічні підприємства України
- •Розділ 2. Від давнини до р. Бойля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13
- •Розділ 4. Розвиток методів хімічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58
Арабський період алхімії
В VII столітті на світову арену вийшли араби. Під знаменами ісламу вони розпочали переможну ходу і захопили великі райони Західної Азії та Північної Африки. В 641 р. вони вторглися в Єгипет і скоро зайняли всю країну. Через декілька років така ж доля спіткала і Персію. Виникла величезна Арабська імперія. Наслідуючи стародавніх володарів, арабські халіфи сприяли наукам, в VIII – IX ст. з’явилися перші арабські хіміки. Араби перетворили слово khemeia в al-kimiya, додавши поширений у їх, мові префікс ал. Пізніше європейці запозичили це слово у арабів, в результаті в європейських мовах з’явився термін “алхімія”.
Уперше араби познайомились з хімією досить незвичним шляхом. В 670 році кораблі арабського флоту, що обложив Константинополь (найбільше місто християнського світу), були спалені грецьким вогнем, який запалюється від контакту з водою і погасити його водою неможливо. Це суміш нафти, олій, дьогтю, сірки, селітри, паленого вапна та клею. Палене вапно греки отримували на вогнищі з вапняків (із домішкою фосфоритів), де йшли реакції:
C
aCO3
CaO + CO2
C a3(PO4)2 + 8C Ca3P2 + 8 CO
C a3(PO4)2 + 7CO 7CO2 + CaO + Ca2P2
При контакті з водою фосфіди кальцію розкладаються:
C a3P2 + 6H2O 3Ca(OH)2 + 2 PH3 (фосфін)
C a2P2 + 4H2O 2Ca(OH)2 + P2H4 (гідрофосин).
На повітрі водневі сполуки фосфору самозаймались та підпалювали горючі компоненти суміші.
Найпрославленішим та талановитим арабським алхіміком був Джабір ібн Хайан (721 – 815), пізніше в Європі відомий під іменем Гебер. Він жив у часи найвищого розквіту арабської імперії ( за Гаруна аль-Рашида, прославленого в “Тисяча та одна ніч”). Джабір описав нашатирний спирт, свинцеві білила, він переганяв оцет, отримуючи оцтову кислоту, найсильнішу з відомих тоді кислот, він отримав слабкий розчин азотної кислоти.
Аналогічно деяким індійським, китайським та деяким олександрійським алхімікам, Джабір вважав, що всі метали складаються з двох основ (принципів) – жіночого “ртуті” (принцип металічності та блиску) та чоловічого “сірки” (принцип горючості). Сполучаючись у різних пропорціях, ці принципи утворюють всі сім металів. Він вважав, що метали визрівають у надрах землі, утворюючись із сірки та ртуті. Важче за все визріває золото, тому, щоб отримати золото, необхідно знайти речовину, що прискорює його визрівання.
У старовинних легендах-переказах говорилось, що це сухий порошок, грецькою мовою χerion (сухий), араби змінили його на al-iksir, внаслідок чого в європейських мовах з’явилося слово еліксир. Саму ж речовину в Європі переважно називали філософським каменем. Еліксир повинен був мати й інші властивості: виліковувати від усіх хвороб та давати безсмертя. Тому в наступні століття алхіміки йшли двома паралельними шляхами, одні шукали золото, інші еліксир життя.
Інший арабський алхімік Ар-Разі (865-925), відомий у Європі під іменем Разес, займався медициною та алхімією. Він не менше відомий, ніж Джабір. Ар-Разі описав методику виготовлення гіпсу та спосіб накладання гіпсової пов’язки для фіксації зламаної кістки. Він вивчив та описав металічну сурму (Sb). До нас дійшли його твори: “Книга таємниць” та “Книга таємниці таємниць”. Ар-Разі атоміст, визнавав існування пустоти, разом із тим він притримувався вчення Аристотеля про стихії та вірив у можливість трансмутації металів. У творах Ар-Разі згадуються різноманітні речовини, описується різноманітний хімічний посуд та лабораторні прилади та засоби.
Ар-Разі першим дав класифікацію відомих у ті часи речовин. Він поділяв їх на три великі групи: землисті (мінеральні), рослинні та тваринні, передбачивши поширену пізніше систему трьох царств природи.
Ар-Разі до двох принципів Джабіра (горючості та металічності) додав третій принцип твердості (або сіль).
Останнім видатним представником арабської науки був лікар – бухарець ібн-Сіна (Авіцена) (980 – 1037). Після себе він залишив дуже відомі у свій час книги “Канон медицини” та “Книга цілющих засобів”. За цими книгами протягом наступних п’яти століть вчилися лікарі. Як хімік, він єдиний серед арабів, хто відкидав трансмутацію металів. Він широко застосовував різноманітні лікарські речовини для лікування.