Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Oleynik_istoria_ta_metodologia_khimii.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1.92 Mб
Скачать
      1. Арабський період алхімії

В VII столітті на світову арену вийшли араби. Під знаменами ісламу вони розпочали переможну ходу і захопили великі райони Західної Азії та Північної Африки. В 641 р. вони вторглися в Єгипет і скоро зайняли всю країну. Через декілька років така ж доля спіткала і Персію. Виникла величезна Арабська імперія. Наслідуючи стародавніх володарів, арабські халіфи сприяли наукам, в VIII – IX ст. з’явилися перші арабські хіміки. Араби перетворили слово khemeia в al-kimiya, додавши поширений у їх, мові префікс ал. Пізніше європейці запозичили це слово у арабів, в результаті в європейських мовах з’явився термін “алхімія”.

Уперше араби познайомились з хімією досить незвичним шляхом. В 670 році кораблі арабського флоту, що обложив Константинополь (найбільше місто християнського світу), були спалені грецьким вогнем, який запалюється від контакту з водою і погасити його водою неможливо. Це суміш нафти, олій, дьогтю, сірки, селітри, паленого вапна та клею. Палене вапно греки отримували на вогнищі з вапняків (із домішкою фосфоритів), де йшли реакції:

C aCO3 CaO + CO2

C a3(PO4)2 + 8C Ca3P2 + 8 CO

C a3(PO4)2 + 7CO 7CO2 + CaO + Ca2P2

При контакті з водою фосфіди кальцію розкладаються:

C a3P2 + 6H2O 3Ca(OH)2 + 2 PH3 (фосфін)

C a2P2 + 4H2O 2Ca(OH)2 + P2H4 (гідрофосин).

На повітрі водневі сполуки фосфору самозаймались та підпалювали горючі компоненти суміші.

Найпрославленішим та талановитим арабським алхіміком був Джабір ібн Хайан (721 – 815), пізніше в Європі відомий під іменем Гебер. Він жив у часи найвищого розквіту арабської імперії ( за Гаруна аль-Рашида, прославленого в “Тисяча та одна ніч”). Джабір описав нашатирний спирт, свинцеві білила, він переганяв оцет, отримуючи оцтову кислоту, найсильнішу з відомих тоді кислот, він отримав слабкий розчин азотної кислоти.

Аналогічно деяким індійським, китайським та деяким олександрійським алхімікам, Джабір вважав, що всі метали складаються з двох основ (принципів) – жіночого “ртуті” (принцип металічності та блиску) та чоловічого “сірки” (принцип горючості). Сполучаючись у різних пропорціях, ці принципи утворюють всі сім металів. Він вважав, що метали визрівають у надрах землі, утворюючись із сірки та ртуті. Важче за все визріває золото, тому, щоб отримати золото, необхідно знайти речовину, що прискорює його визрівання.

У старовинних легендах-переказах говорилось, що це сухий порошок, грецькою мовою χerion (сухий), араби змінили його на al-iksir, внаслідок чого в європейських мовах з’явилося слово еліксир. Саму ж речовину в Європі переважно називали філософським каменем. Еліксир повинен був мати й інші властивості: виліковувати від усіх хвороб та давати безсмертя. Тому в наступні століття алхіміки йшли двома паралельними шляхами, одні шукали золото, інші еліксир життя.

Інший арабський алхімік Ар-Разі (865-925), відомий у Європі під іменем Разес, займався медициною та алхімією. Він не менше відомий, ніж Джабір. Ар-Разі описав методику виготовлення гіпсу та спосіб накладання гіпсової пов’язки для фіксації зламаної кістки. Він вивчив та описав металічну сурму (Sb). До нас дійшли його твори: “Книга таємниць” та “Книга таємниці таємниць”. Ар-Разі атоміст, визнавав існування пустоти, разом із тим він притримувався вчення Аристотеля про стихії та вірив у можливість трансмутації металів. У творах Ар-Разі згадуються різноманітні речовини, описується різноманітний хімічний посуд та лабораторні прилади та засоби.

Ар-Разі першим дав класифікацію відомих у ті часи речовин. Він поділяв їх на три великі групи: землисті (мінеральні), рослинні та тваринні, передбачивши поширену пізніше систему трьох царств природи.

Ар-Разі до двох принципів Джабіра (горючості та металічності) додав третій принцип твердості (або сіль).

Останнім видатним представником арабської науки був лікар – бухарець ібн-Сіна (Авіцена) (980 – 1037). Після себе він залишив дуже відомі у свій час книги “Канон медицини” та “Книга цілющих засобів”. За цими книгами протягом наступних п’яти століть вчилися лікарі. Як хімік, він єдиний серед арабів, хто відкидав трансмутацію металів. Він широко застосовував різноманітні лікарські речовини для лікування.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]