4.2.4. Виникнення аналізу мірою

Уперше для аналітичного визначення титрометричний метод застосував Клод Жозеф Жоффруа – молодший (1683-1752), небіж Жоффруа – старшого. Наважку оцту він титрував тонко подрібненим, висушеним порошком поташу до припинення бурхливого “кипіння”. Міцність оцту характеризувалась кількістю поташу. Тут не застосовувались об’єми, але ознаки титрування наявні. Подальшому розвитку методу сприяв Гітон де Морво, який визначав кислотність розчинів шляхом титрування їх зваженим розчином точно зваженої кількості поташу чи соди до зміни кольору індикаторного паперу.

Титрометричні методи розвивались в першу чергу під впливом практичних задач. Поташ використовували для відбілювання тканин, сірчану кислоту - для розчинення барвного індиго. Гітон де Морво розробляв свої методи для аналізу лугів селітряного виробництва, яким він керував з 1782 року. Наступний важливий крок також був зроблений для вирішення конкретної практичної задачі. Оскільки білення льону поташем – процес дуже довгий, Бертоле після відкриття хлору запропонував відбілювати тканини лужним розчином хлору (1785 р.), який згодом назвали жавелевою водою. Але перші спроби вибілення закінчились жалюгідно – тканини розповзались. Вимагалось точне дозування хлору. Для цього потрібно було навчитися точно визначати хімічну активність білильних розчинів. Задачу поставив і вирішив потомствений аптекар Франсуа Антуан Анрі Декруазіль (1751-1825) (Франція). Сутність методу: у вимірювальний циліндр, нульова мітка якого розміщена дещо вище дна, наливали до нульової мітки хлорної води, потім доливали зарані приготовлений розчин визначеної кількості індиго в розбавленій сірчаній кислоті до тих пір, поки синій розчин індиго не перестане забарвлюватись в червоний колір. (див. рис. 4.2.).

Принципове методичне значення

для титрометричних методів мав розроблений Дж. Блеком спосіб зворотного титрування. Блек застосував його для визначення невеликої природної лужності води, до якої доливав точно відмірену заздалегідь надлишкову кількість кислоти і потім відтитровував її стандартним розчином лугу за лакмусом. Закінчувався цей період розвитку хімічного аналізу виходом книги Лампадіуса в 1801 р., яка вже згадувалась на самому початку розділу. В ній узагальнювались та систематизувались основні аналітичні досягнення до кінця XVIII століття.

1 2 3 Книга Лампадіуса була не першим

Рис. 4. 2. Титрувальне приладдя аналітичним посібником, але історики

Декруазіля: 1 – мірний циліндр, хімії окремо виділяють його книгу,

2 – піпетка, 3 – бюретка вона дуже подібна всебічним

аналітичним посібникам наших днів.

4.3. Розвиток хімічного аналізу в першій половині XIX століття

Розвиток хімічного аналізу в цей період визначався потребами як виробництва, так і хімічної науки. Це можна продемонструвати на динаміці відкриття хімічних елементів. Якщо до 1750 року було відомо 16 елементів, то за наступні 25 років було відкрито 8, з 1775 по 1800 рік – 10, а з 1800 по 1825 – 18 нових елементів. З одного боку, відкриття нових елементів стимулювало розвиток хімічного аналізу, з іншого боку, вдосконалення аналітичних методів та засобів полегшувало відкриття нових елементів.