2.3.1. Олександрія

Після смерті Олександра Македонського (323 р. до н.е.) його величезна імперія розпалась, але вплив греків, як і до того, поширювався на великих територіях Північної Африки, Ближнього та Середнього Сходу. Один із воєначальників Олександра Македонського Птоломей Сотер зацарював у Єгипті. У столиці держави Олександрії він заснував храм муз “Мусейон”, при ньому була зібрана багатюща бібліотека та створена академія, яка об’єднувала багато вчених-викладачів, серед яких був Евклід, Архімед.

В Олександрійській академії хімія ще не виділялась в окрему галузь знань і була частиною священного мистецтва жерців. Усі знання про переробку матеріалів жерці заносили в особливі рецептурні збірники (папіруси), записи супроводжувалися релігійними відступами, молитвами, заклинаннями. Секрети жерців завдяки бібліотеці стали доступними для вчених, а потім і для ремісників. Релігійний дурман заважав розвитку наук, але все ж саме тут розпочались точні дослідження природи.

Поява нарівні з одинокими ремісниками великих майстерень вимагала узагальнення досвіду окремих майстрів. Отримали розвиток металургія, техніка позолоти, посріблення, лудження, технології добування барвників, особливо пурпуру, із рослинної та тваринної сировини. Збільшився асортимент хімікатів загального використання, з’явились як окремий товар сода, поташ, галун, купорос, оцет, мінеральні барвники, органічні барвники, ліки. Єгиптяни відкрили нашатир.

Олександрівці мало що додали до грецької натурфілософії, хіба що вона стала більш містичною та релігійною. Хоча, у стародавні часи хімічне мистецтво було тісно пов’язане з релігією, прості люди боялись тих, хто ним займався: їм здавалося, що хіміки володіють таємним мистецтвом та небезпечними знаннями (тобто, від лукавого), і були прообразом чаклуна, чародія в народних сказаннях. Ця суспільна повага, чи скоріше страх, та побоювання, заставляли тих, хто займався цим мистецтвом, писати свої твори загадковими, туманними символами, що підсилювало враження таємничості. Було відомо сім металів (магічне число), які позначались символами планет, тобто існування металів пов’язувалось з планетами, а символами планет і металів були одні і ті ж (див. рис. 2.2).

Ця більш-менш навмисна неясність мови хіміків мала 2 негативні наслідки:

1. Гальмували прогрес, бо кожен працюючий у цій галузі не знав, що робить його колега, так що не можна було вчитися на чужих помилках чи переймати досвід.

2. Будь-який шахрай чи шарлатан, незрозуміло розмовляючи, міг видавати себе за серйозного вченого.

Першим значним представником олександрійської хімії, чиє ім’я дійшло до нас, був Болос із Менде (ІІІ ст.н.е.) (місто в дельті Нілу), його ще називають Болос-Демокріт, чи Псевдо-Демокріт. Саме Болос розвинув учення про трансмутацію металів, тобто перетворення свинцю та заліза на золото. Він виходив з уявлень Аристотеля про взаємоперетворення елементів-стихій. Дійсно, якщо вода, випаровуючись, перетворюється в повітря та в землю (залишки солі), то чому не можна допускати можливість будь-якої зміни. Червонуватий камінь, залізну руду, можна, використовуючи ряд засобів, перетворити в сіре залізо. Але в часи Ахілла, що взяв в облогу Трою, ці засоби не були відомі. Можливо, що є засоби, які не відомі в часи Олександра Великого, що дозволяють перетворити залізо в золото?

Протягом тисячоліття хіміки самовіддано старались відшукати засоби

одержання золота. Деякі дійшли до

Рис. 2.2. Алхімічна космо- висновку, що простіше зробити вигляд, що

логія це їм удалось, бо це давало владу та

створювало репутацію. Процвітало

шарлатанство та фальсифікація.

Болос проводив детальні описи методів отримання золота. Але це не було махлюванням, бо змішуючи мідну руду з цинковою (чистий цинк у давні часи не був відомим) можна одержати латунь, що має колір золота. Очевидно, для стародавніх дослідників виготовлення металу кольору золота і значило одержання самого золота.

Другим представником цієї культури (одні називають його греком, інші – єгиптянином) Зосима Панополітанський (III – IV ст.). За думкою Бертло він належав, як і Болос, до Абдерської школи. Його вважають одним із засновників алхімії і в його творах (28 книг) уперше застосовується термін хімія. Цінність цієї енциклопедії не дуже висока, бо більша частина її – це містика. Але багато цінних відомостей у ній усе ж можна знайти, зокрема, Зосимі був відомий миш’як, він описав отримання ацетату свинцю і вказав на його отруйність та солодкуватий смак ( назва “свинцевий цукор” дійшла до наших днів).

Таким чином, засекречення, містика, релігійний фанатизм нанесли хімії у ті часи непоправну шкоду.

Олександрійська бібліотека за підмовою релігіозних фанатиків неодноразово підпалювалась й була остаточно спалена у VII ст. Тоді ж зникла й академія.

Остаточний удар хімії наніс страх і християнство. Так римський імператор Діоклетіан (роки правління 284 – 305 після Різдва Христового) боявся, що отримання дешевого золота остаточно підірве хитку економіку імперії, що розвалювалася, і наказав знищити труди з хімії. І це одна з причин, чому їх так мало дійшло до наших днів.

Іншою причиною було християнство. “Язичницькі знання” стали непопулярні, а мистецтво хімії, тісно пов’язане зі стародавньою єгипетською релігією, стало для християн неприйнятним (породження диявола) і скоро стало фактично нелегальним, а хімія стала розвиватися тільки за рахунок фармації. Християнство розбивалось на секти – одна з них стала називатись Несторіанською, за іменем сірійського монаха Нестора (V вік). Ортодоксальні християни Константинополя переслідували несторіан, прихильників хімічних знань, і ті вимушені були тікати в Персію, де персидські монархи прихильно до них ставились, очевидно, сподіваючись використати проти Риму. Несторіанин Іов Едемський багато зробив для поширення еллінських хімічних поглядів в арабській науці і залишився в її історії під іменем Айюба аль-Рухаві (769 – 835 р. н.е.).