2.2.2. Грецька атомістика

Питання про ділимість матерії було ще одним важливим питанням, що цікавило грецьких філософів. Камінь, розпиляний навпіл чи розтертий на порох, залишався тим же каменем, кожну крупинку якого можна було розділити на ще менші частки. До якої межі можна ділити і чи існує така межа?

Іонієць Левкіпп (500-444 р. до н.е.) вважав, що за таким дробінням можна отримати настільки малу частку, що подальше дробіння не можливе. Учень Левкіппа, Демокрит з Абдери (470-360 р. до н.е.) назвав ці частки “атомос”, тобто “неділимий”, і цей термін ми й успадкували. Учення про те, що матерія складається з атомів, отримала назву атомістичної теорії.

Демокрит вважав, що атоми кожного елементу мають особливі розміри та форму, і саме цим пояснюються різні властивості елементів. Різні речовини, які ми бачимо й відчуваємо, є сполуками атомів різних елементів. Змінивши природу цієї сполуки, можна одну речовину перетворити в іншу.

Усе це звучить надзвичайно сучасно. Але Демокрит не підкріпив свою теорію експериментами, та давньогрецькі філософи і не ставили експериментів, вони шукали істину в суперечці. Більшість філософів, особливо Аристотель, уявлення про атоми вважали парадоксом, тому ніхто з них не міг їх сприймати. Атомістична теорія протягом двох тисячоліть після Демокрита залишалась не популярною, про неї майже ніхто не згадував.

І все ж таки атомістична концепція не щезла. Давньогрецький філософ Епікур (342 – 270 р. до н.е.) використав атомізм у своєму вченні, а епікурейці мали немало прибічників і в наступні віки. Одним із них був давньоримський поет Тит Лукрецій Кар (біля 95 – 55 р. до н.е.). Лукрецій виклав атомістичні погляди Демокрита та Епікура в поемі “Про природу речей” (De Rerum Natura). За думкою багатьох, це найкраща з будь-коли написаних дидактичних (навчальних) поем. В усякому разі, праці греків пропали, а поема Лукреція збереглась й донесла атомістичне вчення до тих часів, коли в боротьбу вступили нові наукові методи, які й привели атомізм до цілковитої перемоги.

2.3. Алхімічний підперіод

Алхімічний підперіод історії хімії не може бути оцінений однозначно. По-перше, він тривав більше тисячі років, за цей час у Європі та Азії одні цивілізації щезли, інші з’явились. По-друге, в цей період ряд складних хімічних проблем якщо і не було розв’язано, то вони були хоча б помічені, що спричинило подальший розвиток хімічних знань та підготувало базу для виникнення наукової хімії. Тому на алхімічний підперіод не треба дивитися спрощено та однобічно, розглядаючи його лише з точки зору спроб тодішніх носіїв хімічних знань (назвемо іх умовно вченими) перетворити неблагородні метали в золото чи знайти філософський камінь або еліксир життя. Ситуація подібна тій, про яку йде мова в притчі про Саула, який довго шукав ослиць свого батька, що пропали, а замість них знайшов корону. Ця притча є в Біблії: пастух Саул, син Кісів, довго не знаходячи ослиць, що відбились від отари, звернувся за порадою до пророка Самуїла, а той за навіянням Ієгови помазав голову Саула олією і, таким чином, Саул став першим царем Ізраїльським. Так і алхіміки шукали еліксир життя, а знайшли величезну кількість різноманітних знань, що стали аргументом для наукової хімії, що виникла на уламках алхімії.

В алхіміків мова йдеться, фактично, про дві таємничі речовини:

1. Філософський камінь, що перетворював метали в золото. Синоніми: основа всіх основ, червоний лев, еліксир життя, великий магістерій, червона тинктура.

2. Білий лев, що перетворював метал у срібло, синоніми: малий магістерій, біла тинктура.

Алхімічний підперіод історії хімії історики розбивають на декілька підперіодів, із яких можна виділити три головних, виходячи з часових рамок та територій держав, на яких алхімічні знання розвивались:

І. Єгипетсько-грецький (Олександрійський) підперіод (поч. н.е. – VII вік).

ІІ. Арабський підперіод (VII – XI ст. н.е.).

ІІІ. Європейський підперіод (XII – XVI ст.).