2.2. Теоретичні уявлення стародавніх людей про природу

Розвиток хімічного ремесла в країнах стародавнього світу та пов’язані з цим деякі практичні знання про речовини та їх перетворення збудили до життя первісні уявлення про природу речовин та основ, що їх складають.

Виникли ці уявлення в VII – V ст. до н.е., коли жили та заснували свої філософські вчення Конфуцій та Лао-Цзи в Китаї, Будда в Індії, Зароастр у Персії, Фалес та інші грецькі філософи в Греції.

Вартий уваги той факт, що в основі вчень всіх цих філософів давнини про основи речовин лежать загальні ідеї, що свідчать про єдність світоглядів народів стародавнього світу.

Найбільш повне та яскраве виявлення вчень про речовини та їх основи було у філософів Стародавньої Греції. Ці вчення є наслідком спостереження, або краще сказати, споглядання природи та прагнення дати загальне пояснення всій різноманітності речовин.

У Стародавній Греції існувало багато шкіл та філософських систем. Часто, одна суперечила іншій. Так Левкіпп, Демокрит, Епікур були на боці уявлень атомістичних, згідно з якими матерія складається з неподільних атомів, тоді як Анаксогор із Клазомен (460-428 р. до н.е.) сприймав ділимість матерії до безкінечності. Ці дві протилежні точки зору проіснували на протязі двох тисячоліть, постійно маючи і своїх прибічників і своїх противників доти, доки існування атомів не було доказано експериментально. Окрім атомізму, грецька натурфілософія залишила в спадок ще одне уявлення – про елементи-стихії, яке за період розвитку наукової хімії перетворилось в сучасне уявлення про елементи, хоча ці уявлення відрізняються як небо від землі.

2.2.1. Грецькі елементи-стихії

На 600 р. до н.е. греки, чия природничонаукова думка випередила багато пізніших наукових відкриттів, звернули свою увагу на природу та структуру речовин, що її складають. Грецьких філософів (любителів мудрості) не цікавили способи отримання речовин та їх практичне застосування, їх цікавила тільки суть речей та процесів, тобто вони шукали відповідь на питання “Чому?”. Вони першими зацікавились причинно-наслідковими зв’язками, тобто тим, що сьогодні називають теорією. Ця теорія започаткована Фалесом з Мілета (це в Іонії – на західному узбережжі Малої Азії, тобто в теперішній Туреччині). Фалес за першооснову всього сущого приймав воду, бо вода, випаровуючись, перетворюється в “повітря”, а після випаровування (морської води ) залишається “земля”. Анаксимен із того ж Мілета (595 – 525 р. до н.е.) основою всього вважав повітря, Геракліт (540 – 475 р. до н.е.) – вогонь, бо все у світі змінне та рухливе, як вогонь. Потім Емпідокл з Агрегента (490 – 430 р. до н.е.), підводячи підсумок учень своїх попередників, визнавав існування чотирьох основ речей: вогню, повітря, води та землі. Ці основи по Емпідоклу, є матеріальними та наділеними властивостями любові та ненависті, внаслідок чого вони або з’єднуються, або відштовхуються чи взаємно знищують одна одну (вогонь та вода). І, нарешті, Аристотель із Стагіри (384 – 322 р. до н.е.) створив своє вчення про стихії-якості. Це той самий Аристотель, учень Платона, який заснував свою школу в ліцеї в Афінах. Аристотель – великий грецький філософ, енциклопедист, що залишив багато творів із природознавства та філософії, зокрема, із логіки та діалектики. Аристотель вважав 4 елементи стихії не матеріальними, а лише носіями визначених якостей за схемою:

вогонь тепло сухість повітря земля вологість холод вода

Рис. 2.1. Грецькі елементи-стихії

Кожен з елементів-стихій – носії двох якостей: вогонь – гарячий та сухий, земля – суха та холодна, вода – холодна та волога, повітря – гаряче та вологе. Аристотель пішов ще далі – кожен елемент він характеризує певним природнім набором властивостей. Так вогню притаманне підніматися, землі – падати. Але властивості небесних тіл відрізнялись від властивостей будь-якої речовини на землі.

В часи Фалеса землю уявляли як плоский диск, покритий напівсферичним куполом неба, який пливе по безкінечному океані води. В часи Аристотеля астрономи уявляли небо, як сферу, в центрі якої знаходиться кругла земля. Не падаючи і не піднімаючись, небесні тіла, здавалося, постійно оберталися навколо землі. За думкою Аристотеля це відбувається тому, що небеса складаються з п’ятого загального принципу, по латині quinta essentia (п’ятий елемент), тому ці принципи-стихії можна називати елементами. Саме слово “елемент” – латинське, і з’явилось в часи Римської імперії. Звідси ж з’явилось і слово квінтесенція, яким позначають найчистішу та найбільш концентровану форму будь-чого. Що ж стосується Аристотеля, то він цю п’яту суть називав усія (суть) та ефіром (від грецького слова “сяяти”, бо характерною властивістю небесних тіл є сяяти). Окрім ефіру в Аристотеля заслуговує уваги ще оди факт – висновок, що випливає з уявлення Аристотеля про стихії-якості. Це ідея трансмутації (тобто перетворення) неблагородних металів у благородні, що виникла пізніше в алхімічний період.