4.3.1. Розробка спеціальних методичних основ хімічного аналізу

Найвидатнішим ученим початку XIX століття був Ієнс Якуб Берцеліус, глибокий теоретик та витончений експериментатор. Щоб виходити з достовірних даних, він зайнявся розробкою та вдосконаленням аналітичних методів. Як вправний склодув, він сам виготовляв свій лабораторний посуд та вдосконалював аналітичну апаратуру. Вважається, що він винайшов пробірку та виготовив ділильну лійку, застосував платинові тиглі для прожарювання речовин, вдосконалив нагрівальні бані, застосовував малозольні фільтри. Для підвищення надійності результатів рекомендував проводити аналіз декілька раз. Точної схеми аналізу не наводить, але запропонував багато нових прийомів, наприклад, розкладання речовини хлором, методи дробної кристалізації. Ретельність аналітичних визначень дозволила йому відкрити нові елементи: церій, селен, торій. Берцеліус зосередив свої зусилля на визначенні хімічних пропорцій та атомних ваг. Він визначив сполучні та атомні ваги 45 елементів та відсотковий склад 2000 речовин.

В розвитку хімічного аналізу важливе місце займає Жозеф Луї Гей-Люсак (1778-1850). Учень Бертоле та Фуркруа, з 1809 року він професор Сорбони. Його внесок у розвиток методів хімічного аналізу багатогранний, перш за все це титрометричний (об’ємний) аналіз. Він досяг високої досконалості в аналізі газів, стандартизації умов та правильності виміру об’ємів. Відкритий ним закон об’ємного розширення газів при нагріванні (1802 р.) став науковою основною всього газового аналізу та для відкриття закону об’ємних відношень тим же Гей-Люсаком, так важливого в історії хімії (1805-1808 р.)

В 1810 р. разом із Тенаром Гей-Люсак опублікував розробку нового приладу та методики визначення вуглецю й водню в органічних сполуках. Суть цієї методики: наважку спалюють із хлоратом калію, продукти згорання підіймаються вертикальною трубкою, потім проходять через хлоркальцієву трубку та луг, за доважками того й іншого визначають кількість води та CO_{2 ,} що утворюються. В подальшому хлорат калію було замінено оксидом міді. Гей-Люсак займався дослідженням йоду, розробив сірководневий метод осаджування металів. Після робіт Гей-Люсака сірководневий метод розпочинає входити в широку практику аналітичної хімії, бо переваги, які він давав, виявилися суттєвішими, ніж незручності роботи із сірководнем.

Методичні досягнення Гей-Люсака в хімічному аналізі за перші 15 років XIX століття найшли відображення в п’ятитомному курсі хімії Тенара. Луї Жак Тенар (1777-1857), учень Воклена, п’ятий том свого курсу присвятив аналізу, але ця книжка не зіграла ролі в розповсюдженні методів аналізу. Таку роль зіграла книга Христіана Генріха Пфаффа (1773-1852), “Посібник з аналітичної хімії”, що вийшла в 1821 році. У своїй двохтомній книзі він зібрав практично всі нові методики аналізу. У схемі аналізу, яку запропонував Пфафф, вже проглядається певна система, пов’язана з послідовним застосуванням групових реактивів, але це ще тільки зародок системи аналізу, формування якої сталося в найближче десятиліття з моменту виходу у світ посібника Пфаффа.