§ 2. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки

Патентовласниками на винаходи, корисні моделі та промислові зразки є: 1) винахідники стосовно винаходів і корисних моделей та автори промислових зразків; 2) роботодавці -— стосовно службових об'єктів; 3) правонаступники — особи, яким винахідники, автори про¬мислових зразків чи роботодавці передали свої майнові права; 4) спад¬коємці патентовласників.

Первинним суб'єктом є винахідник та автор промислового зразка, тобто фізичні особи, творчою діяльністю яких створено об'єкт інте¬лектуальної власності. Саме вони за загальним правилом мають право на одержання патенту, якщо інше не передбачено законодавством. Слід враховувати, що якщо особа не внесла особистого творчого внеску у створення винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, а на¬дала тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і оформленні заявки, у неї не виникає право на одержання охоронного документа. При спільному створенні об'єкта кількома осо¬бами вони мають однакові права на одержання патенту, якщо інше не передбачено домовленістю між ними.

При видачі охоронних документів в Україні застосовується принцип першого заявника. Суть його полягає у тому, що законодавець не ста¬вить за мету з'ясовувати, яка особа дійсно першою досягла такого результату, а наділяє правами і захищає ту особу, яка перша вчинила дії стосовно установленого повідомлення про досягнення, тобто роз¬крила суспільству невідомі раніше знання.

Таким чином, у випадку паралельного винахідництва, коли дві чи більше особи незалежно одна від одної створили об'єкт, який може бути визнано винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, право на одержання охоронного документа належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Держдепартаменту або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказа¬на заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.

Якщо об'єкт інтелектуальної власності створено працівником, най¬нятим за трудовим договором (контрактом), то виникає дилема стосов¬но розподілу прав між цією особою та її роботодавцем. У світі вона вирішується не однозначно: в одних країнах перевага надається пра-цівникові, в інших — роботодавцеві. Досить важливо знайти баланс інтересів зазначених осіб, оскільки лише у цьому випадку вони будуть зацікавлені у створенні результатів творчої діяльності. У статті 429 ЦК України закріплюється, що зазначене право на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові і роботодавцеві спільно, якщо інше не встановлено договором. Проте 586 раніш прийняті закони «Про охорону прав на винаходи і корисні мо¬делі» (ст. 9) та «Про охорону прав на промислові зразки» (ст. 8) вста¬новлюють, що право на одержання патенту на службовий винахід, корисну модель та промисловий зразок має роботодавець, тобто особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом) . Така невідповідність підлягає усуненню внесенням змін до зазначених за¬конів або застосуванням відомого правила про те, що пізніше прийня¬тий закон відміняє попередній у тій частині, в якій він містить супе¬речності. Однак видається, що компромісний варіант ЦК не є виваже¬ним, оскільки замість усунення проблем його реалізація на практиці породить суперечки. Ідеальним є варіант, коли права на об'єкт має лише один суб'єкт. У цьому випадку не буде потреби досягнення згоди стосовно розпоряджання правами на об'єкт інтелектуальної власності між працівником і роботодавцем, інтереси яких далеко не завжди збі¬гаються, особливо у разі припинення трудових правовідносин. Саме тому, як свідчить світовий досвід, законодавці зарубіжних країн на¬магаються наділяти правом на одержання охоронного документа одну із зазначених осіб, надаючи певні права іншій особі. Наприклад, вина¬хіднику належить право на отримання охоронного документа, а робо¬тодавцю — невиключна ліцензія на цей об'єкт.

З урахуванням того, що норма про розподіл прав стосовно службо¬вого об'єкта інтелектуальної власності є диспозитивною (тобто засто¬совується у випадках, коли сторони інакше не вирішили це питання в договорі), учасники правовідносин можуть усунути можливі супере¬чності, передбачивши той механізм розподілу прав на створений резуль¬тат творчої діяльності, який би повністю відповідав їх інтересам.

Нелегким виявилося і питання визначення кола об'єктів, стосов¬но яких роботодавець має певні права. Ними є не лише винаходи, корисні моделі і промислові зразки, створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця. У цьому контексті під службовими обов'язками розуміють зафіксовані в трудових до¬говорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов'язки працівника, що передбачають виконання робіт, а під до¬рученням роботодавця —- видане працівникові у письмовій формі завдання, яке має безпосереднє відношення до специфіки діяльнос¬ті роботодавця, якщо реалізація цих функціональних обов'язків і завдань може привести до створення винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Поняття службового об'єкта, що використо¬вується в законодавстві України, розширює його зміст стосовно винаходів та корисних моделей. Так, для визнання винаходу чи корисної моделі службовими зовсім не обов'язково, щоб вони були створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручен¬ня роботодавця, достатньо лише факту використання працівником досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання ро¬ботодавця.