Практичне застосування саговникових

Практичне значення саговникових незначне, але в районах природного існування ці рослини здавна використовує людина — в їжу, в народній медицині, для різноманітних поробок, як ритуальні рослини, в садівництві і таке інше. В наші дні їх використання сильно скоротилось, але в місцях, які мало зачепив прогресс, місцеве населення продовжує користуватись саговниковими.

Як джерело харчових продуктів, саговникові використовувались з давніх часів в Індії, Південно-Східній Азії, Японії, Австралії та інших країнах. Ще в XIII ст. венеціанський купець Марко Поло привез на батьківщину саго. В XVIII ст., участники експедиції Джеймса Кука вперше познакойомились з використанням в їжу аборигенами Австралії насіння саговника середнього. Приблизно в цей же час К. Тунберг описав два способи проготування готтентотами «хліба» з серцевини стовбурів африканських енцефаляртосів. Назви — «сагові п альми», «саговники», «кафрске хлібне дерево», «хліб кафрів», «готтенотсь-

кий хліб» чи просто «хлібне дерево» відображають значення саговникових як джерела їжі. Крохмаль сердцевини і кори стебла, а також ендосперма насіння саговника поникаючого йде на виготовлення особливого продукта — саго. Готують його таким чином. Оскільки встановлено, що в стовбурах чоловічих рослин вміст крахмалю вищий, ніж в жіночих, тому частіше зрізають чоловічі особини, а жіночі залишають для отримання насіння. Крохмаль добувають з молодих, приблизно семирічних, саговників, які «вибивають» з грунту сильним струменем води. Метод виготовлення крахмалю простий. З стовбура саговника знімають кору і зовнішні шари деревини. Сердцевину розрізають на тонкі диски, які розкладають на мати і просушують на сонці. Коли диски висихають і стають хрусткими, їх п одрібнюють в борошно. Його просіюють і багато разів промивають, даючи відстоятись у воді. Свіжий осад вкачують, поки не утворяться дрібні кульки, відомі як саго. В Південній та Південно-Східній Азії та в Океанії для отримання саго використовують різні види саговників. В Африці здавна вживають крохмаль з різних видів енцефаляртоса. В Австралії крохмаль отримували з макрозамій. Ще в 30-х роках одна фабрика в Новому Південному Уельсі давала не менше 10 т крохмалю в день, який через волокнисті домішки не використовували в їжу, а переробляли в глюкозу і спирт або підкрохмалювали ним тканини. Саго отримують не лише з саговникових, а й з деяких пальм (види родів метро-ксилон, каріота, коріфа).

З давна місцеве населення використовує в їжу і насіння саговникових. Ендосперм насіння у деяких видів вміщує до 65—70% крохмалю. В харчовому раціоні деякі народи використовують м’ясисту м’якіть насіння енцефаляртоса, макрозамій, діоона и саговника, що містять від 20 до 30% олії. Молоде соковите листя саговника вживають як овоч, а жителі Шрі Ланки додають їх в карі. Відходи отримання крохмалю використовують як корм для домашньої птиці та свиней, як добрива для цитрусових, рису, батату, цукрової тростини. Не слід забувати про отруйні властивості саговникових. Токсичність виявлена у представників усіх родів, крім цератозамії і стангерії. Місцевим жителям ця властивість була відома здавна.

С ік з насіння і стебловий крохмаль різних видів саговникових використовували як сильно діючу отруту. В XVII — XIX ст. нерідкими були випадки отруєнь серед дослідників нових країн та переселенців. До цього часу з’являються повідомлення про серйозні захворювання і навіть смертельні випадки. Симптомами отруєння цими рослинами є головний біль, нудота, сильна рвота, загальна депресія, опухання ніг, черевні спазми, пронос, параліч м’язів. Кінцевим результатом можуть стати тяжкі захворювання — амілотрофічний склероз, паркінсонізм та інші. Хімічні дослідження показали наявність в ендоспермі насіння і серцевині пагонів саговникових ряду глікозидів, під назвами пакоеїн, циказин і макрозамін (у видів макрозамії, саговника, бовенії і енцефаляртоса). Отруєння домашніх тварин приносили значну шкоду для тваринників тропічних і субтропічних областей. Особливих збитків в кінці XIX – початку XX століття зазнали тваринництво та вівчарство Австралії. Пасовища стали огороджувати, повністю знищувати саговники – на точку росту чи в надріз пагона вносили миш’як або гас.

В східній медицині листя саговника використовують як протираковий засіб, а також ними лікують гематоми. Верхня частина стовбура саговника має в’яжучу та сечогінну дію, а внутрішня, запасаюча крохмаль тканина сприяє продовженню життя. Але не слід забувати, що саговник – отруйна рослина!

Місцевим жителям саговникові відомі як лікарські рослини. Їх використовують для лікування різних захворювань: виразок, пухлин, ран, фурункульозу, хвороб горла, невралгії, як болезнижуючий засіб, і навіть як протиотруту при укусах гадюк і комах. На жаль наукові дослідження на мишах не підтвердили лікарського значення соку з насіння саговника, навпаки спостерігалось утворення пухлин на печінці та нирках піддослідних тварин.

Велике значення мають декоративні властивості саговникових. Різні види вирощують у відкритому грунті в тропіках і субтропіках всього світу, в країнах помірного клімату – в оранжереях. Листя саговника поникаючого використовують для квіткових композицій. Щорічно Японія експортує близько 1000 тюків з десятками тисяч листків у кожному до США, Швейцарії, інших країн Західної Європи.