О. В. Нечитайло

Знайомі незнайомці

Голонасінні рослини

В посібнику подані цікаві матеріали про малознайомих рослин Відділу Голонасінні. Мандруючи пустелями Африки, джунглями Азії, степами Америки читачі зустрінуться істотами, які були сучасниками динозаврів, і зуміли адаптуватись в непростих умовах сьогодення.

Посібник складений відповідно до чинної програми.

Обсяг 42 сторінки

Вступ

Відділ Голонасінні об’єднує невелику за чисельністю видів групу рослин. Коли квіткові рослини виходили на арену життя, голонасінні почали її залишати. На щастя, не всі. Деякі знайшли свої ніші, пристосувались до нових умов середовища і донесли до наших днів відгомін тисячолітньої історії. Їх тривалість життя викликає недовіру і захоплення у дослідників. Багатьох з них називають «живими викопними», про них складають легенди. В цьому посібнику зібрані матеріали та ілюстрації, які познайомлять читача з представниками трьох класів голонасінних рослин: Гінгко, Гнетові та Саговникові.

Клас Гінгкові

Родина Гінгкові

Почнемо наше знайомство з рослинами відділу Голонасінні з найменш чисельного класу. Єдиним представником класу Гінгкові є рослина, що носить назву гінкго дволопатеве.

Ц я дивна істота жила 125 мільйонів років тому, коли динозаври топтали нашу планету. В гінкго незвичайне все: і віялоподібні листки, і насіння жовтого кольору, солоне на смак, і повітряні корені, які звисають з гілок як сталактити. Жодне дерево в природі не размножується так, як гінкго. Спосіб размноження наближає його до папоротників та інших спорових рослин, у яких запліднення здійснюється за допомогою плаваючих чоловічих статевих клітин. У всіх інших дерев гамети самостійно рухатись не можуть.

Назва в перекладі з японської дослівно означає — “срібний абрикос” або “срібний плід”.

Так називають їстівні плоди цієї чудової реліктової рослини з Західного Китаю.

"Живою скам’янілістю" називав рослину гінкго Чарльз Дарвін. Дійсно, як виявилось, більш точне визначення було придумати важко. Гінкго — це одна з тих небагатьох найдавніших дерев’янистих рослин, яка досі збереглась на землі.

В культурі гінкго відомо з XI століття. В Китаї та Японії його висаджували біля священних храмів. Зараз в Країні Сонця, що сходить гінкго використовуються як плодові дерева. В Токійському ботанічному саду росте чудовий екземпляр. Перед ним — мармурова дошка, на якій висічене ім’я ботаніка Хіразе, що присвятив дослідженню цієї рослини значну частину свого життя. В Нагасакі існує дерево, вік якого налічує більше 1200 років. В Китаї в природних умовах виявлено гінгко висотою 45 м.

Існують припущення, що його вік наближається до 2000-річного рубежу.

Л егенди розповідають, що в дуже давні часи на півночі Китаю насіння гінкго приймались в якості данини.

Європейські вчені виявили живе дерево гінкго в 1690 році, до цього їм зустрічались лише відбитки рослини на каменях.

Вперше гінгко з’явились в ботанічному саду Утрехт (Нідерланди), але точна дата цієї події не встановлена. В 1754 році воно потрапило до Англії. Там до сьогоднішнього часу збереглось дерево, за допомогою якого були відкриті та успішно досліджені особливості запліднення гінкго. Англійці називають гінгко "деревом дівочого волосся". Його листя нагадує їм листкові пластинки одного з найвишуканіших папоротників, що носить назву "венерине волосся" або адіантум.

Французи нарекли гінкго "деревом за сорок экю". Таку дивну назву воно отримало в 1780 році від паризького ботаніка-любителя Петіньї. Йому вдалось купити в одного англійського садівника горщик з п’ятьма маленькими гінкговими деревцями за 25 гіней, тобто по 40 экю за кожне.

Ці рослинки дали початок майже всім гінгко, що ростуть тепер у Франції.

Не залишились байдужими до гінгко и німці. Великий Гете присвятив йому такий вірш:

Ц ей листочок прямо з сходу

В сад мій тихо залетів

Та для знаючого ока

Зміст таємний проявив.

Своєрідна форма листків гінгко здавалась поету символом дружби.

Доісторичні гінкго, предки сучасних рослин, існували на землі, коли ще не утворились Скелясті гори, але живі рослини гінкго дволопатевого потрапили до Америки лише в 1784 році. Найстаріший екземпляр росте зараз на Лісовому цвинтарі в Філадельфії.

Це дерево-ветеран взято під охорону, за ним спостерігають спеціалісти.

В наші дні гінкго можна зустріти в парках Західної Європи і на вулицях міст Північної Америки. В культурі воно почуває себе досить добре, хоча в дикому стані в цих місцях ніколи не зустрічалось (за винятком, хіба що звичайно, мезозойської ери).

Гінкго характеризується надзвичайною стійкістю до загазованості повітря. Від давньої рослини таких якостей ніхто не чекав. Інші дерева не витримують міського смогу, гинуть, а гінкго залишається. Крім того, воно не боїться пожежі, просто не горить. Дереву не страшні ні хвороби, ні шкідники. Якщо в рідкісну книгу покласти закладинку з листочка гінкго, є гарантія, що жоден книжковий хробак чи інша нечисть не поласує дорогоцінними сторінками.

Жоден комар, тарган чи мокриця не з’явиться в кімнаті, яка оздоблена виробами з гінкго.

Є диний недолік, який викликає занепокоєння у садівників, – запах згірклого масла, який поширюється навкруги дерева в період достигання насіння. Запах дуже неприємний і стійкий. Достатньо лише торкнутись дерева рукою чи одягом і «аромат» не вивітриться до наступного дня. В США придумали дешевий та простий метод подолання такого лиха. Влаштовують жіночій рослині душ з пожежних шлангів під високим тиском, змиваючи ним недозріле насіння. Разом з насінням зникає запах і незручності.