Методичні рекомендації і завдання щодо підготовки до семінарського заняття

Готуючись до семінарського заняття, студентам насамперед слід вивчити літературу, рекомендовану до цієї теми (наводиться нижче), звертаючи увагу на те, що проблема протидії розслідуванню здавна привертала увагу криміналістів і спеціалістів в галузі оперативно-розшукової діяльності, а останнім часом набула особливої актуальності і гостроти. Проте, спеціальних наукових праць з цієї проблематики вкрай мало. Можна послатися на спеціально присвячені монографію О.О. Закатова «Ложь и борьба с нею» (Москва, 1984), докторську дисертацію В.М. Карагодіна та його монографію «Преодоление противодействия предварительному расследованию» (Свердловск, 1992), кандидатську дисертацію Переверзи О.Я. «Формування неправдивих показань, система тактичних прийомів їх виявлення і подолання» (Харків, 2000), декілька статей цих та інших авторів, котрими наголошується, що недостатньо ефективне подолання протидії розслідуванню є однією з причин високого рівня латентної злочинності в країні, якісного і кількісного погіршення показників діяльності правоохоронних органів.

На відміну від російських, жоден із вітчизняних підручників з криміналістики й до тепер не містить не лише спеціального розділу, а навіть параграфу, присвяченого висвітленню питань виявлення і подолання протидії розслідуванню. При цьому, якщо раніше під протидією розслідуванню розуміли переважно приховування злочинів у різноманітний спосіб, то сьогодні, у зв’язку з набуттям небувалого розмаху корупції та організованої злочинності, це поняття наповнилося більш широким змістом і може бути визначене як навмисна діяльність із метою створення перешкод у реалізації слідчим своїх процесуальних повноважень щодо встановлення істини у кримінальній справі. Відсутність же рекомендацій щодо подолання усілякої протидії повною мірою унеможливлює задоволення нагальних потреб слідчих і оперативних співробітників, уповноважених здійснювати розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Стрімке поширення корупції, високоорганізованих форм прояву злочинності і набуття нею транснаціонального характеру, з одного боку, а з іншого, – вступ України до світового співтовариства, висувають перед вітчизняною криміналістикою низку проблем, запитань і завдань, пов’язаних з нагальною потребою поглиблено і всебічно вивчати, узагальнювати й використовувати не лише свій передовий досвід слідчої, експертної та судової практики, а й відповідний досвід країн близького і далекого зарубіжжя, передусім держав, які виз­начають пріоритетні шляхи розвитку сучасної світової цивілізації. Адже, на відміну від норм права (цивільного, адміністративного, митного, кримінального, кримінально-процесуального та ін.), застосування котрих «прив’язане» до окремих держав і територій, ідеї, розробки і досягнення криміналістів є надбанням усього юридичного співтовариства, тобто за своєю суттю є міждержавними. Інакше кажучи, криміналістична наука не знає кордонів: досягнення українських криміналістів можуть стати надбанням і давати плоди в діяльності закордонних правоохоронних органів і, навпаки, всі криміналістичні засоби і методи, що ефективно працюють у справі боротьби зі злочинністю за кордоном, з успіхом можуть бути використані в нашій країні.

Оскільки досудове розслідування здійснюється спеціально уповноваженими законом особами – слідчими і співробітниками органів дізнання, можна дійти висновку, що протидія виражається в створенні перешкод реалізації цим особами своїх процесуальних повноважень. Зрозуміло, не завжди протидія стосується конкретного слідчого або дізнавача; вона може бути спрямована проти розслідування правоохоронними органами конкретного злочину взагалі.

Стосовно конкретного злочину варто розрізняти «внутрішню» і «зовнішню» протидію. Під «внутрішньою» розуміється протидія, що чиниться тими або іншими особами, у будь-якій формі причетними до розслідування: підозрюваними, обвинувачуваними, свідками і потерпілими, спеціалістами і експертами, випадковими особами, що опинилися на місці події, та ін. Для них усіх характерно володіння якоюсь інформацією щодо події і прагнення приховати, змінити або знищити цю інформацію та (або) її носії.

«Зовнішня» протидія – це діяльність осіб, або не пов'язаних із даною подією й особою, що здійснює розслідування, або пов'язаних із слідчим (дізнавачем) процесуальними, службовими або іншими владними залежностями.

Суб'єкти «внутрішньої» протидії реалізують свої задуми переважно шляхом приховання злочину, суб'єкти «зовнішньої» – впливом, тиском на слідчого, створенням умов для вчинення ним незаконних дій, посадового проступку чи злочину. Суб'єктами цього виду протидії є посадові особи підприємств, установ і організацій, де був учинений злочин, співробітники органів виконавчої влади і представницьких органів, контрольних, ревізійних і – що особливо небезпечно – правоохоронних органів. Досить поширеними є акти протидії, що чиняться представникам партій, профспілкових та інших громадських організацій, трудових колективів, окремих груп населення. Зрештою, протидія може чинитися з боку родичів, друзів та інших близьких особи, винної в учиненні злочину. Особливим видом протидії розслідуванню виступає відмова органів представницької влади в позбавленні депутатської недоторканості свого колеги, підозрюваного у вчиненні злочину або в корумпованих зв'язках зі злочинцями. Випадки подібного роду спонукають обмежити депутатський імунітет тільки діяльністю, безпосередньо пов’язаною з виконанням депутатських обов’язків, як це прийнято у всіх цивілізованих країнах.

Важливо з’ясувати форми і способи «внутрішньої» та «зовнішньої» протидії розслідуванню, а також засоби і методи її подолання.

Ефективність процесу розкриття, розслідування і запобігання злочинам значною мірою залежить від успішності взаємодії і ділового безупинного співробітництва між слідчим та іншими учасниками цього процесу – оперативними співробітниками органа дізнання, інших служб правоохоронних органів, із обізнаними особами – спеціалістами і експертами, а також контрольно-ревізійними органами, засобами масової інформації та ін. Взаємодія являє собою узгоджену за ціллю і завданням, силами, засобами, місцем і часом діяльність у процесі встановлення істини у кримінальній справі.

При цьому важливо з’ясувати, що взаємодія, здійснювана у формі погоджених дій, має чотири рівні. На першому слідчий і оперативний робітник проводять паралельно однойменні пошукові заходи, наприклад переслідування злочинця по різних можливих шляхах його відходу з місця злочину. Взаємодія здійснюється шляхом обміну інформацією про хід переслідування.

Другий рівень – проведення оперативним співробітником заходів, що забезпечують розшукову діяльність слідчого. На цьому рівні слідчому передається інформація, отримана з негласних джерел, а також рекомендації про шляхи і способи її використання. Наприклад, виявляється свідок, якого слідчий згодом допитує й одержує необхідні дані про місце перебування обвинуваченого.

Третім рівнем взаємодії можна вважати передачу слідчим інформації оперативному співробітнику для виконання розшукового доручення слідчого.

Нарешті, четвертий, найвищий рівень – проведення розшукової оперативно-тактичної комбінації, під якою розуміють комплекс взаємозалежних і взаємообумовлених оперативно-розшукових мір, розшукових заходів і слідчих дій, що переслідують одну загальну мету і виконуються у певній послідовності кожним учасником у межах його компетенції. На цьому рівні спільно обговорюються результати пошукової діяльності, виявляються прорахунки, вживаються заходи щодо їхнього виправлення.

Правову основу взаємодії під час розшуку складають доручення слідчого органам дізнання. Зміст розшукової діяльності складають її організація та планування, розшукові заходи слідчого і розшукові можливості слідчих дій.

Організація розшуку припускає урахування і розставлення наявних сил і засобів, визначення форм і методів взаємодії з оперативними апаратами, аналіз вихідної інформації. З організацією нерозривно пов'язане планування розшуку на основі висунутих версій. Зміст плану залежить від об'єкта розшуку.

Дуже важливою ланкою в процесі розкриття і розслідування злочину є робота з населенням, засобами масової інформації, співробітниками експертно-криміналіс-тичної служби органів внутрішніх справ. Мета – одержання інформації про розшукуваний об’єкт, про свідків і потерпілих, місце перебування шуканих об'єктів, їхніх ознаках і властивостях і т. ін. Населення може брати участь у розшукових заходах, в обстеженні ділянок місцевості тощо. Спеціалісти і експерти надають слідчому допомогу під час провадження розшукових слідчих дій, ідентифікації виявлених об'єктів розшуку та ін. Зрештою, дуже ефективну допомогу під час розшуку можуть надати засоби масової інформації, особливо телебачення.

Л І Т Е Р А Т У Р А :



Основна: КПК України: ст. ст. 114, 118; Наказ МВС України № 745 від 25 листопада 1992 р. «Інструкція по організації діяльності органів попереднього слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими службами органів внутрішніх справ України у розкритті і розслідуванні злочинів»; Р і ш е н н я колегії МВС України від 19 липня 2002 року № 8 км /1 «Про заходи щодо вдосконалення діяльності органів досудового слідства системи МВС України в сучасних умовах реформування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства і посилення протидії злочинності»; Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учебник для вузов. Под ред. заслуж. деятеля науки РФ, проф. Р.С.Белкина. – М.: изд-во НОРМА-ИНФРА-М, 2000. Глава 29, 43; Курс криміналістики: Навч. посібник / За ред. Є.І. Макаренка. – Дніпропетровськ: Юрид. академія МВС., 2002. Додаткова: Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование пре­ступлений. – М., 1991; Быков В.М. Психологические аспекты взаимодействия следователя и органов дознания. – Омск, 1976; Использование результатов оперативно-розыскных мероприятий // Вопросы расследования преступлений. – М.: Спарк, 1997; Закатов А. А. Ложь и борьба с нею. – М., 1984; Карагодин В.Н. Преодоление противодействия предварительному расследованию. – Свердловск, 1992; Криминалистика: Учебник. 2-е изд. Перераб. и доп. / Под. ред. В.А.Образцова. М.: Юристъ, 1999. Глава 38; Криміналістика: Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. – Київ: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. Глава 13; Курашвили Г. О правдивых показаниях свидетелей и деятельном раскаянии обвиняемых. - Соц. законность. 1979, № 12, с. 47; Ломако З.М., Тимошенко П.Ю. Використання технічних засобів у ді­яльності оперативних працівників органів внутрішніх справ по попере­дженню та документуванню правопорушень. – Київ, 1994; Матусовський Г.А., Сущенко В.Н. Организация роботы аппаратов дознания и предварительного следствия органов внутренних дел. – Х., 1983; Осланов С.Д. Взаимодействие следователя с органами дознания. – Караганда, 1992; Ратинов А. Лжесвидетельство и борьба с ним - Соц. законность, 1974, № 5, с. 35; Тертышиик В.М., Слинько С.В. Взаимодействие следователя с иными подразделениями органов внутренних дел при расследовании преступле­ний. – Х., 1995; Тертышник В.М., Слинько С.В. Тайное становится явным: взаимо­действие следователя, оперативного работника и эксперта при выявлении и расследовании преступлений. – Харьков, 1996; Томин В.Т. Взаимодействие органов внутренних дел с населением в борьбе с преступностью. – Омск, 1975; та ін.

Тема 34

ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ «ПО ГАРЯЧИХ СЛІДАХ»

(Вивчення теми № 34 обмежується лекцією та самостійною роботою студентів

над рекомендованою літературою у позааудиторний час)

Л І Т Е Р А Т У Р А :



Основна: Наказ МВС України № 701 від 18 жовтня 1993 р. «Про організацію роботи органів внутрішніх справ по розкриттю злочинів»; Криминалистика. Т.2 / Под ред. проф. Р.С.Белкина, В.П.Лаврова, И.М.Лузгина. – М.: Академия МВД СССР, 1989. Глава 22; Курс криміналістики: Навч. посібник / За ред. Є.І. Макаренка. – Дніпропетровськ: Юрид. академія МВС., 2002. Додаткова: Лавров В.П., Сидоров В.Е. Расследование преступлений по горячим следам. – М., 1989; Сидоров В.Е. Особенности раскрытия преступлений «по горячим сле­дам». – М., 1981; Турсунов И.Х. Организация и тактика установления преступника по горячим следам. – Ташкент. 1990; та ін.

1 Це зауваження стосується решти дискусійних питань криміналістичної науки і надалі не повторюється.

5