Питання для самоконтролю:

1. Що таке економічний закон?

2. Які економічні закони використовуються в регіональній економіці? У чому полягає сутність кожного з них?

3. Назвіть основні закономірності в розміщенні продуктивних сил.

4. Назвіть принципи територіальної організації виробничих сил. Їх змістовна сутність.

5. Назвіть фактори розміщення продуктивних сил і побудуйте їх організаційну структуру.

6. Природні чинники. Склад, сутність і форми дії.

7. Соціально-демографічні фактори.

8. Що таке економіко-географічне положення?

9. Перелічіть енергоємні, теплоємні і водоємні виробництва.

10. Покажіть зв'язок між законами, закономірностями, принципами й факторами розміщення продуктивних сил.

Тема «Економічне районування та територіальна організація господарства»

Мета: зۥясувати сутність економічного районування та принципи їх формування і розвитку

1. Економічний район та принципи економічного районування.

2. Форми територіальної організації продуктивних сил районів та типи економічних районів.

3. Економічне районування та особливості сучасного етапу.

4. Територіальна структура господарства України.

Основні поняття: район, економічний район; великі, середні та малі райони; слаборозвинуті, депресивні та прикордонні райони; структура; комплексність; галузевий центр; промисловий вузол; агломерація.

Література:

1 – 9 (с. 66-71), 10 (с. 31-43).

2 – 9 (с. 34-36), 10 (с. 71-72).

3 – 9 (37-40), 10 (79-84).

4 – 10 (с. 84-91).

1. Економічний район та принципи економічного районування.

Розвиток галузей народного господарства, виробничих комплексів, соціально-економічної інфраструктури – одна з найважливіших проблем для будь-якої країни.

Районування відображає територіальну диференціацію господарства. Економічне районування – об’єктивна основа територіальної організації виробництва.

Економічне районування – це науково-обґрунтований метод поділу території держави на економічні райони.

Економічний район (ЕР) – територіально-цілісна частина народногосподарського комплексу, яка характеризується ознаками:

• Спеціалізація як основна народногосподарська функція, тобто спеціалізація району на певних виробництвах, що відповідає його умовам та спирається на соціальний поділ праці;

• Комплексність – взаємопов’язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району

• Керованість – наявність певних галузей і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов’язаності складних частин, що дозволяє охарактеризувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

Економічний район – територія, що відрізняється своїми специфічними особливостями: природними, історичними, соціально-економічними, тобто є об’єктивною реальністю.

В реальній дійсності виникнення і розвиток ЕР пов’язані зі способом виробництва, рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил.

Основою формування ЕР є територіальний поділ праці (ТПП), що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжнародної кооперації.

У розробленні проблеми економічного районування колишнього СРСР, особлива увага приділялась визначенню поняття – економічний район (ЕР).

ЕР – форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів.

ЕР має важливе значення як засіб управління господарством в територіальному розрізі. Процеси формування ЕР зумовлені відмінностями в історичному розвитку різних земель України, їх природних умов. Факторами, що найбільш впливають на формування ЕР є:

1. географічний поділ та інтеграція праці (рівень розвитку географічного поділу та інтеграції праці, соціально-економічна вигода від нього);

2. рівень розвитку матеріально-технічної бази та науково-технічного озброєння праці;

3. природні ресурси (наявність, рівень освоєння території);

4. трудові ресурси (наявність трудових ресурсів з певними трудовими навичками, кваліфікацією, етнічними особливостями, функціональні типи населених місць);

5. рівень урбанізації території;

6. рівень розвитку соціальної інфраструктури;

7. національні кордони.

До складової частини територіально-виробничих комплексів (ТВК) входять елементарні техніко-економічні комплекси. Основою цих комплексів є стійкі сполучення взаємопов’язаних підприємств різних галузей.

Їх зв’язки визначені технологією і економікою виробництв, наприклад, молокозаводи в сільській місцевості з їх сировинними і тваринними зонами і взаємопов’язаними з виробництвом, яке використовує відходи цього виробництва. Це сприяє утворенню територіально-виробничого комплексу. У межах одного економічного району може бути декілька тісно пов’язаних ТВК.

До основних районоутворювальних чинників належать найбільші міста країни – великі регіональні та індустріальні центри із зонами економічного тягнення до них периферійних територій. В Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса.

Не менш важливе значення мають особливості економіко-географічного положення території району, які значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства.

На утворення економічного району важливий вплив мають природні умови і ресурси.

Важливе значення мають промислові центри, промислові вузли, багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислового комплексу як районоутворюючі фактори, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об’єднуються в господарський комплекс економічного району.

Великий вплив на формування економічних районів має національно-політичний устрій та адміністративно-територіальний поділ країни. В умовах ринкової економіки ще значна частина промислових підприємств залишається власністю держави, а в с/г зберігаються кооперативні с/г підприємства, тому адміністративні області залишаються ще як господарське поле зі своїми органами управління господарством. В їх межах функціонують територіальні виробничі комплекси, основні складові частини або окремі ланки народногосподарчого комплексу.

У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд принципів економічного районування:

1. Загальний (інтегральний, міжгалузевий) ЕР має бути великою економічною цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку.

2. Розміри територій великих економічних районів мають відповідати вимогам скорочення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх моно масштабності, а величини економічних потенціалів повинні бути близькими між собою.

3. Економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутрішніми виробничими зв’язками і мають спеціалізацію господарства у масштабі країни;

4. На території інтегрального ЕР повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структурою;

5. Профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабі країни), які включають до складу галузей промисловості і сільського господарства;

6. Галузі суміжні та галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації економічного району;

7. Галузі, які забезпечують потреби населення промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами, інвентарем, особливо в сільській місцевості;

8. Межі економічних районів повинні чітко збігатися з територіально-адміністративними кордонами всередині країни.