Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення поняттю «моніторинг».

2. Основні цілі екологічного моніторингу.

3. Завдання екологічного моніторингу.

4. Назвіть глобальні екологічні проблеми.

5. Чому міжнародні екологи вважають Україну самій «брудної» країною в Європі?

6. Назвіть найбільш несприятливі регіони країни з екологічної точки зору.

7. Охарактеризуйте проблеми найбільших водних об'єктів України.

8. У чому полягає екологічна проблема українського Полісся? Якими можуть бути шляхи вирішення цієї проблеми?

9. Наслідки Чорнобильської катастрофи.

10. У чому сутність поняття «екологічна безпека»?

Тема : «Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища».

1. Економічний механізм управління природоохоронної діяльності.

2. Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища.

3. Види і зміст платежів за використання природних ресурсів.

Мета: уяснити зміст і сутність економічного механізм природокористування та охорони навколишнього середовища.

Основні поняття: природокористування, економічний механізм, платежи за використання.

Література:

1 – 10 (с. 565-570)

2 – 10 (с. 375-579)

3 – 10 (с. 558-563)

1. Економічний механізм управління природоохоронної діяльності.

Інтеграція природоохоронних економічних інструментів у політику економічного розвитку держави є складною проблемою. Перші спроби такої інтеграції були зроблені в 1993 році в річному плані національного економічного розвитку, який містив розділ «Екологічно орієнтована економічна політика». На заходи з охорони довкілля передбачалися відповідне фінансування й підтримка економічними інструментами. Проблеми в цій сфері полягали в тому, що для багатьох інституцій охорона довкілля має відносно невисокий пріоритет. Це вказує на нагальну потребу екологізації всіх рівнів державного управління. Реально кошти, призначені для реалізації екологічної політики, вкрай недостатні. Джерелом фінансування у сфері екології можуть бути надходження від платежів та штрафи. За­гальна стратегія екологічної політики полягає в адаптації вже існуючих інструментів до реалій перехідного періоду таким чи­ном, щоб їх ефективність була оптимальною. Вивченню ефек­тивності економічних інструментів варто приділяти більше ува­ги. Екологічні платежі необхідно встановлювати на такому рівні, щоб вони ефективно стимулювали заплановані заходи з охорони довкілля. Тобто принцип «забруднювач платить» має бути всебічно запроваджений у практику. Необхідні досліджен­ня для підготовки переходу на фіскальну економічну політику, однозначно орієнтовану на ринок. Потрібне чітке визначення тих рівнів екологічних платежів, які будуть можливими й ефек­тивними, а також тих часових рамок, які необхідні для їх упро­вадження. Основними заходами для вирішення вказаних проблем є:

– розробка системи стандартів для забруднювачів (найбільш суттєвих з точки зору охорони здоров'я й довкілля та захисту екосистем). Основна увага при цьо­му має бути зосереджена на забруднювачах, які можна відстежити та для яких стандарти могли б бути реально дотримані, включаючи ті, за якими Україна має міжна­родні зобов'язання. Стандарти повинні бути простими, зрозумілими і доступними для контролю;

– розробка спеціального механізму для створення ринку вторинних продуктів. Збільшення плати за видалення відходів може дати підставу для введення статей бюд­жету про рефінансування переробки та повторного ви­користання відходів;

– вдосконалення системи збору, обробки та представлен­ня статистичних даних про природоохоронні витрати, включаючи джерела фінансування; — створення цільових національних і регіональних (облас­них) екологічних фондів із чіткою й прозорою системою управління. Метою таких фондів має стати поліпшення складної ситуації з фінансування природоохоронної діяльності в перехідний період (акумулювання, цільові використання тощо).

На сьогодні в Україні розроблено й впроваджено основні елементи економічного механізму природокористування та при­родоохоронної діяльності. Назвемо найважливіші з них:

– збір за забруднення компонентів навколишнього природ­ного середовища; — система зборів за спеціальне використання природних ре­сурсів (мінеральних, водних, земельних, лісових, біологічних);

– відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення законодавства про охорону довкілля.

Виходячи з тексту Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», можна зробити висновок, що еко­номічний механізм природоохоронної діяльності містить у собі наступні складові елементи: збори за спеціальне використання ресурсів (ст. 43); збори за забруднення навколишнього природно­го середовища (ст. 44); збори за погіршення якості природних ре­сурсів (ст. 45); організація й діяльність екологічних фондів (ст. 47); стимулювання в системі охорони навколишнього природного середовища шляхом надання податкових та кредитних пільг, інших фінансових механізмів (ст. 48); екологічне страхування (ст. 49). Таким чином, економічні чинники повинні відігравати подвійну роль, яка полягає в отриманні додаткових бюджетних коштів за експлуатацію природних об'єктів і за техногенне наван­таження довкілля. При цьому повинні були створені такі умови, за яких самі виробники будуть зацікавлені в підвищенні еко­логічної безпечності своїх виробничих процесів, продукції та по­слуг з економічних міркувань.

Головною метою економічних механізмів природокорис­тування та природоохоронної діяльності є: стимулювання шля­хом впровадження еколого-економічних інструментів природо-користувачів до зменшення шкідливого впливу на довкілля; раціонального та ощадливого використання природних ресурсів та зменшення енергоресурсомісткості одиниці продукції; ство­рення за розрахунок коштів, отриманих від екологічних зборів та платежів, незалежного від державного та місцевих бюджетів дже­рела фінансування природоохоронних заходів та робіт.

Визначимо негативні риси існуючого механізму природо­користування:

– недостатньо високий рівень сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, що пояснюється важким економічним станом суб'єктів господарювання, а в окремих випадках і порушенням платіжної дисципліни;

– низька ефективність обліку природоохоронних платежів через відсутність єдиної автоматизованої системи кон­тролю за їх надходженням та використанням;

– низькі суми штрафів за природоохоронні порушення порівняно з вартістю діяльності, яка спрямована на ліквідацію наслідків цих порушень.

Запровадження еколого-економічних важелів створило певні стимули до більш раціонального використання природних ресурсів, визначило також реальні джерела фінансування приро­доохоронної діяльності.

Одним з ефективних механізмів, який здатний гарантувати екологічну безпеку, у сфері державного управління природоохо­ронною діяльністю є екологічна експертиза. Згідно із Законом України «Про екологічну експертизу», метою екологічної ек­спертизи є запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на довкілля, оцінювання рівня екологічної безпеки економічної діяльності та екологічної ситуації на окремих тери­торіях і об'єктах. Екологічна експертиза застосовується до окремих, по­тенційно небезпечних видів діяльності, які перелічені в Постанові Кабінету Міністрів № 554 від 27 липня 1995р. й включають, на­самперед, атомні електростанції, біохімічні та біофармацевтичні виробництва, переробку нафти і газу, виробництво енергії та теп­ла, водоочисні споруди, а також стратегії, законодавство щодо впровадження нових технологій, матеріалів, продуктів або зако­нодавство щодо економічного й територіального розвитку.

Після виконання державної, громадської та інших видів екологічної експертизи правочинними є висновки державної екс­пертизи, а всі інші мають рекомендаційний характер. Громадська екологічна експертиза може бути зроблена для будь-якого виду діяльності, що потребує екологічного обґрунтування з ініціативи громадських організацій. Інші види екологічної експертизи мо­жуть бути виконані з ініціативи зацікавлених юридичних або фізичних осіб на контрактній основі зі спеціалізованими на еко­логічній експертизі органами.