3. Фактори розміщення виробництва.

В теорії розміщення продуктивних сил фактор розміщення є одним з центральних понять. Можна сказати, що будь-який аналіз виробництва – є аналіз факторний. Лише уважно вивчивши фактори розміщення можна робити обґрунтовані висновки про його ефективність.

Як можна трактувати слово «фактор»? Від латинського factor – той, хто робить, виробник. Тобто фактор означає причину, рух будь-якого процесу.

Один з засновників факторного аналізу А. Вебер назвав три найважливіші фактори: праця, сировина й транспорт. Згодом їх кількість значно збільшилася.

Всі фактори можна об’єднати в групи, які чинять найбільший вплив на розміщення виробництва: сировинна, транспортна, трудова, споживча, енергетична, водна, ринкової кон’юнктури, НТП, економіко географічної ситуації, екологічна.

Всі ці групи взаємопов’язані ,тому часто дія одного фактора підсилюється впливом іншого. Так, транспортні витрати істотно впливають на розміщення матеріаломісткого виробництва, «прив’язуючи» підприємства до джерел сировини.

1. Сировинний фактор.

Його часто називають фактором матеріаломісткості, хоча сировина й матеріали – не одне й теж саме. Але у практичному аналізі витрати на сировину й матеріали об’єднують. У такому випадку кажуть про матеріаломісткість виробництва. Ці витрати у більшості у більшості галузей промисловості складають понад половину всіх вкладень.

Ступінь матеріаломісткості визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Водночас обидві величини можна виражати як у грошових, так і в натуральних показниках.

Метод зіставлення натуральних величин є наочнішим. Наприклад, ваги вигідної сировини й готової продукції. Якщо це відношення лише трохи перевищує одиницю, то виробництво нематеріаломістке, а якщо кратність два і більше – матеріаломісткість висока.

Виробництво з великими витратами сировини на одиницю готової продукції треба розташовувати поблизу сировинної бази, щоб не робити завеликих відрахувань на транспорт.

Поряд із матеріаломістким видами виробництва є й такі, для яких сировинний фактор не має істотного значення. Наприклад, електростанції зовсім не споживають сировини (паливо не вражається для них за сирову) і потребують дуже мало матеріалів. Такі галузі не обов’язково розташовувати поблизу сировини.

2. Паливно-енергетичних фактор.

Цей фактор, за характером впливу на розміщення виробництва близький до сировинного, бо паливо теж мінеральний ресурс.

Виробництва, які зазнають сильно впливу паливно-енергетичного фактору – енергомісткі. Вони поділяються на енерогомісткі і паливномісткі.

За ступенем енергомісткості виробництво може бути високоенергомістким – частка паливно-енергетичних витрат 30–45%; середньомустким – 15–30%; неенергомістким – менше 15%.

Елктромісткі виробництва повинні розміщуватися поблизу великих джерел електроенергії, бажано біля гідроелектростанцій, що дають дешеву електроенергію.

Приклад: найбільший український алюмінієвий завод розташований у Запоріжжі, біля Днепрогес.

До паливномістких зараховуються виробництва, що поглинають багато тепла. Їх розташовують поблизу паливних баз.

Особливе місце серед паливномістких галузей належить ТЕС (теплоелектростанції). Тому для ТЕС, які обслуговують широке коло споживачів електроенергії необхідно розташовувати поблизу джерел палива.

Оскільки передавати електроенергію на великі відстані невигідно через чималі втрати у мережі – ТЕС «притягують» до себе енергомісткі виробництва. Це відноситься до великих ТЕС: Придніпровська, Слав’янська, Вуглегірська.

Якщо ТЕС велика, але вони постачають електроенергію населенню та неенергомісткого виробництва, то їх розташовують ближче до споживача.

3. Водний фактор.

Вплив цього фактора основується на використанні природних ресурсів. Перш за все це прісна вода – річки, озера. Вона використовується для водного транспорту.

У світі споживається величезна кількість прісної води, причому водоспоживання зростає. Основана маса води використовується у промисловості і сільському господарстві, але пропорції споживання у різних країнах не однакові.

Брак води може перешкоджати розміщенню виробництва, навіть за інших сприятливих умов. Так в Донбасі водний дефіцит стримує розвиток металургії, а також деяких галузей органічного синтезу. Така сама ситуація у Карагандяському районі Казахстану, де наявність вугілля, руд чорних і кольорових металів не цілком компенсує брак води.

А у Східному Сибіру, де запаси сировини (деревина) та води багато, вигідно виробляти целюлозу, віскозний шовк.

4. Фактор робочої сили (трудовий).

Він пов’язаний з демографічним потенціалом країни (регіону) і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури.

З розвитком НТП, зростанням науково місткості та ускладненням виробництва роль цього фактору збільшується.

Вплив трудового фактору визначається обсягом витрати праці на виробництво одиниці продукції.

Працемісткість можна також визначити через розрахунок маси продукції яка припадає на одного виробника (у тонах).

Приклад: на одну людину з виробничого персоналу у вугільній шахті припадає 750 тон видобутого вугілля на рік.

Найбільш працемісткими виявляються такі галузі: електроніка (виробництво ЕОМ, телевізорів, побутової електроніки), приладобудування, оптико-механічне, інструментальне виробництв, автомобіле-, версто будування, швацька та інші галузі.

Працемісткі види виробництва у промисловості розміщуються у містах які мають великі трудові ресурси. Це не обов’язково найбільші міста, дуже часто у маленьких і середніх містах є багато незайнятого населення.

До фактора працемісткості наближений фактор наукомісткості. До наукомістких належать усі виробництва які потребують:

1. висококваліфікованих працівників;

2. великих вкладень у наково-дослідницьку базу.

До цих галузей відносяться:

• Виробництво ЕОМ;

• Ракетобудування;

• Літако- і автомобілебудування;

• ВПК.

Їх треба розміщувати у великих містах, які мають декілька науково дослідних інститутів і вищих навчальних закладі. В Україні це: Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Львів.

Інколи науковомістке виробництво разом з науковою базою виноситься за межі великого місця, утворюючи міста-супутники. (Новосибірське академмістечко, Зеленоград)

5. Споживчий фактор.

Його дія виявляється у наближенні виробництва до місця споживання готової продукції.

Залежно від виду продукції визначається радіус розташування підприємств:

• Хлібозавод обслуговує територію радіусом до 10 км;

• Свіже молоко – радіусом до 25-30 км.

6. Транспортний фактор.

Це один з найважливіших факторів: його складова у структурі витрат нерідко дуже висока. Залежно від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживача.

Частка транспортних витрат на одиницю вантажу залежить від його вартості і способу транспортування.

Дешеві вантажі перевозити на великі відстані не вигідно, бо транспортні витрати не лише стають зіставними з вартість продукції, але можуть перевищувати її. Частка транспортних витрат у цих випадках становить 25% і більше.

Дешеві вантажі доцільно відправляти тими видами транспорту, які забезпечують нижчу вартість перевезення вантажу. Це передусім водний і трубопровідний транспорт.

Вантажі далекого слідування відправляються залізницею, а ближнього – автомобільним транспортом.

7. Фактори НТП.

Зміни у технології та організації виробництва, якщо вони мають кардинальний характер, можуть істотно вплинути на розміщення продуктивних сил.

НТП у кожній історичній фазі виводить на перед ті або інші галузі економіки.

8. Фактор ринкової інфраструктури.

Умови відтворення товарів, послуг, робочої сили становлять поняття ринкової кон’юнктури. Фактори кон’юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості.

Кон'юнктура ринку – конкурентні умови реалізації суспільного продукту. Вона здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями й потребою у них. Регулюється кон’юнктура законами попиту і пропозиції.

Коливання кон’юнктури ринку впливає на структуру і розміщення народного господарства. Урахування цього фактору й гнучка зміна структури господарства дозволяють досягати певного економічного ефекту.

9. Фактор економіко-географічного положення (ЕГП).

ЕГП – сукупність відношень об’єкта до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним.

Таким чином, об’єкт ( підприємство, місто, район тощо) характеризується не лише розташування на певній території, але й системою зв’язків (реальних або потенціальних) з іншими об’єктами.

Залежно від економічної природи об’єкта найважливішим вважається його відношенням до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту, транспортна забезпеченість, екологічна ситуація.

ЕГП –категорія історична, тобто якщо з часом зміниться економічний простір навколо об’єкта, то це відіб’ється на економічному потенціалу самого об’єкта.

Географічне розташування об’єкта може розглядатися на трьох рівнях:

Макроположення – відбиває економічні відносини об’єкта з великими регіонами (Україна у цьому випадку має вигідне геополітичне розташування);

Мезаположення – відношення об’єкта до компактно та відносно невеликої за розміром території його оточення;

Мікроположення – зони впливу міст.

10. Екологічний фактор.

Існує суперечність між розвитком виробництва і станом навколишнього середовища, яка може бути розв’язана різними способами.

Теоретично можна істотно скоротити світове виробництво, особливо в галузях важкої промисловості, але це малоймовірно.

Більш продуктивним є використання позитивних результатів НТП для подолання екологічної кризи – технологічна реалізація виробництва та його оптимальне розміщення.