3. Територіальна та галузева спеціалізація міжгалузевих комплексів Україні.

Нафтопереробні заводи (НПЗ):

• Кременчуцький НПЗ – потужність 18 млн. т;

• Лисичанський НПЗ – потужність 16 млн. т;

• Херсонський НПЗ – потужність 7 млн. т;

• Одеський НПЗ – потужність 5 млн. т;

• Дрогобицький НПЗ – потужність 3,5 млн. т;

• Надвірнянський НПЗ – потужність 3 млн. т.

Потужності НПЗ недозавантажені, в той же самий час 60% споживаних нафтопродуктів імпортні.

Україна має розгалужену мережу газопроводів протяжністю 36 тис. км, найбільші з яких Уренгой-Помари-Ужгород і «Союз»: Оренбург-Лисичанськ- Ужгород.

Електроенергетика: В Україні працюють 15 енергоблоків, розташованих на чотирьох АЕС: Запорізька (м. Енергодар) – 6 енергоблоків, Південноукраїнська (Миколаївська обл.) – 4 енергоблоку, Хмельницька (м. Нетишин) – 2 енергоблоки, Рівненська (м. Кузнецовськ ) – 3 енергоблоки. Переваги АЕС в тому, що їх можна розміщувати повсюдно, хоча будівництво АЕС дороге і необхідно виробляти поховання відпрацьованого палива.

Гідравлічні електростанції (ГЕС) виробляють близько 8% електроенергії. Найбільші ГЕС зосереджені на річці Дніпро, Дністер і Південний Буг. Переваги ГЕС – дешева електроенергія, також ГЕС відносно проста в управлінні, з іншого боку, будівництво ГЕС обходиться дорого, до того ж вироблення електроенергії на ГЕС нерегулярне протягом року, тому що залежить від обсягу стоку річки.

Металургійний комплекс. Виробництво в чорній металургії значною мірою монополізовано і знаходиться у володінні або під контролем декількох промислово-фінансових груп (ПФГ) – це холдинг «СКМ», корпорація «Ін-терпайп», ПФГ «Приват», компанія «ІСД». МК «Криворіжсталь» належить індійській компанії «Mittal Steel», найбільшому виробнику продукції чорної металургії в світі.

Виділяють три райони розміщення підприємств чорної металургії:

1. Придніпровський, що сформувався на базі родовищ заліза і марганцю. У цьому районі сформувати три промислові вузли: Дніпропетровський; Запорізький; Криворізький.

2. Донецький, що сформувався на базі родовищ коксівного вугілля. У цьому районі сформувалися три промислові вузли: Донецько-Макіївський, Єнакієве-Харцизький, Стахановсько-Алчевський.

3. Приазовський, орієнтується на перетин вантажопотоків криворізької руди з Керчі і донецького коксу. Головним центром є м. Маріуполь, де розташовуються два найбільших МК Україна: МК ім. Ілліча, єдиний виробник оцинкованого і освинцьованої прокату, МК «Азовсталь», що виробляє чавун, сталь, прокат для суднобудування.

Кольорова металургія. Алюмінієва промисловість є найбільшою в галузі і включає Миколаївський глиноземний завод (МГЗ), Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАлК), заводи з виробництва вторинного алюмінію і Броварський завод алюмінієвих конструкцій.

Другим за вартістю продукції, що випускається в галузі є виробництво титану. Виробництвом титанової губки (первинного титану) і пігментного діоксиду титану займається Запорізький титано-магнієвий комбінат, однак титановий прокат (кінцева продукція) в Україні не виробляється і її імпортують.  Побузьській феронікелевий комбінат – орієнтація на сировину та енергетичні потужності Південноукраїнської АЕС, виробляє феронікель як напівфабрикат для чорної металургії.

 Виробництво свинцево-цинкової продукції зосереджено на АТ «Укрцинк» в м. Костянтинівка (Донецька обл.). Підприємство працює на імпортній сировині з РФ і на брухті.

Микитівський ртутний комбінат (найбільший в СНД) працює на місцевій сировині і поставляє більшість продукції на експорт.

На імпортній сировині з РФ і брухті працює Артемівський завод з виробництва мідного і латунного прокату (Донецька обл.), Орієнтація на енергетичну базу.

Машинобудування і металообробка.

1. Верстатобудування. Основні центри зосереджені: Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Донецьк, Маріуполь, Харків, Одеса, Львів. Проводять верстати-автомати, токарні та свердлувальні, робототехнику.

2. Сільськогосподарське машинобудування. Сьогодні галузь випускає практично всі типи сільськогосподарських машин: трактора – Харків, Івано-Франківськ, Кіровоград, Мелітополь (гідроагрегати), Вінниця, Одеса – завод «Плуг» (інвентар). Кукурудзозбиральні і бурякозбиральні комбайни – Херсон, Тернопіль, Полтава, Кіровоград; картоплезбиральні і зернозбиральні комбайни – Рівне, Чернігів, Львів, Хмельницький, Вінниця, Харків; обладнання з виробництва комбікормів – Ніжний, Прилуки, Умань, Біла Церква.

3. Суднобудування багатопрофільне – в Україні випускають всі види судів. Керченський завод «Залив» - танкери і сухогрузи (ліхтеровози); Севастополь – плавучі крани; Феодосія – швидкісні катери; Херсон, Київ і Миколаїв – риболовецькі, торговельні, річкові та військові судна. Великі судноремонтні заводи є в Керчі, Одесі, Херсоні, Севастополі.

4. Авіабудування та ракетобудування в Україні також добре розвинене: Київ – виробництво літаків «АН», Харків, Дніпропетровськ і Запоріжжя – «Моторсіч», Дніпропетровськ – ракетоносії, науково-виробниче об'єднання «Південне», супутники «Океан», ракети-носії «Протон» , «Циклон», «Зеніт», важкі балістичні ракети типу «СС-18».

5. Транспортне машинобудування, в тому числі автомобілебудування: виробництво (збірка) «Газелей» і «Вовк» почалося в Сімферополі, ЗАЗ – DAEWOO (Запоріжжя) випускає «Таврію» (мотори для неї виробляють в Мелітополі); автомобіль підвищеної прохідності «Волинець» – в Луцьку. Вантажні автомобілі виробляються в Кременчуці – «КрАЗ» для роботи в кар'єрах (вантажопідйомністю 7 тонн і більше) і військові «Урали». Виробництво автобусів переживає період модернізації, автобуси «ЛАЗ» випускає Львів. Тролейбуси випускає Південний машинобудівний завод у Дніпропетровську. Виробництво магістральних тепловозів – в Луганську, в Полтаві налагоджено виробництво електровозів і електричок. Виробництво товарних вагонів розміщено у м. Дніпродзержинську, Крюкові і Кадіевкі, а в Маріуполі – залізничних цистерн. Виробництво індивідуальної транспортної техніки: мотоцикли – у Києві, велосипеди і мопеди – у Харкові, Львові.

Хімічна промисловість. Головними районами гірничо-хімічної промисловості України є Прикарпаття, Донбас і Придніпров'я.

Так, кухонну сіль добувають у Слов'янську, Артемівську, Криму. Поклади калійної солі розробляють у Калуші (Івано-Франківська область) і Стебнику (Львівська область), сірки – в Новому Роздолі і Новояворську (Львівська область).

Основна хімія. Виробництво мінеральних добрив представлено:

а) виробництвом азотних добрив (на відходах коксохімічних заводів) – Сєверодонецьк, Горлівка, Дніпродзержинськ, Черкаси, Рівне;

б) заводами калійних добрив (в районах видобутку сировини) – Калуш, Стебник.

в) виробництвом фосфатних добрив (в районах сільськогосподарського виробництва, тому що з 1т сировини отримують 2т готової продукції, і районах виробництва сірчаної кислоти, необхідної для виробництва фосфатних добрив і продукція мало транспортабельна) – Суми, Вінниця, Одеса, Костянтинівка. Сірчанокислотне виробництво тяжіє до споживання. Найбільш великі заводи: Маріуполь, Суми, Вінниця, Одеса, Макіївка. Содове виробництво є матеріаломістким (для виробництва 1 т кальцинованої соди використовується 1,5 т кухонної солі, 1,5 т вапняку, 1,7 т умовного палива), тому підприємства, що виробляють соду, розміщуються в районах видобутку кухонної солі і вапняку. Сприятливі умови для цього склалися в Донбасі (Лисичанськ, Слов'янськ) і Криму (Красноперекопськ, Саки).

Провідне місце в структурі хімічної промисловості України в даний час займає хімія органічного синтезу. Причому її роль постійно збільшується. Синтетичні смоли і пластмаси виробляють у районах видобутку сировини в Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Донецьк), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах і в Одесі.

Виробництво хімічних волокон характеризується трудомісткістю і зосереджене в районах, добре забезпечених трудовими ресурсами, які, як правило, є і регіонами текстильної промисловості (Київ, Чернігів, Черкаси, Житомир, Сокіл (Львівська область)).

На основі використання полімерних матеріалів розвивається гумоасбестова промисловість (Біла Церква, Дніпропетровськ, Харків, Київ, Запоріжжя, Одеса, Брянськ).

Україна – виробник лаків і фарб. Сировиною для їх виробництва є природні смоли, рослинні масла, синтетичні матеріали. Основну частину цієї продукції виробляють в Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Дніпропетровськ, Кривий Ріг). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Івано-Франківську, Одесі та Сімферополі.

У великих містах, де є науково-дослідні інститути, розвивається хіміко-фармацевтична промисловість. Її центри – Київ, Харків, Житомир, Полтава, Луганськ, Львів, Запоріжжя, Одеса, Умань (вітаміни).

Що стосується України, то хімічна промисловість – одна з провідних галузей її народногосподарського комплексу, галузей її спеціалізації у міжнародному поділі праці.

Лісопромисловий комплекс. Основні райони лісозаготівель – це Карпати і Полісся. Україна забезпечена власними ресурсами, лише на 25%, решта ресурси імпортуються з РФ і Білорусі.

Деревообробна промисловість починається з лісопиляння, воно приурочене до місць лісозаготівель, так як круглий ліс (ділова деревина) мало транспортабельний. Тому 80% лісопильних підприємств знаходяться в Чернівецькій, Івано-Франківській, Львівській та Закарпатській областях, виробництво ДСП орієнтоване на відходи лісопиляння. Меблеве виробництво орієнтоване на наявність трудових ресурсів та споживача. Меблеве виробництво розташоване у всіх великих містах України.

Целюлозно-паперова промисловість. Ця галузь в своєму розміщенні орієнтується на сировину та наявність водних ресурсів, тому підприємства зосереджені в основному, в Поліссі та Карпатах.

Власне виробництво не задовольняє потреби України в папері, тому значна частина споживання припадає на імпорт (особливо високоякісні сорти).

Лісохімічна промисловість. Продукцією цієї галузі є деревне вугілля, оцтова кислота, метиловий спирт, антиокислювачі, каніфоль, скипидар, ефірні масла та ін. Сировиною для виготовлення цієї продукції є відходи лісопиляння і деревообробки, тому підприємства цієї галузі розташовуються в Закарпатській, Івано-Франківській, Житомирській областях.

Комплекс галузей легкої промисловості. Підприємства цих галузей займаються виробництвом непродовольчих товарів народного споживання. У 1990 р. в галузях комплексу налічувалося 4 тис. підприємств, які розміщувалися повсюдно, на яких працювали 250 тис. осіб (80% жінки). В даний час обсяг виробництва по комплексу становив 15-20% від обсягу 90-го року. Володіючи повним виробничим циклом, від виготовлення тканин до пошиття готового одягу, Україна імпортує в 4 рази більше одягу, ніж сама виробляє.

У галузевій структурі легкої промисловості виділяють чотири основні напрямки – текстильнаа, швейна, шкіряно-взуттєва і парфюмерно-косметична промисловості, які, в свою чергу, об'єднують різноманітні галузі і виробництва.

Шовкові тканини становлять 20,5% вироблених в країні тканей. Для виробництва шовкових тканин використовуються як натуральні (кокони шовкопряда), так і синтетичні і змішані волокна. Оскільки натуральної сировини в Україну недостатньо, натуральний шовк проводиться тільки на одному підприємстві – Київському шовковому комбінаті. Інші підприємства галузі, серед яких виділяються шовкові комбінати в Дарниці (Київ), Черкасах, Луцьке, Лисичанську, працюють переважно на хімічних і змішаних волокнах.

Виділяються в Україну і два регіони виробництва лляних тканій – Прикарпаття і Полісся. Саме ці регіони історично стали основними центрами промислової переробки льону-довгунця, чому сприяли орієнтація підприємств галузі на сировинну базу та наявність традицій льнопереробобки. Основна маса льонозаводів діє в Чернігівській, Житомирській, Рівненській, Волинській та Львівській областях.

Трикотажне виробництво: Київська фабрика «Киянка» производить 60-70% трикотажу Україні. Спортивний трикотаж випускають фабрики Львова і Одеси, Миколаєва та Харкова. Панчішно-шкарпеточне виробництво розвинене у Феодосії, Львові, Чернівцях, Харкові та Житомирі.

Швейне виробництво розміщене повсюдно: Сімферополь, Севастополь, Київ, Харків, Львів і т. д. Причому рівень концентрації, серійність виробництва і спеціалізації залежать від людності населених пунктів (попит) і наявності робочої сили (як правило, жіночої).

Шкіряно-взуттєве виробництво орієнтоване на споживача і на сировину. Шкіряно-взуттєві фабрики знаходяться практично в усіх великих містах: Харкові, Луганську, Дніпропетровську, Києві, Одесі. Гумове взуття виробляють в Черкасах і Кіровограді; виробництво овчинно-шубні, дублянки, шкіргалантерея – Одеса, Харків, Київ, Львів, Сімферополь, Миколаїв. Хутряне виробництво розвинене слабко через вузької сировинної бази, є тільки виробництво овчини і штучного хутра в Харкові та Донецьку. Найбільший центр хутряної промисловості – Харків, невеликі підприємства з виробництва виробів з хутра розміщуються у мм. Івано- Франківську, Донецьку, Чигирині.

Парфюмерно-косметична галузь, хоча і має всі перспективи розвитку (сільськогосподарська продукція, хімія), розвинена слабо. Найвідоміші АТ та АП розташовані в мм. Харкові, Миколаєві, Вінниці, Львові.

Виробництво товарів тривалого користування. Велосипеди роблять у Харкові, мопеди – у Львові, холодильники у Харкові, Донецьку, Дніпропетровську; гармоні, піаніно та гітари – в Мукачево, Львові та Чернігові; пральні машини в Кіровограді, Макіївці, Харкові; мотоцикли – у Києві, Дніпропетровську; кіно-фотообладнання – у Києві, Харкові, Львові та Шостці, автомобілі: Запоріжжя, Луцьк, Сімферополь, Київ; теле-радіоприймачі Сімферополь, Дніпропетровськ, Макіївка, Харків і т.д.

АПК: Ареали сільськогосподарської спеціалізації:

1. Кримський сільськогосподарський ареал: зернове господарство (пшениця, рис, кукурудза), садівництво, вирощування ефіро-олійних культур, виноградарство, молочно-м'ясне тваринництво, вівчарство, бджільництво, птахівництво.

2. Карпатський сільськогосподарський ареал: зернове господарство, садівництво, виноградарство, хмелярство, вівчарство, молочне тваринництво.

3. Приміські господарства (навколо великих міст і міських агломерацій): вирощування овочів, молочного тваринництва, свинарства, розведення птиці.

Харчова промисловість. Маслобойно-жирова промисловість 90% виробленого масла – соняшникове. Виробництво орієнтується на райони вирощування сировини, так як для виробництва 1 т масла потрібно 3-4 т насіння. Проводиться близько 2 млн. т з них майже 1,5 млн. т експортується (20% світового виробництва), експорт квотується, хоча це суперечить нормам СОТ. Великі маслобойножірові комбінати, що випускають, крім масла, маргарин, мийні засоби, розташовуються в Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Полтаві, Запоріжжі, Одесі, Вінниці, Львові.

Плодоовочеконсервна промисловість. Овочі та фрукти, сировина є мало транспортабельною продукцією, тому переробні заводи розташовуються в місцях їх вирощування – це в основному Одеська, Миколаївська, Херсонська обл. і Крим, що дають більше 50% зборів.

Борошномельно-круп'яна і хлібопекарська промисловість. Виробництво (очищення) круп проводиться в місцях вирощування відповідних сільськогосподарських культур. Виробництво борошна зосереджена, як правило, біля великих міст і в транспортних вузлах.

Виноробна промисловість. Виробництво виноматеріалів розташовується в районах вирощування винограду, розлив вина і коньяку може здійснюватися і в місцях споживання. Основна частина виноробних підприємств зосереджена в Одеській, Миколаївській областях (ТМ Коблево, Шустов) і в Криму. В даний час кримські виноробні підприємства змушені закуповувати виноматеріали, внаслідок скорочення посадок виноградної лози і зменшення збору винограду.

Транспортний комплекс.

Трубопровідний транспорт: До найбільших газопроводів відносяться:

1. «Союз»: Оріенбург-Лисичанськ-Ужгород-Угорщина-Словаччина. (Планується продовжити до Хорватії).

2. «Прогрес»: Уренгой-Київ-Ужгород-Словаччина-країни Західної Європи.

3. «Придніпровські магістральні газопроводи»: Шебелинка-Кривий Ріг-Одеса-Кишинів.

До найбільших нафтопроводів відносяться:

1. «Дружба»: Альметьевск-Мозир-Дрогобич-Ужгород-Угорщина.

2. Самара-Лисичанськ-Кременчук-Одеса.

3. Грозний-Луганськ-Лисичанськ.

Залізничний транспорт. Найбільшою щільністю залізничних магістралей виділяються промислові області Донбасу і Придніпров'я. У структурі перевезень переважають промислова сировина та паливо.

Автомобільний транспорт. Цей вид транспорту є найбільш ефективним для перевезення масових вантажів дрібними партіями на близькі відстані. Найважливіші автомагістралі: Київ-Полтава-Харків-Ростов-на-Дону, Київ-Москва, Київ-Одеса, Київ-Житомир-Рівне-Львів-Ужгород, Москва-Харків-Запоріжжя-Сімферополь.

Морський та річковий транспорт. 75% вантажообігу припадає на три найбільших порту: держпідприємство «Одеський морський торговий порт», потужність перевалки вантажів – 36 млн. т., держпідприємство «Іллічівський морський торговельний порт» – 30 млн. т, ТОВ «Порт Очаків» – 10 млн. т. Основні водні транспортні артерії України – Дніпро зі своїми притоками, а також Дністер і Південний Буг. Річкова система Україні пов'язана системою каналів з річками сусідніх країн, що дає вихід Україні в Балтійське море.

Повітряний транспорт. В останні роки активізується робота авіаційного транспорту, який грає важливу роль в пасажироперевезеннях як усередині країни, так і зарубіжжям. Цьому сприяє прихід на український ринок авіаперевезень іноземних компаній. У той же самий час застарілий авіапарк та наявність лише одного аеропорту міжнародного класу (Бориспіль) стримує розвиток пасажироперевезень, особливо міжнародних перевезень.

Табл. 5

Галузі спеціалізації економічних районів України

Галузь	Донецький	Придніпровський	Північно-Східний	Центральний	Столичний	Причорноморський	Карпатський	Подільський	Північно-Західний
Електроенергетика	+	+					+
Паливна промисловість	+		+
Металургія	+	+
Хімічна промисловість	+	+			+		+
Машинобудування	+	+	+	+	+	+	+
Лісова і деревообробна промисловість				+	+		+	+	+
Промисловість будматеріалів			+	+			+	+	+
Легка промисловість			+	+	+	+	+		+
Харчова промисловість			+	+	+	+	+	+	+