3. Основні форми реалізації дрп.

Один з важливих елементів ДРП є створення спеціальних(вільних) економічних зон (СЕЗ). Головне їх завдання — активізація господарської діяльності на певній території. За допомогою СЄЗ можна формувати умови для залучення інвестицій, створення нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції.

Спеціальні економічні зони – окремі території країни, де створені сприятливі умови для руху товарів і капіталу з метою розвитку виробництва і пожвавлення господарської діяльності.

Види СЄЗ:

1. Функціональні – до їх складу входить технопарк і технополіси.

Технопарк – технологічний центр з невеликою кількістю підприємств з новітніми технологіями, які виконують закази, щодо створення нових розробок.

Технополіс — наукоємкі виробництва, які об’єднані с науко-дослідними та учбовими центрами, тобто інтеграція науки і виробництва.

2. Комплексні – функціонують на основі залучення іноземних інвестицій.

3. Звонішньоторгівельні – забезпечують додаткові валютні надходження.

Важливу роль в економічному розвитку територій відіграє межрегіональне і прикордонне співробітництво.

Міжрегіональне співробітництво – будь-які зв’язки, що встановлюються між регіонами.

Міжприкордонне співробітництво передбачає співпрацю між територіями, розташованими вдовж кордонів сусідніх держав.

Воно сприяє також мобілізація місцевих ресурсів і підвищення ефективності їх використання, дозволяє зусиллями різних держав вирішувати конкретні питання функціонування транскордонного простору.

4. Методи управління і регулювання – це система адміністративних, правових і економічних важелів, за допомогою здійснюється координація і корегування процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Методи державного регулювання регіонального розвитку розділяють на дві групи, прямі і непрямі.

До прямих методів належать:

• державні капіталовкладення;

• дотації, субсидії;

• регулювання цін та заробітної плати;

• фінансування через спеціальні фонди розвитку і бюджетів різних рівнів;

• державні контракти;

• державні замовлення.

До непрямих методів належать:

— грошово-кредитна політика ( ГКП);

• амортизаційна політики;

• стимулювання територіального розвитку через фонди економічного і соціального саморегулювання;

• стимулювання виробництва через формування в них фондів економічного і соціального саморозвитку.

Розглянемо деякі інструменти регіональної політики.

Капіталовкладення можуть бути державними і приватними. В умовах ринку зростає роль останніх. Співвідношення між державними і приватними капіталовкладеннями з досвіду розвинутих країн – 1 : 9.

Тому в Україні необхідно створювати передумови диверсифікації приватного підприємництва, що є основною створення ресурсів для здійснення приватних і регіональних інвестицій та підвищення зайнятості.

Централізовані державні капіталовкладення доцільно використовувати переважно для розвитку певних регіонів, виробничої і соціальної інфраструктури, науково-технічного потенціалу тощо.

Дотації і субсидії доцільно використовувати для підтримки окремих підприємств, галузей і регіонів для розвитку приватного підприємництва, змішаних видів і форм власності в регіонах пріоритетного розвитку. Вони можуть спрямовуватися на покриття збитків малоприбуткових, але соціально потрібних підприємств, створення додаткових робочих місць, стимулювання розвитку регіонів та ін.

Регулювання цін здійснюється державою з окремих соціально важливих видів товарів і послуг державного сектора економіки через встановлення різних тарифів.

Спеціальні бюджетні фонди є важливими джерелами регулювання цільових регіональних програм. Ці фонди підвищують маневреність і мобільність фінансово-бюджетної системи мобілізуючі додаткові засоби, уряд країни чи регіональна державна адміністрація отримують резерв на випадок можливих фінансових труднощів.

Державна контрактна система, в переходний період держави або регіональне замовлення на товари, які поставляються міжурядовими чи міжрегіональними угодами. На товари, які поставляються на експорт чи в інші регіони відповідно до держзамовлення фінансування здійснюється організацією, яка видала держзамовлення, підприємству повинні виділятися дотації у разі збитковості експорту або внутрішньою ціною реалізації, якщо йдеться про імпорт. Для того доцільно сформувати фонд зовнішньоекономічних операцій.

Для фінансування державних контрактів доцільно залучати крім засобів державного бюджету, засоби цільових фондів, банківські кредити і інші.

Бюджети різних рівнів є важливим чинником регулювання розвитку регіонів за умови:

• якщо економічний і податковий механізм забезпечують безперервне наповнення їх доходної частини;

• передання функцій розподілу регіональних бюджетних ресурсів регіональним державним органом управління і регулювання;

• створення фінансової можливості підприємства здійснювати самовідтворення власного основного і оборотного капіталу;

• економічної, фінансової, правової і соціальної компетенції, знання і уміння керівників регіонального і локального рівня вирішувати питання економічного зростання, зайнятості і добробуту населення.

Підтримка підприємництва органами регіонального регулювання. У країнах з ринковою економікою поряд з інтеграційними процесами спостерігається і тенденція децентралізації регіональних програм і фондів. Регіональні органи влади отримують відповідні повноваження щодо стимулювання регіонального розвитку і забезпеченості зайнятості населення.

Підтримка підприємництва в регіоні можлива за умови створення спеціальних бюджетних фондів. Важливість створення спеціальних фондів як інструмента регулювання регіонального розвитку полягає у тому, що тут залучаються додаткові джерела фінансування. Ці засоби можуть оперативно використовуватися для розвитку того чи іншого регіону. Сприяючи створенню спеціальних фондів держава певною мірою впливає на регіональну економіку, що особливо важливо за нестабільного економічного стану і необхідності здійснювати спеціальні регіональну програми розвитку.

Крім того, засоби фондів, які мають активне сальдо, можуть бути використані через кредитні операції і для покриття дефіциту різних регіональних бюджетів.

В умовах ринкової економіки кредит охоплює всі стадії процесу інвестування міжгалузевого переливу капіталу та живої праці до реалізації товару, розподілу і перерозподілу доходів. Регулюючи кредитний процент, держава тим самим вливає на нагромадження реального грошового капіталу, його переміщення, на рівень інфляції, на динаміку цін і заробітної плати, на валютний курс, на експорт капіталу і товарів.

Кредитні відносини стають важливим елементом руху фінансів держави, регіонів та підприємств. Рівень кредитного регулювання економіки, особливо його територіальний аспект, значною мірою визначається можливостями самофінансування підприємств. Більша частка кредитних засобів підприємств зумовлює її більшу залежність від джерел кредитування та відповідно і можливості регулювання їх розвитку з боку центральних чи регіональних органів управління.

Регулювання через податковий механізм, який застосовується передусім на інвестиційну діяльність, виробництво, торгівлю і міграцію робочої сили. При регулюванні регіонального розвитку податки можна використовувати як стимули або анти стимули розміщення виробництва.

До цього методу належить і сплата мита, яке повинно захистити єдину митну територію країни, забезпечити національні інтереси країни і її регіонів у сфері зовнішньої торгівлі.