4. Територіальна структура господарства України.

Народногосподарський комплекс України – досить складна територіальна структура. В її основі лежить процес формування суспільного поділу праці. Це зумовлює спеціалізацію господарства країни та її економічний розвиток.

Територіальна структура господарства – це склад і співвідношення виробництв, особливості їх розміщення в різних частинах країни і зв'язки між ними.

Історичний вплив на формування територіальної структури виробництва України мають такі чинники: мінерально-сировинні ресурси і специфіка їх залягання; водні ресурси; особливості розселення населення; наявні промислова і соціальна інфраструктура; географічне розташування і природні умови регіонів та інше.

Під впливом цих факторів формується народногосподарський комплекс (НГК) – сукупність усіх галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери, розміщених на її території взаємозв’язаних між собою у процесі виробничої діяльності.

Найважливішим фактором формування територіальної структури є рівень розвитку продуктивних сил, диференціація та інтеграція виробництва.

Основна рушійна сила її утворення – це процес усуспільнення матеріального виробництва, вищою формою якого виступають виробничо-територіальні системи.

Структура промислових утворень:

1. Галузевий центр – населений пункт, що може мати одне або декілька підприємств однієї галузі, інші ж виробництва тут не представлені окремими самостійними підприємствами.

2. Багатогалузевий центр – населений пункт у якому розміщено кілька підприємств різних галузей.

Ці форми (галузевий та багатогалузевий центри) належать до промислових утворень.

Структура галузевих елементів:

• Галузевий спеціалізований промисловий кущ (ГСПК);

• Галузевий спеціалізований район (ГСР);

• Галузева спеціальна зона (ГСЗ).

ГСПК – можуть утворюватись на базі підприємств гірничої промисловості, які розміщені в різних населених пунктах та спільно виробляють кінцевий продукт. Ця форма може бути багатогалузева.

ГСР – форми територіального зосередження виробництва підприємств однієї великої галузі в промислових центрах і кущах, де переважають технологічно споріднені підприємства, що використовують одну і ту ж сировину і випускають однорідну кінцеву продукцію. Ці райони можуть бути промисловими і агропромисловими.

Приклад: Донецький вугільнопромисловий, Криворізький залізорудний, Прикарпатський лісопромисловий, Кримський виноградсько-виноробний.

ГСЗ – виробничо-територіальні утворення, що являють собою об’єднання групи галузевих районів, кущів і центрів на обмеженій території.

До територіальної структури НГК належать територіальні системи промислових вузлів, промислових агломерацій, багатогалузевих промислових і сільськогосподарських районів.

Промислові вузли – це концентрація промислових підприємств на єдиній території при наявності тісних виробничих, трудових зв’язків, системи обслуговування та спільному використанні всіх видів ресурсів.

Промисловий вузол – локальний промислово-територіальний комплекс, де при взаємній близькості підприємства об’єднані між собою тісними виробничими зв’язками, спільністю транспортно-територіального положення, спільними системами інфраструктури і населення з метою найбільш ефективного використання всіх видів ресурсів.

Приклад: Лисичансько-Рубіжанський промисловий вузол, Лисичанськ, Рубіжне, Сєверодонецьк.

Промислова агломерація – один з найбільш складних інтегральних елементів територіальної структури, який поєднує підприємства різних галузей промисловості у вигляді промислових центрів і вузлів, компактно розміщених на порівняльне невеликій території.

Приклад: Харківська агропромислова агломерація – ядром є Харків з його промисловими підприємствами – моно ядерний тип, або Донецько-Миколаївська – полі ядерний тип: два ядра – Донецьк і Миколаїв.

Багатогалузевий промисловий район – концентрація великої кількості промислових підприємств, промислових центрів і вузлів, промислових агломерацій взаємопов’язаних між собою в процесі виробництва.

Приклад: Донецький, Придніпровський, Харківський (Північно-Східний)

Агропромисловий район – це система агропромислових підприємств, кущів і вузлів на порівняно однорідній за природними умовами та економічними факторами розвитку територій, де сформувався відповідний сільськогосподарський район.

Проблеми удосконалення комплексного розвитку економічних районів:

1. Зближення рівнів економічного розвитку в процесі внутрішньо територіального поділу праці;

2. Виважена політика регіонального розподілу капітальних вкладень;

3. Організація використання в виробництві вторинних ресурсів і відходів виробництв, їх утилізація;

4. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва та подальшого розвитку АПК.