Економічні райони України

Район	Площа, тис. км2	Населення, млн.чол.	Состав ( адмін. одиниці)
Донецький	53,2	7,3	Донецька, Луганська
Придніпровський	59,1	5,45	Дніпропетровська, Запорізька
Північно-Східний	84,0	5,77	Харківська, Полтавська, Сумська
Столичний	90,7	7,03	г. Київ, Київська, Житомирська, Чернігівська обл.
Центральний	45,5	2,5	Черкаська, Кіровоградська обл.
Причорноморський	113,4	7,26	АРК, Одеська, Ніколаївська, Херсонська, м. Севастополь.
Подільський	60,9	4,3	Винницька, Хмельницька, Тернопільська
Карпатський	56,6	6,2	Львівська, Івано-Франківська, Чорновицька, Закарпатська
Північно-Західний	40,3	2,22	Волинська, Рівненська

Розвиток теорії і практики економічного районування в Україні дає змогу вдосконалювати мережу економічних районів.

Економічне районування дає можливість практично втілювати в життя такі проблеми:

• Поступове зближення рівнів соціально-економічного розвитку областей України;

• Посилення інтеграційних процесів в економічному розвитку регіонів за рахунок спеціалізації і кооперації виробництва, ефективного використання природно-ресурсного і трудового потенціалу;

• Зростання ринку власних товарних ресурсів і витіснення товарів іноземних фірм, які можуть вироблятися підприємствами країни;

• Загальне піднесення рівня життя і добробуту населення. При цьому обґрунтовуються основні завдання й показники соціально-економічного розвитку регіонів та шляхи вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем.

Особливістю сучасного етапу розвитку є те, що змінюється структура виробничої діяльності і форми власності, а звідси і весь економічний потенціал.

При дослідженні і науковому підході розробки моделі нового економічного районування необхідно враховувати наявні зміни, які відбулися за останні роки: проведення приватизації всіх сфер соціально-економічного життя, спад виробництва в галузях н/г, інформаційні процеси та інше.

Необхідно враховувати в комплексі соціальну сторону економічного забезпечення населення соціально-культурними об’єкти, його духовного розвитку, змінення могутності своєї держави і її захисту від форс-мажорних факторів. Необхідно враховувати також територіальні диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів країни.

З точки зору формування регіональної економічної політики головними проблемами регіонів є:

• Слаборозвинуті регіони;

• Депресивні райони;

• Прикордонні регіони (області).

Слаборозвинуті регіони традиційно мають низький рівень життя порівняно з більшістю регіонів країни. Ці регіони знаходяться в стані застою. Для них характерна слаборозвинута галузева структура науково-технічного потенціалу, соціальна сфера, політичні, етичні та економічні проблеми. Виробництво ВВП на душу населення менше 50% від середнього по країні, такий самий і розмір грошових доходів.

В основному такі регіони розміщені на периферії. В цьому випадку держава повинна надавати допомого економічно відсталим регіонам у формі розвитку інфраструктури, надання податкових пільг, дотацій з метою забезпечення оптимальної зайнятості працездатного населення.

Депресивні райони – це просторово-локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку. Тут немає підстав розраховувати на самостійний вихід із кризової ситуації. Депресивними вважаються регіони, в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, соціальних послуг тощо вищі за макрорегіональні і загальнодержавні.

Ці райони можуть втратити своє економічне значення в результаті різних причин: зменшення попиту на промислову продукцію, зниження конкурентоспроможності, погіршення геологічних умов тощо.

Особливістю депресивності аграрних територій є зменшення чисельності населення, яке нині практично відбувається у всіх населяннях України.

Вихід регіонів із депресії залежить від зміни макроекономічної ситуації та соціально-економічної політики, яку держава проводить на національному та регіональному рівнях.

Більшість проблем має вирішуватися на рівні регіону, підприємства, організації шляхом диверсифікації, реструктуризації, стимулювання розвитку малого бізнесу, поліпшення місцевого самоврядування, пошуку нових ринків збуту на власну продукцію.

Прикордонні регіони – відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки, міжнародного співробітництва та організації прикордонної торгівлі. Прикордонна територія перебуває під впливом державного кордону.

Проблемність цих регіонів визначається в основному особливістю і характером сусідства. Якщо немає можливостей для масштабного співробітництва, то ці райони стають периферійними і, відповідно, відстають від інших територій в економічному розвитку.

Прикордонні райони мають специфічні особливості в інтеграційному процесі – барۥєрність та контактність, завдяки яким вони забезпечують їх власну адаптацію.

Завдяки підвищенню ролі прикордонних регіонів збільшуються повноваження місцевих органів влади, розширюється її компетенція у співробітництві з органами влади відповідних територій сусідніх країн.

Прикордонне співробітництво дає змогу вирішувати конкретні економічні та соціальні питання, безпосередньо для прикордонних областей, зокрема поступово долати нижчий рівень економічного розвитку цих периферійних територій.