Неформальна організація.

Неформальна організація – це спонтанно створена група людей, які регулярно взаємодіють для досягнення певних цілей. Як і у формальних організацій ці цілі є причиною існування такої неформальної організації.

У неформальних організацій багато спільного з формальними організація­ми, в які вони включені. Вони навіть і організовані так, як формальні організації – в них є ієрархія, лідери та завдання. В них також існують норми, які є для членів організації еталоном поведінки. Ці норми підкріплюються системою заохочувань та санкцій. Специфіка полягає в тім, що формальна організація створена за планом, який був заздалегідь обміркованим. Неформальна ж організація скоріше є спонтанною реакцією на незадоволені індивідуальні потреби.

Неформальні лідери. Неформальні організації, як і формальні, мають своїх лідерів. Неформальний лідер набуває свого положення, добиваючись влади, саме так, як і лідер формальної організації. Лідер формальної організації має підтримку у вигляді делегованих йому офіційних повноважень та зазвичай діє у відведеній йому конкретній функціональній області. Опора неформального лідера – визнання його групою. У своїх діях він робить ставку на людей та їх взаємовідносини. Сфе­ра впливу неформального лідера може виходити за адміністративні рамки фор­ма­льної організації.

Суттєві фактори, які визначають спроможність бути лідером неформальної організації: вік, посада, професійна компетентність, розташування робочого місця, свободу пересування по робочій зоні та чуйність. Точні характеристики визначаються прийнятою в групі системою цінностей.

Неформальний лідер має дві першочергові функції: допомогати групі у досягненні її цілей та підтримувати й зміцнювати її існування. Іноді ці функції виконуються різними людьми. Якщо це так, то у неформальній групі визначаються два лідери: один для досягнення цілей групи, другий – для соціальної взаємодії.

Керування неформальною організацією.

Дуже важливо, щоб керівники розуміли, що неформальні організації дина­мічно взаємодіють з формальними. Однією з найбільших поширених труднощів, яка заважає ефективному управлінню групами та неформальними організаціями є невисока про них думка керівників. Деякі керівники уперто вважають, що нефом­мальні організації- це результат неефективного управління. По суті виникнення неформальних організацій, явище природне і дуже поширене,- вони є в кожній установі. Як і багато інших факторів, які існують в сфері управління, неформальні організації містять в собі як негативні, так і позитивні моменти.

Дійсно, деякі неформальні групи можуть вести себе так, що будуть зава­жа­ти досягненню формальних цілей. По неформальних каналах можуть розповсюдь­жува­тися чутки, які призводять до негативного відношення до керівництва. Прий­няті групою норми можуть привести до того, що продуктивність організації буде нижче, ніж визначена керівництвом. Тенденція до опору будь-яким змінам та тенденція до зберігання стереотипів, які укоренилися можуть затримувати необ­хід­ну модернізацію установи. Але, така контрпродуктивна поведінка частіше є реакцією на відношення керівництва до цієї групи. Вірно чи ні, але члени групи вважають, що до них несправедливо відносяться і відповідають так, як відповідала би будь-яка людина на те, що вона вважає несправедливим.

Такі випадки негативної реакції іноді заважають керівникові бачити багаточисельні потенціальні вигоди від неформальних організацій.

Не знаходячи способів ефективної взаємодії з неформальними організаціями, або намагаючись їх притискати, керівники часто втрачають ці потенціальні вигоди. В будь-якому разі, незалежно від того, є неформальна організація корисною або заважає, вона існує, і з нею потрібно рахуватися. Навіть, якщо керівництво і зруйнує існуючу групу, на її місці обов’язково виникне інша, яка буде свідомо мати негативне відношення до керівництва.

Однією з головних проблем формування творчих здібностей сучасних менед­же­рів є розвиток їх лідерських якостей і обізнаності в мистецтві управління. При цьому очевидно, що ця проблема одержує три чітко виражені напрями розвитку: 1) навчання керівників-практиків; 2) підготовка резерву кадрів; 3) управлінська під­го­то­вка творчих особистостей, які за своїми генетичними якостями спроможні до ефек­тивної управлінської діяльності й мають схильність до неї. Саме із творчо обдарованих фахівців можна сформувати вкрай потрібний Україні корпус профе­сій­них керівників-лідерів, менеджерів виробничої сфери. Прикладом можуть слу­гувати численні дослідження проблем управління та лідерства.

Зазвичай лідером вважають менеджера, який здатен ефективно впливати на інших і з яким бажає співпрацювати більша частина колективу. Лідерські якості визначаються не тільки схильністю особистості до управлінської діяльності. Наприклад, О. Баєва у своїх дослідженнях зауважує, що типологічні особливості темпераменту лідера визначаються такими особливими рисами як бажання ризику, вміння фіксувати свою увагу й керувати власною поведінкою на основі процесів саморегуляції та самоконтролю. Такі реакції здебільшого зумовлені генетично, тобто людина вже народжується зі схильністю до емоційної, бурхливої реакції на навколишнє середовище, що зберігається упродовж усього життя.

Незважаючи на цей аспект лідерства, вважаємо, що особистість справжнього лідера можна сформувати у відповідному освітньо-професійному середовищі. Од­нак реалізація лідерських здібностей на практиці неможлива без творчого вияву здіб­ностей в управлінні. Тут мистецтво управлінської діяльності втілюється в ім­п­ро­візації, базованій на лідерських і професійних уміннях і навичках. Лідерство і мистецтво, як категорії сучасного менедж­мен­ту тотожні філософським категоріям "форма" і "зміст". Як форма не може існувати без реального змістовного наповне­ння, так само і справжнє лідерство не може існувати без мистецьких задатків в управлінні.

Наука і мистецтво базуються на спільності гносеологічних основ. У ширшо­му розумінні поняття "мистецтво" є однією з форм суспільної свідомості, складо­вою духовної культури людства, специфічним видом практичного і духовного ос­во­єння світу. Воно трактується як процес пізнання, осмислення, інтерпретації ото­чу­ючого світу у визначених формах. Його асоціюють із будь-яким видом практик­ної діяль­ності, яка здійснюється вміло, майстерно не тільки в технологічному, а й в естетич­ному розумінні. Різні види мистецтва мають багатовікову історію. Зокре­ма ора­торсь­ке й військове мистецтво відображають творчу діяльність, що набли­же­на до управління. Про необхідність тісного зв'язку між наукою і мистецтвом писали такі всесвітньо відомі мислителі, як Луцій Сенека, Нільс Бор, Альберт Ей­н­ш­тейн, війсь­ко­вий теоретик Карл фон Клаузевіц та ін. Американський учений Са­ль­франк наго­ло­шував, що управління є мистецтвом, до того ж великим мис­тецт­вом. Справа в тому, що для управління не досить передбачення і усвідомлен­ня. Потрібні ще знання, і подібно до того як художник мусить вивчати закони ви­п­ро­мінювання світла і поєднання кольорів, адміністратор мусить досконало пізна­вати характер матеріалу, над яким він працює. На думку науковця, управління називають мистецтвом саме тому, що воно ґрунтується не лише на грубому емпі­ризмі, а й на досягненнях науки.

Успішність діяльності менеджера залежить від майстерності, яка може бути згрупована у сім категорій:

10. Концептуальна майстерність – здатність менеджера розуміти узагальнену перспективу організації.

11. Майстерність ухвалення рішень – вміння обирати найкращий з альтернативних варіантів.

12. Мистецтво аналітика – талант правильного розподілу робіт і завдань, вибору оптимальної техніки тощо.

13. Адміністративна майстерність – спроможність виконувати певні організаційні обов’язки, ефективно діяти в рамках обмеженого бюджету.

14. Комунікаційне мистецтво – вміння координувати інформаційні потоки, логічно і доступно передавати свої ідеї іншим.

15. Психологічна майстерність – здатність безконфліктно взаємодіяти з людьми, створювати сприятливий мікроклімат у колективі

16. Технічна майстерність передбачає особливу компетенцію з техніки і технології виконання завдань.

1

9