3. Сучасні проблеми філософії людини

Перед тим, як розкрити питання звернемося до порівняльного аналізу класичних та сучасних антропологічних уявлень. Традиційна нормативістська антропологія апелювала здебільшого до усталеного образу людини, складовими котрого були:

а) уявлення про«першосутність»;

б) пов'язане з ним покладання на чітко окреслене місце людини у світі;

в) відповідна упевненість у найбільш адекватних способах людського ставлення до світу, до інших людей та самої себе.

Сучасні антропологічні розмірковування позбавлені подібної впевне- ності. Множаться і конкурують між собою все нові вияви людської

«першосутності». Відтак місце людської самоідентичності заступає проблематичність та розгубленість, знову й знову виявляється відкритим одвічне світоглядове питання «звідкіль ми, хто ми, куди прямуємо». І окремі індивіди, і соціальні верстви, а то й цілі народи часто опиняються на свого роду світогляднім та самоідентифікаційнім роздоріжжі.

Традиційна антропологія, зафіксувавши якусь ущербність людської істоти, досить швидко знаходила «компенсанта» тієї ущербності, найчастіш — поза межами окремої індивідуальності.

Сучасна антропологія змушена поводитися обережніше і в цьому разі. Приміром, існує точка зору про те, що

1. Людина є істота біологічно недостатня. — Традиційно-оптимістичний вихід із даної ситуації убачали в культурі. Проте на сьогодні з'ясувалося, що компенсаторська функція культури має свої межі, внаслідок чого людина продовжує залишатися істотою стражденною. Останнє вкрай ускладнене тим, що вона переживає й усвідомлює цю стражденність, котра зовсім не зводиться тільки до біологічної недостатності. У сучасній антропології стражденність часто кваліфікують як явище винятково людське, не притаманне буттю загалом і пов'язане з напруженим пошуком самоусвідомлюючою істотою сенсу власного життя.

2. Проблематичність людського існування. — Традиційно-оптимістичною спробою подолати таку проблематичність були апеляції до всезагальних властивостей людини, особливо — її родової сутності. Часто здавалося: досить узгодити будь-яке недолуге існування з такою (наскрізь чеснотною!) сутністю — і людина, нарешті, «повертається до самої себе» й почувається тут затишно. Насправді ж з'ясувалося, що кожен крок на шляху такого узгодження народжує нові несподівані спалахи проблематичності. Драматизм даної ситуації може лишень частково послабити, але не в змозі усунути жоден соціум, жодна спільнота, та й увесь рід людський. Вихід знаходить — як то не парадоксально — кожна конкретна особистість тільки власним суб'єктним зусиллям.

3. Неусувана відкритість людини як щодо позитивних, так і негативних можливостей. — Традиційно-оптимістичних розв'язань даної проблеми було два: а) зовнішня регуляція; б) розумна саморегуляція (як і, звісно, їх поєднання). Проте питання упирається в критерій розумності, а також у здатність людську «підпорядковувати» свої діяння такому критерієві.

Особлива складність питання про взаємозв'язок позитивних та негативних інтенцій людського єства пов'язана з тією обставиною, зафіксованою засновником філософської антропології Мак- сом Шелером, що «не існує людини як речі, — навіть як відносно константної речі».

4. Сутнісне розмаїття людини та світу людини. — Йдеться зокрема про

розмаїття вікове (світи дитинства, юності, зрілості, старості); статеве (жіноче — чоловіче); етноорганізмічне (переважаючі соматичні типи, а також типи темпераменту); етнокультурне (особливості національного характеру); валеологічне (здоров'я, хвороба, «проміжний стан» — у котрому, до речі, перебуває за визнанням медиків половина сучасного людства: не хвороба, але й не здоров'я). Відтак же отримуємо «блукаючу сутність» та величезну варіативність нормативно-ціннісних переважань у життєдіяльності конкретних індивідів — те, що є безумовною нормою для зрілої здорової людини певної статі, темпераменту та культури, зовсім не обов'язково зберігає безумовність для дитячого або похилого віку, іншої статі, темпераменту та культури.

5. Переосмислення традиційних нормативістських уявлень про сутнісні властивості людини як зібрання всуціль «розумних чеснот». — Йдеться передусім про нове витлумачення того, що віддавна поіменовувалось філософами як афекти (особливо — негативні афекти).

У найрадикальніших різновидах класичного раціоналізму всі добрі пристрасті сприймалися як такі, що людина не може без них існувати й зберігатися. Пристрастей же поганих слід уникати, позаяк без них людина не тільки може існувати, але лише позбувшись їх стає такою, якою вона повинна бути. Тому, правильно користуючись своїм глуздом і розумом, ця істота ніколи не заполониться пристрастю, якої слід уникати. Уникнення ж варті не лише такі афекти як страх, відчай, слабкодухість, нерішучість, журба, скорбота, але й муки сумління та каяття (позаяк вони є певним різновидом журби), а також надії, упевненості — як антиподи страху. Те саме стосується вдоволення й невдоволення, любові до плинних речей та ненависті, навіть здивування — хоча останнє саме по собі й не призводить ні до чого поганого, але все ж є ознакою людської недосконалості.

6. Реабілітація людської відчуттєвості як неодмінної передумови та свого роду критерія будь-яких рівнів світовідношення. —Така реабілітація, увиразнена влучною назвою книги сучасного антрополога Г. Буркхардта «Незбагнута відчуттєвість» (1973), була започаткована за півстоліття до виходу даної книги М. Шелером (а ще раніш Л. Фейєрбахом). Підкреслюючи величезну перевагу духу над «силами потягу», Шелер обстоював також ту принципову тезу, що дух не має власної енергії, «живлячись» енергією якраз «сил потягу».

7. Антропологеми людської свободи. — На відміну від модерну, котрий мав у своїй основі необмежене поняття свободи, постмодерн ґрунтується на уявленні про свободу як передусім особистісний вибір, рішення, пов'язане з суб'єктивним світом особистостей, що знаходяться між загальністю людської природи та особливістю індивідуальності.

Якщо раніше здавалося, що найсприятливішою для людини ситуацією є щобільше розширення можливостей одночасного вибору, то сьогодні стало зрозумілим, що важливішою є пов'язаність такого вибору з віднайденням персональної ідентичності.

8. Врахування величезної диференціації людського «я». — Звичайно, це ускладнює комунікацію між людьми, спонукає виробляти все вишуканіше форми такої комунікації, розширює її «культивованість».

9. Виховання людини з урахуванням її цілковитої конечності.

10. Драматизм найпершої зустрічі істоти, котра народжується, зі світом. Адже саме у ній укорінено найсуттєвіші колізії людського існування. Драматизм полягає у неминучості переходу від стану звичного, затишного, убезпеченого (утробний стан) — до нового, незвичного, неубезпеченого. Не менш драматичною є перспектива зустрічі даної істоти із небуттям, коли відбувається перехід від стану не завжди затишного й убезпеченого, але такого, що за період життя став звичним, — знову до незвичного [силка електр].

До сучасних проблем філософії людини слід віднести наступні:

• сутність та існування;

• проблема взаємозв’язку душі і тіла;

• біологічне і соціальне в людині;

• свідоме і несвідоме;

• індивід і особистість;

• сенс і ціль життя та інші.

Проблема взаємозв’язку душі і тіла людини. Власне, першою і чи не найголовнішою у філософській антропології стала проблема сутності людини та її відмінності від усього іншого сущого, насамперед, від тварини.

Отже, почнемо з окреслення головних ознак людини та рис, що відрізняють її від тварин:

1. Екзистенція. Людина є частиною природи, вона є біологічним організмом, подібним до тварин, а отже, так само, як і тварина, як уся інша природа, вона існує – і це є її першою властивістю. Але людина володіє буттєвістю, - і це друга важлива характеристика людини. Філософи екзистенціалісти придумали для позначення людського буття термін «екзистенція», тим самим підкреслюючи відмінність людського буття від усього іншого.

2. Діяльність. Цей спосіб активності властивий лиш людині.

3. Творчість. Здатність людини створювати нове, а не використовувати лише дари природи.

4. Вибір. Людина має змогу робити певні дії різними способами, вона обирає найкращий з них, що їй до вподоби.

5. Духовність.

6. Духовні потреби.

7. «Придумування потреб». Задоволення одних потреб породжують інші потреби.

8. Бажання бути кимось іншим ніж вона є на даний момент.

9.Свобода – це можливість прийняти рішення самостійно, діяти у будь-який момент. Тварина ж діє під впливом інстинкту.

10. Обов’язок і відповідальність.

Тілесність людини. Людина є істота яка наділена не тільки духовними якостями, про які йшлося вище, але й тілом. Проблема тілесності, а також співвідношення душі і тіла – одна з головних філософських проблем. Філософів цікавлять питання чим є тіло? Яка його роль у житті людини? В яких стосунках воно перебуває з людською душею? Сучасна філософська антропологія значною міро змінила ставлення до тілесності. Слово «тіло», на думку філософа Моріс Мерло-Понті ,має цілий ряд смислів, які треба відрізняти:

1. «Тіло як об’єкт» - це коли ми говоримо про нього, як про «шматок м’яса», як біолого-фізіологічно-хімічний механізм.

2. «Образ тіла» - образ абстрактного, «нічийого» тіла в нашій свідомості.

3. «Моє тіло» - відчуття свого власного тіла.

4. «Феноменальне тіло» - це тіло, що бореться з анатомічною формою, «з тілом як об’єктом».

5. «Тіло-поріг» - відчуття обмежених можливостей власного тіла, усвідомлення того, що наші фізичні можливості небезмежні.

6. «Плоть» - одухотворене тіло.

Сучасна філософська антропологія відкидає античне та середньовічне протиставлення душі і тіла. Спостерігається згладжування різкого протиставлення душі і тіла. Тіло одухотворяється, а душа «отілеснюється» [книжка киричок 242-251].

Філософсько-антропологічний аналіз проблеми людської тілесності особливого інтересу набуває у наш час через антропологічний поворот в сучасній філософії, розвиток науки і техніки, негативної дії науково-технічної революції на сутнісні сили людини, його фізичний, духовний і психічний розвиток, у зв'язку з реальною загрозою жити людині в штучному, безприродному технічному світі.

У останні десятиріччя XX століття почався новий етап у дослідженнях людської тілесності: відмінні риси цього етапу визначаються визнанням присутності особливого продукту взаємодії тіла і психіки, надзвичайної складності цього продукт і переконанням, що його необхідно вивчати на стику багатьох наук і областей знання про людину. На зміну тлумаченню людини як істоти без плоті і крові приходить усвідомлення того, що людина не лише плоть і душа, але природа і культура.

Потрібно зазначити, що чистої тілесностіне існує. Тілесне втілення людиниздійснюється не в просторі і часі як такому, а в соціокультурному світі. Людині спочатку дані лише частини його тіла, які він повинен перетворити в певну цілісність[яцик стаття].

Проблема походження людини. На сьогодні склалося кілька версій походження людини:

• Еволюціоністська версія.

• Креаціоністська версія. Прихильники її стверджують, що людину було створено Богом. І саме він наділив її тими властивостями, які не має і не може мати вся інша жива природа.

• Антропна версія. Вперше висловлена Брендоном Картером, якою стверджується, що розум і матерія виникли на загальній основі й є лише лише двома властивостями однієї й тієї ж реальності. Виникнення людини є природною необхідністю, такою ж, як і виникнення матерії.

• Версія виникнення людини внаслідок «збою», «помилки» у ході природних процесів. Як «помилка природи» людина створює проблеми для самої природи, намагається знищити її.

Смисл життя людини. Людина є істотою, яка одного разу з’явилася на світ і може зникнути. Людина у своїх планах і проектах наштовхується на нездоланну межу – смерть. Людина – єдина серед живої природи усвідомлює це, а тому запитує про смисл життя. Особливо гостро цю проблему поставив Камю. «Чи варте життя, щоб бути прожитим?» - запитує він і знаходить на це питання позитивну відповідь. Незважаючи на всю абсурдність людського буття, людина має жити і робити свою справу, навіть усвідомлюючи її абсурдність, - у цьому смисл і велич людського існування. На думку Гайдегера, людина має спробувати вийти за межі смерті, - заслуживши собі безсмертя славою, написаною книгою, продовжити себе в дітях тощо.

Людське буття як «співбуття». Людське буття не є буттям ізольованого індивіда, воно є «співбуттям», тобто існуванням разом з іншими людьми [книжка киричок 242-251].

Название: Філософія освіти - Збірник статтей

Жанр: Філософія

ФІлософсько педагогІчна антропологІя віталій табачковський проблеми педагогІки у свІтлІ сучасноЇ фІлософськоЇ антропологІЇ

© Філоcофія освіти, 2005

http://lib-ru.com/book/236-filosofiya-osviti-zbirnik-stattej/3-zmist.html

2012 рк

http://lib-ru.com/book/236-filosofiya-osviti-zbirnik-stattej/13-filosofsko-pedagogichna-antropologiya-vitalij-tabachkovskij-problemi-pedagogiki-u-svitli-suchasnoyi-filosofskoyi-antropologiyi.html

Киричок О.Б. Філософія: підручник для студентів вищих навчальних закладів/ О.Б.Киричок. – Полтава: РВВ ПДАА, 2010. – 381 с.

Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского

Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 23 (62). 2010. №1. С. 77-83.

УДК 111.32 : 316.324.7 /8

ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ТІЛЕСНОСТІ У

ТЕХНОГЕННІЙ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Яцик С.П.

так як людські можлив безграничні, так і наука не може норм сформуватися

1 О.В. Шимоліна. Філософська антропологія як загальнонаукова методологія. Електронний ресурс. – Режим доступу http://www.info-library.com.ua/books-text-12018.html

2 Арутюнов В.Х., Мішин В.М., Свінціцький В.М. Філософія: Навч. посіб. Для аспірантів і здобувачів ученого ступеня екон. спец. – К.: КНЕУ, 2008. – 344 с.

3 Словник філософських термінів Електронний ресурс Режим доступу http://www.osvita-plaza.in.ua/index/shpargalki_slovnik_filosofskikh_terminiv/0-1014

4 О.В. Шимоліна. Філософська антропологія як загальнонаукова методологія. Електронний ресурс. – Режим доступу http://www.info-library.com.ua/books-text-12018.html

5 Г.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальний. Філософія. За ред. Г.А. Заїченка. – К.: Вища школа, 1995 – С. 261.

6 Рефераты по истории философии / Составитель В.И.Руденкою – Ростов н/Д: изд-во «Феникс», 2002. – 480с.

7 Анатолій Лой ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ І ПРАКТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

8 свінціцький

9 свінц

10 Рефераты по истории философии

11 В.Г. Кремень Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник / В.Г. Кремень, В.В. Ільїн. - К.:Книга, 2005. – 528 с.

12 Свінціцький

13 Реферати по ист филос

14 Реф з филос

25