Класифікація філософських концепцій людини5

Детермінанти Напрями філософії	Природа	Суспільство	Внутрішній духовний світ
1.Суб’єктивний ідеалізм	1.1. Психологізм	1.2. Конвенціона - лізм	1.3. Суб’єктивний антропологізм
2.Об’єктивний ідеалізм	2.1. Волюнтаризм	2.2. Панлогізм	2.3. Релігійний антропологізм
3. Матеріалізм	3.1. Натуралізм	3.2. Соціологізм	3.3. Антропологіч - ний матеріалізм
4. Дуалізм	4.1. Натуралістичний дуалізм	4.2. Соціологічний дуалізм	4.3. Спіритуалізм

Філософська антропологія з початку свого виникнення і до оформлення в сучасному вигляді була органічно пов’язана з практичною філософією, саме це зумовило багатовекторність у дослідженнях соматичного буття, завдяки яким можливий подальший розвиток філософської антропології [Яцик стаття].

Загально-філософський рівень вивчення проблеми людини грунтується на таких принципах: матеріалістичного монізму, матеріальної єдності світу, матеріалістичного розуміння історії, тощо.

Спеціальний філософсько-антропологічний рівень вивчення людини грунтується на принципах багатомірності та цілісності людини, її соціально- історичної сутності, відношення до неї як до «міри всіх речей», мети суспільного виробництва й соціальної перебудови світу.

Як ми бачимо проблема людини досить широко вивчалася філософами різних епох і є однією з основних тем для сучасників. На рисунку 1 можна прослідкувати послідовність вивчення проблему людини в історїї філософії.

Проблема людини в історії філософії

5. Німецька класична філософія про людину

3. Середньовічна християнська концепція людини

4. Людина Нового часу в європейській філософії

6. Антропологічна проблема в українській та російській філософії

2. Проблема людини в античній філософії

1. Філософіія Стародавнього Сходу про людину

Рис. 1. Проблема людини в історії філософії

Питання про те, що є людина, представлений у філософії з її витоків, але сам термін «антропологія» виник в ній дуже пізно. Якщо історію філософської антропології як дисципліну можна простежити в німецькій філософії з ХVІ ст., то свого роду «прорив» відбувся лише в кінці ХVІІІ ст. – з кантівською лекцією «Антропологія у прагматичному відношенні» (1772 – 1773). Предметом цієї лекції – людина, рівно як і реальний світ, в якому вона живе і має поводити себе «відповідно зі світом», а для цього йому треба «знання людини»⁶.

Філософська антропологія — напрям у філософії, який претендує на теоретичне обґрунтування сучасного знання про людину. Відправним ідейним пунктом для філософської антропології є філософія життя. Існують дві гілки в сучасній антропології:

• біологічна (Гелен, Лоренц);

• функціональна (Зіммель, Кассірер).

Біологічний напрям розглядає людину тільки як специфічну тварину. Людина — це біологічно недосконала тварина, не пристосована до існування в сьогоденні, і тому виникає соціальне напруження.

Функціональний підхід вважає, що визначити людину через її вроджену здібність — інстинкт, психіку тощо неможливо. Це можна зробити через працю як істинно людську діяльність. Ці підходи не можна розглядати ізольовано, окремо один від одного. Адже немає діяльності, незалежної від певної біологічної організації, а остання завжди відчуває на собі вплив певної форми діяльності.

Філософська антропологія пройшла довгий шлях подолання скептицизму та роздвоєності щодо її визнання. З одного боку, у філософії Нового часу завжди існував умовно виокремлений ареал узагальнених, сфокусованих уявлень про сутність, природу існування людини, для позначення якого застосовується термін “антропологія”, а з другого – весь цей конгломерат уявлень мав місце на “задньому дворі”, його не вважали повновартісною наукою. Навіть для Канта, котрий високо поціновував антропологічні штудії, антропологія, яка відповідала на питання “Що є людина?”, не досягала того теоретичного рівня, на якому її можна сприймати як трансцедентально- філософську дисципліну, хоча всі інші, що відповідають на питання “Що я можу знати? Що я повинен чинити? На що я можу сподіватись?”, перебували в статусі трансцеденталістських доктрин. Всі зазначані питання концентруються в одному – “Що є людина?”, а отже, антропологія, де всі вони підсумовуються, лишається виключеною. Вона і далі перебувала де-факто в статусі “улюбленої покоївки” в спільноті філософських знань.

Відомий німецький філософ Одо Маркварда висловився, що філософська антропологія – це суто німецький витвір, що з'явився в умовах панування умоглядної “шкільної філософії” метафізичного спрямування.

Але філософська антропологія не є винаходом філософів. Вона є, швидше, відповіддю філософської думки на ту реальну (об'єктивну) мисленнєву ситуацію, яка виникла в середині наук, які в своїй предметній царині мимоволі дотичні до проблематики людини. Це прима-дисципліна щодо практичної філософії, яка не нав'язує якихось готових онтологічних конструкцій, а здебільшого аплікує їх з тим, щоб їх удосконалювати, модифікувати їх конфігурації, враховуючи когнітивні надбання і мотивацію практичних дисциплін⁷.

Якщо говорити про специфіку філософської антропології, то, незважаючи на різноманітність точок зору, можна виділити деякі загальні моменти.

По-перше, філософська антропологія це не проста сума філософського та наукового знання про людину, а особливий вид філософської рефлексії - самосвідомість культури в такі періоди її розвитку, коли людина стає проблемою для себе самого.

По-друге, характерною рисою філософської антропології є принцип індивідуації. Філософ-антрополог повинен вловити живу цілісність особистості, її конкретне «Я». Завдання філософської антропології полягає в руйнуванні колишнього занадто абстрактного образу людини.

По-третє, історія філософсько-антропологічної думки не може бути представлена ​​як безперервний розвиток ідей, понять, принципів.

Таким чином, філософська антропологія як самостійна галузь знання досліджує людину в якості певної антропологічної цілісності. Її предметом є людина в такі періоди його існування, коли він стає проблемою для себе самого.