6. Загальні закономірності виникнення держави і права

Основні закономірності загального формування права і держави:

1) сформованість усталеної, відносно великої і цілісної групи людей (родової общини), яка має певну внутрішню диференціацію (статеву, виробничу, сімейну, соціальну тощо), ієрархічну організацію (різниця у соціальних статусах), здатна самостійно забезпечувати своє існування і має об'єктивну спрямованість на впорядкування суспільних відносин;

2) відокремлення особи як учасника суспільних відносин з домаганням автономності власного існування (соціальної свободи) і водночас з усвідомленням залежності від колективу, відчуттям обов'язку. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід як біолого-психологічна істота не відокремлений як соціальна особистість, котра усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства, і розраховує на умовну, але дієву міжсуб'єктну рівність, забезпечувану комплексом існуючих соціальних норм, освоєння яких є істотною частиною її (особи) соціалізації. Норма-звичай як соціальна норма, що має надбіологічний характер, йде не від загального, а від індивідуального переконання, а стає загальним світоглядом;

3) якісна реорганізація виробництва і соціально-духовного життя суспільства, ускладнення економічних відносин; поява надлишкового продукту в матеріальному виробництві як основи саморозвитку економіки; оформлення головних функцій публічної влади: розподільчо-організаційної (поділ праці; нерівний розподіл продуктів; перерозподіл продуктів, вироблених усім родом); охоронно-захисної (охорона і захист установленого порядку, забезпечення його стабільності);

4) політизація суспільних відносин внаслідок розшарування суспільства на соціально неоднорідні групи (класи); об'єднання общин у велику племінну спільність, що осіла на певній території, з ієрархією вождів, з єдиними релігійно-культурними правилами - нормами-звичаями, які перетворюються на правові звичаї з метою узгодження суперечливих інтересів соціальних суб'єктів, перехід від примусу сторін у суспільних відносинах до пошуку компромісів, домовленостей та інших мирних форм улагодження конфліктів і підтримання порядку {архаїчне або звичаєве право); обмеження конфліктів між родами і запобігання кровній помсті, що мала винищувальний характер, шляхом укладення договорів примирення, які укладалися спочатку за допомогою народних зборів, старійшин, потім - ради старійшин, вождів (договірне право); зникнення варварського способу охорони звичаїв, що змінилися за своїм змістом, та інших загальнозначущих правил поведінки, вирішення спорів за допомогою правосудної діяльності, що здійснювалася шляхом прийняття індивідуальних рішень (прообраз судового права);

5) переростання публічної влади первісного суспільства в політичну публічну владу, відокремлення її від населення (оформлення апарату управління і апарату примусу), що поширюється на територіально-політичне утворення, поділене на центр (місто) і периферію. Управлінський апарат перебуває в центрі, його очолює вождь-правитель ("вождество") - укріплює владні повноваження; обмежує підвладних у поведінці на власний розсуд; придушує опір з їхнього боку; формально і фактично забезпечує панування певної соціальної групи (класу) як усередині державоподібного утворення (роздача земель і зворотне отримання данини як повинності), так і ззовні - у відносинах обміну й інших стосунках із такими самими сусідніми утвореннями (це період виникнення протодержави);

6) перехід у ранню державу з розгалуженою системою органів управління, спеціалізованим управлінським апаратом; з нормативними регуляторами суспільних відносин, що набули характеру писаного права; складання системи норм, з якими має узгоджуватися поведінка людей та їх об'єднань; вироблення стійких процедур, формалізованих рішень і засобів державного примусу для підтримання правопорядку, збереження соціальної цілісності. Тобто своєрідна первісна спільна правова матерія набуває конкретних форм державного права (спочатку станового, а потім загальнодержавного). Генезис держави пов'язаний з появою права і необхідністю його охорони й захисту. Якщо існування права без держави і поза державою можливе за певних соціальних обставин, то існування держави без права неможливе. Учені вирізняють такі стадії розвитку права: архаїчне (звичаєве) - до IX-XI ст.; станове (корпоративне) - до XIII-XV ст.; розвинене (загальнодержавне) - виникає у ХУІІ-ХУІІІ ст. й існує досі.

7. Типи держав: формаційний та цивілізаційний підходи. Типи держав згідно цивілізаційної теорії.

Історичний процес привів до складання понад двох десятківцивілізацій, що відрізняються один від одного не тільки усталеними в нихсистемами цінностей, панівною культурою, але й характерним для нихтипом держави.

У розвитку цивілізації проходять кілька етапів. Перший - локальніцивілізації, кожна з яких має сукупність взаємопов'язанихсоціальних інститутів, включаючи державу (древня єгипетська, китайська,західноєвропейська, Індська, Егейського та ін). Другий - особливіцивілізації (індійська, китайська, західно-європейська, східно -європейська, ісламська та ін) з відповідними типами держав. І,нарешті, третій етап - сучасна цивілізація з її державністю,яка в даний час тільки складається і для якої характерноспільне існування традиційних і сучасних соціально-політичнихструктур.

 Типи держав згідно формаційної теорії.

Згідно з марксистською теорією типологія держав в основімає суспільно-економічні формації. Кожна формація викликає до життяпевний історичний тип держави. Оскільки в історії людстваїх виділялося п'ять: первіснообщинний, рабовласницька, феодальна,буржуазна і комуністична, і з кожною з них, крім першого, зв'язувавсяпевний тип держави, був сформульований в рамках марксизмуосновна теза, у якому йшлося, що історія знає чотири історичнітипу держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний ісоціалістичний.